Історія справи

Постанова ВГСУ від 18.05.2016 року у справі №5015/2276/11
Ухвала КГС ВП від 05.07.2018 року у справі №5015/2276/11
Ухвала КГС ВП від 07.08.2018 року у справі №5015/2276/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 5015/2276/11

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Вронська Г.О., Ткач І.В.

за участю секретаря: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_4

на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду

(головуючий - Малех І.Б., судді: Марко Р.І., Желік М.Б.)

від 23.05.2018

за заявою ОСОБА_4

про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016

у справі № 5015/2276/11

за позовом ОСОБА_4

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська гарнізонна база"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5

про зобов'язання провести розрахунок вартості частини майна товариства відповідно до частки ОСОБА_6 (99%) у статутному капіталі товариства виходячи з ринкових цін, що діяли станом на 31.03.2010; надання розрахунку отриманого товариством у 2010 (01.01.2010 по 31.03.2010) прибутку відповідно до частки ОСОБА_6 (99%) у статутному капіталі товариства; виплатити ОСОБА_6 належну частину вартості майна, відповідно до частки (99%) у статутному капіталі товариства; виплатити ОСОБА_6 належну частину отриманого товариством у 2005 (01.01.2005 по 31.03.2005) прибутку вартості 31.03.2005) прибутку вартості;

за участю представників учасників справи:

від позивача - ОСОБА_7;

від відповідача - не з'явився;

від третьої особи - ОСОБА_8;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. ОСОБА_6 звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська гарнізонна база" (далі - ТОВ "Львівська гарнізонна база") про зобов'язання провести розрахунок вартості частини майна товариства відповідно до частки ОСОБА_6 (99%) у статутному капіталі товариства виходячи з ринкових цін, що діяли станом на 31.03.2010; надання розрахунку отриманого товариством у 2010 році (01.01.2010 по 31.03.2010) прибутку відповідно до частки ОСОБА_6 (99%) у статутному капіталі товариства; зобов'язання виплатити ОСОБА_6 належну частину вартості майна відповідно до частки (99%) у статутному капіталі товариства; зобов'язання виплатити ОСОБА_6 належну частину отриманого товариством у 2005 році (01.01.2005 по 31.03.2005) прибутку.

1.2. Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.08.2011 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_6, а саме:

2. Зобов'язано ТОВ "Львівська гарнізонна база" провести розрахунок вартості частини майна товариства відповідно до частки ОСОБА_6 (99%) у статутному капіталі товариства виходячи з ринкових цін.

3.Стягнуто з ТОВ "Львівська гарнізонна база" вартість належної ОСОБА_6 частини майна товариства відповідно до її частки (99%) у статутному капіталі товариства;

4.Стягнуто з ТОВ "Львівська гарнізонна база" на користь ОСОБА_6 7902,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Прийнято відому від позову і припинено провадження у справі в частині зобов'язання ТОВ "Львівська гарнізонна база" надати розрахунок отриманого товариством у 2010 році (з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року) прибутку відповідно до частки позивача (99%) у статутному капіталі товариства та стягнення з ТОВ "Львівська гарнізонна база" належної ОСОБА_6 частини отриманого товариством у 2010 році (з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року) прибутку відповідно до її частки (99%) у статутному капіталі товариства.

1.3. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2012, яку залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2012, рішення Господарського суду Львівської області від 04.08.2011 у даній справі частково скасовано: п.2 резолютивної частини рішення суду скасовано; п.3 резолютивної частини рішення суду викладено в новій редакції, згідно з яким, стягнуто з ТОВ "Львівська гарнізонна база" на користь ОСОБА_6 вартість частини майна товариства відповідно до належної частки (99%) у статутному капіталі товариства в розмірі 13 359 747, 84 грн. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 04.08.2011 залишено без змін.

1.4. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі №5015/2276/11 заяву ОСОБА_5 про перегляд за нововиявленими обставинами задоволено. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2012 у справі № 5015/2276/11 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

При прийнятті постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі №5015/2276/1 колегія суддів, зазначила, що господарськими судами у справі №2-11/11(2/1328/11/12) встановлено, що в порушення норм матеріального права та положень Статуту ТОВ "Львівська гарнізонна база" не здійснило виплату ОСОБА_5 вартості належної йому частки у статутному фонді товариства у встановленому законом розмірі та строк.

