Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/6270/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Променергетика" про стягнення 759741,58 грн.,

Короткий зміст позовних вимог

1. 28.07.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - Позивач) звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Променергетика" (далі - Відповідач) з позовом про стягнення 759741,58 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з жовтня 2015 року Відповідач почав порушувати свої зобов'язання за Договором про фінансовий лізинг від 14.02.2014 № 00009544 (далі - Договір лізингу), у зв'язку з цим сума невиконаних ним зобов'язань за несплаченими лізинговими платежами станом на 04.07.2016 складає 17874,91 грн. Відповідно до умов пункту 8.3 та підпункту 8.3.1, пункту 12.9 Умов лізингу, 26.11.2015 Позивач направив Відповідачу вимогу про сплату заборгованості, повернення об'єкта лізингу та припинення Договору лізингу з боку Позивача, яку Відповідач отримав 30.11.2015, однак зазначені вимоги не було ним виконано. Об'єкт лізингу було вилучено у Відповідача лише 04.04.2016, що підтверджується актом прийому-передачі. У зв'язку з тим, що об'єкт лізингу не було повернуто Відповідачем у встановлені Умовами лізингу строки, Відповідач повинен компенсувати Позивачу плату за користування об'єктом лізингу у вигляді несплачених щомісячних платежів за фактичний час користування, а саме 330679,98 грн. Умовами лізингу прямо передбачено відшкодування витрат з повернення об'єкта лізингу, отже через порушення своїх зобов'язань за Договором лізингу Відповідач має відшкодувати Позивачу збитки, що виникли у зв'язку з відновленням його порушеного права як власника об'єкта лізингу у розмірі 12528,60 грн. При укладенні Договору лізингу Позивач сподівався отримувати доходи впродовж його дії. Станом на час вилучення об'єкта лізингу невиплачені лізингові платежі (не враховуючи заборгованість за Договором лізингу за період з жовтня 2015 року по березень 2016 року) відповідно до плану відшкодування в розмірі 59172, 83 грн., що станом на момент повернення об'єкта лізингу становить 1476184.59 грн., враховуючи, що об'єкт лізингу - автомобіль продано за 1085194,50 грн. (без ПДВ), сума упущеної вигоди складає 390990,09 грн. та підлягає сплаті Відповідачем на підставі пункту 12.9 Умов лізингу. Загальна сума пені, що підлягає сплаті через невиконання грошових зобов'язань відповідно до Договору лізингу складає 1283,08 грн. Загальна сума 3 % річних, що підлягає сплаті через невиконання Відповідачем грошових зобов'язань за цим Договором лізингу складає 384,92 грн. Загальна вартість витрат на правову допомогу, яка має бути відшкодована Позивачу, складає 6000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2. 06.12.2017 Господарський суд Дніпропетровської області (суддя Манько Г. В.) вирішив позов задовольнити повністю, стягнути з Відповідача на користь Позивача заборгованість по сплаті лізингових платежів за Договором лізингу у розмірі 17874,91 грн. плати за користування об'єктом лізингу у розмірі 330679,98 грн., збитків у розмірі 403518,69 грн., пені у розмірі 1283,08 грн., 3 % річних у сумі 384,92 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що у зв'язку з порушенням Відповідачем умов Договору лізингу з жовтня 2015 року щодо своєчасної сплати лізингових платежів, Позивач 26.11.2015 направив йому вимогу про сплату заборгованості, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору. Відповідно до пункту 12.13 Умов лізингу останнім днем повернення об'єкту лізингу є 14.12.2015, датою погашення заборгованості 03.12.2015, датою розірвання договору - 10.12.2015. Враховуючи, що об'єкт лізингу вилучено у Відповідача лише 04.04.2016, згідно з пунктом 6.18 Умов лізингу, останній зобов'язаний компенсувати Позивачу плату за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 330679,98 грн. Через порушення своїх зобов'язань за Договором лізингу Відповідач має відшкодувати Позивачу збитки, що виникли у зв'язку з відновленням його порушеного права як власника об'єкта лізингу. Неповернення об'єкта лізингу в строки, вказані у пункті 12.9 Умов лізингу завдало збитків Позивачу у вигляді упущеної вигоди. При укладенні Договору лізингу Позивач сподівався отримати доходи впродовж дії Договору при належному виконанні його умов Відповідачем, отже останній має відшкодувати Позивачу збитки у розмірі 403518,69 грн. Наданими у справі доказами у повному обсязі обґрунтовані позовні вимоги, що є підставою для задоволення позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