Невиплата ОСОБА_5 вартості належної йому частки в статутному фонді товариства у встановленому законом розмірі та строк і задоволення позовних вимог ОСОБА_6 згідно з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2012 створюють часткове накладення грошових вимог двох учасників на одні і ті ж активи товариства.

Даний факт підтверджується також висновком експерта №284/16 за результатами проведення експертно-економічного дослідження від 07.11.2016 Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України, дослідження проведено ОСОБА_9.

Згідно з даним висновком документально визначити вартість частки майна ОСОБА_6, що підлягає виплаті в зв'язку з її виходом зі складу учасників ТОВ "Львівська гарнізонна база" станом на 31.03.2010, не видається за можливе у зв'язку з таким:

при врахуванні судових рішень по справі № 2-11/11(2/1328/11/12) щодо виплати учаснику товариства ОСОБА_5 у фінансовій звітності товариства не враховані зобов'язання по виплаті частки майна учаснику ОСОБА_5 (дата виходу 05.07.2005), що станом на 31.03.2010 не виплачені. При врахуванні даних, відображених у бухгалтерській довідці №78 від 31.03.2011, фінансова звітність товариства за 2005-2006 роки містить неузгодження з поточними зобов'язаннями товариства перед ОСОБА_6, які не враховані в повному обсязі в облікових документах.

Таким чином, судом апеляційної інстанції було встановлено, що при проведенні судово-економічної експертизи, висновок від 12.06.2012 якої знаходиться в матеріалах справи, не було враховано того факту, що за товариством числяться невиконані зобов'язання по виплаті частини майна товариства (у розмірі, пропорційному частці у 25% статутного капіталу) колишньому учаснику - ОСОБА_5

1.5. Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.01.2017 клопотання ОСОБА_6 про відстрочення сплати судового збору відхилено. Касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі №5015/2276/11 та додані до неї документи повернуто скаржнику.

1.6. ОСОБА_4 подала заяву про перегляд постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 за нововиявленими обставинами, в якій просила зазначену постанову суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування заяви про перегляд постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 за нововиявленими обставинами ОСОБА_4 зазначила про те, що в ході судового розгляду господарськими судами справи № 5015/2276/11 за позовом ОСОБА_6 до ТОВ "Львівська гарнізонна база" про визначення та стягнення вартості частки в статутному фонді товариства шляхом проведення судової експертизи було встановлено вартість майна товариства на дату виходу ОСОБА_6 та відповідно визначено частку останньої.

В процесі перегляду справи за нововиявленими обставинами за заявою ОСОБА_5 на підставі висновку експерта № 284/16 встановлено, що документально визначити вартість майна ОСОБА_6 у зв'язку з її виходом зі складу учасників ТОВ "Львівська гарнізонна база" станом на 31.03.2010 не видається за можливе.

Натомість, у висновку експерта № 2/18 вартість частини майна, належна до виплати ТОВ "Львівська гарнізонна база" учаснику ОСОБА_6 у зв'язку з її виходом зі складу засновників товариства станом на 31.03.2010 відповідно до даних балансу, який складений з урахуванням судових рішень по справі № 2-11/11 (2/1328/11/12) при умові, що їй належить 99% частки у статутному фонді товариства, визначена у сумі 11 536 866, 00 грн.

Таким чином, обов'язок сплати вартості частки ОСОБА_6 виник у ТОВ "Львівська гарнізонна база" з моменту її виходу, тобто 31.03.2010. Вартість цієї частки станом на 31.03.2010 розрахована експертом становила 11 536 866, 00 грн, тобто ця обставина існувала на момент розгляду справи.

Матеріально-правовою підставою для перегляду постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 за нововиявленими обставинами визначено пункт 1 частини 2 статті 320 Господарського процесуального кодексу України, а саме: істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

1.7. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2018 у задоволенні заяви ОСОБА_4 б/н від 03.04.2018 про перегляд постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 за нововиявленими обставинами відмовлено.

1.8. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що поданий заявником висновок експерта № 2/18 від 30.03.2018 по своїй суті є новим доказом, а не нововиявленою обставиною, що виключає можливість зміни або скасування судового рішення за правилами розділу 4, глави 3 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що у судовому засіданні, всі сторони підтвердили, що рішення у справі № 2-11/11(2/1328/11/12) виконано не було, жодних виплат ОСОБА_5 не проводилось.

2. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

2.1. Не погоджуючись з ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2018, ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

2.2. Узагальнені доводи касаційної скарги:

- судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме: статей 76, 86, 236, 237, 238, 320 Господарського процесуального кодексу України, а також норми матеріального права, зокрема статті 148 Цивільного кодексу України, статті 54 Закону України "Про господарські товариства"

- висновок експерта № 284/16, покладений в основу постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016, є помилковим, оскільки такий вчинений за помилковими показниками фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва ТОВ "Львівська гарнізонна база", які не містили інформації, що врахована у висновку експерта № 2/18. Така інформація не могла бути відома ні суду, ні ОСОБА_6, оскільки вони не володіють спеціальними знаннями, що були застосовані експертами, а відповідач приховав вказану інформацію від учасників справи та експерта, який проводив дослідження № 284/16. Даний юридичний факт став відомий скаржнику з висновку експерта № 2/18 від 30.03.2018, існував станом на 14.11.2016 та не міг бути відомий ні суду, на заявнику на час розгляду справи судом апеляційної інстанції;

- висновок суду апеляційної інстанції про те, що експертне дослідження № 2/18 від 30.03.2018 є новим доказом і не може нести відомості про нововиявлені обставини, що виключає можливість зміни або скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 є помилковим та таким, що зроблений без дослідження доказів, які надані скаржником.

2.3. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін. При цьому навів такі доводи:

- обставина, яку ОСОБА_6 вважає нововиявленою, не є такою в розумінні статті 320 Господарського процесуального кодексу України, а є новим доказом і фактично йде мова про переоцінку доказів по справі. ОСОБА_6 не було доведено, що такий висновок раніше не міг бути їй доступний. Окрім того, не відповідають дійсності пояснення заявниці, що такі обставини не могли бути їй відомі станом на 24.11.2016, оскільки суперечать змісту пояснень, поданих ОСОБА_6 під час попереднього розгляду справи;

- доводи ОСОБА_6 про те, що помилковість висновку № 284/16 була пов'язана з приховуванням відповідачем фактичних даних бухгалтерського обліку, не відповідають дійсності, оскільки до моменту виходу зі складу учасників товариства 31.03.2010 ОСОБА_6 була його директором, а після її виходу єдиним засновником залишився її син ОСОБА_10 Окрім того, такі дані бухгалтерського обліку ОСОБА_6 не оспорювала у справі про банкрутство відповідача.

2.4. Також ОСОБА_5 подано письмові пояснення.

3. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався суд

3.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 320 Господарського процесуального кодексу України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

3.2. До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи.

Необхідно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту); так, не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами (пункт 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 17 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами").

Також не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи прокурором. Не можуть визнаватися нововиявленими обставини, на які посилався учасник судового процесу в своїх поясненнях в суді будь-якої з інстанцій, або які могли бути встановлені судом в разі виконання вимог процесуального закону.

3.3. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що поданий ОСОБА_6 висновок експерта № 2/18 від 30.03.2018, по своїй суті є новим доказом, а не нововиявленою обставиною, що виключає можливість зміни або скасування судового рішення за правилами глави 3 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

3.4. При цьому, відхиляючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що такий доказ поданий заявником власне на підтвердження факту щодо вартості частини майна у сумі, належної до виплати ТОВ "Львівська гарнізонна база" учаснику ОСОБА_6 у зв'язку з її виходом зі складу засновників товариства станом на 31.03.2010, який міг бути встановлений (підтверджений чи спростований) в разі виконання вимог процесуального закону в частині дотримання принципу змагальності сторін щодо подання доказів на підтвердження тих обставин, на які посилається сторона, а також заявлення відповідних клопотань.

3.5. Доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального закону також не знайшли свого підтвердження та спростовуються викладеним вище.

3.6. Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Водночас, статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року (заяви № 29458/04 та № 29465/04) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Отже, процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та мають бути збалансовані з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

При цьому право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (res judicata), який, inter alia (серед іншого), вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру. Така процедура сама по собі не суперечить принципові юридичної визначеності в тій мірі, в якій вона використовується для виправлення помилок правосуддя (див. рішення Суду у справах Желтяков проти України, no. 4994/04, від 09.06.2011).

4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

4.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

4.2. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування немає.

5. Судові витрати

5.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2018 у справі № 5015/2276/11 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В.Студенець

Судді Г.Вронська

І.Ткач