3. 19.03.2018 Дніпропетровський апеляційний господарський суд вирішив рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 скасувати в частині стягнення плати за користування об'єктом лізингу у розмірі 330679,98 грн., збитків у розмірі 403518,69 грн., витрат на правову допомогу у сумі 6000 грн., судового збору у розмірі 11102,98 грн.; прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення плати за користування об'єктом лізингу у розмірі 330679,98 грн., збитків у розмірі 403518,69 грн., витрат на правову допомогу у сумі 6000 грн., судового збору у розмірі 11102,98 грн.; викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Відповідача на користь Позивача заборгованість по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг від 14.02.2014 № 00009544 у розмірі 17874,91 грн., пеню у розмірі 1283,08 грн., 3 % річних у розмірі 384,92 грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 293,14 грн., про що видати наказ. В решті позовних вимог відмовити.".

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 17874,91 грн. заборгованості за лізинговим платежем, 1283,08 грн. пені відповідно до пункту 8.2.1 Умов лізингу, 384,92 грн. 3 % річних. Припинення договору фінансового лізингу 10.12.2015 в силу частини 2 статті 653 ЦК України робить неможливим нарахування на його підставі після вказаної дати періодичних платежів за використання (якщо воно має місце бути, то є зі сторони Відповідача неправомірним та необґрунтованим), тим більше, що їх розмір включає в себе компенсацію вартості предмета лізингу, викуп/передача якого у власність в межах даних правовідносин здійснена бути не може. Плата за фактичне користування на підставі припиненого договору не передбачена ані структурою лізингових платежів відповідно до положень частини 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ані визначеними наслідками припинення дії договору фінансового лізингу, які визначені пунктом 4 частини 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" у розумінні правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 18.12.2012 у справі № 3-68гс12. Зважаючи на особливості наслідків припинення договору фінансового лізингу, встановлені Законом України "Про фінансовий лізинг" позовні вимоги в частині стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 330679,98 грн. задоволенню не підлягають. Витрати, які включені Позивачем до складу прямих збитків, завданих у зв'язку з порушенням Відповідачем своїх зобов'язань за договором, не відповідають вимогам статті 22 ЦК України та статті 225 ГК України, тому підстави для стягнення збитків у сумі 12528,60 грн. відсутні. Сумою упущеної вигоди Позивач вважає різницю між сумою несплачених лізингових платежів та сумою продажу об'єкта лізингу, яка становить 390990,09 грн., що фактично є частиною невиплачених лізингових платежів. Оскільки право власності на предмет лізингу від Позивача до Відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової лізингового платежу як відшкодування вартості цього майна, яке залишилось у власності Позивача є безпідставним. Позивачем не доведено наявності обов'язкових умов для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків. Суд погодився з доводами апелянта про безпідставність стягнення судових витрат на послуги адвоката, оскільки матеріалами справи підтверджується укладення Позивачем договору про надання юридичних послуг та оплату цих послуг товариству з обмеженою відповідальністю, яке не є адвокатським об'єднанням у розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. 10.04.2018 Позивач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 повністю, залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017.

5. 15.05.2018 Відповідач подав відзив на касаційну скаргу.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Суд апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача плати за користування об'єктом лізингу після припинення Договору лізингу неправильно витлумачив положення пункту 6.18 Договору лізингу та неправильно застосував положення частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також не застосував норми частини 1 статті 526, частини 1 статті 625, частини 1 статті 626, частини 1 статті 627 ЦК України.

7. Апеляційний суд неправильно застосував правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 29.10.2013 у справі № 7/5005/2240/2012, та прийшов до висновку про неправомірність стягнення з лізингоодержувача частини платежу, що відшкодовує вартість предмета лізингу, тоді як у цій же постанові зазначено про законність стягнення з лізингоодержувача частини платежів, що становлять проценти та комісії. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України у постанові від 01.10.2013 у справі № 3-28гс13, а також постанові Вищого господарського суду України від 10.07.2017 у справі № 913/1048/16, від 01.08.2017 у справі № 913/1050/16.

8. Суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача збитків, неправильно витлумачив положення Договору лізингу (пункти 8.2.3, 8.6, 13.5), неправильно застосував положення статті 623 ЦК України та статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а також не застосував статтю 22 ЦК України, не врахував, що витрати на відновлення порушеного права підтверджені належними та допустимими доказами.

9. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення з Відповідача упущеної вигоди, неправильно витлумачив положення Договору лізингу (пункт 12.9), неправильно застосував положення статті 22 ЦК України, оскільки вимоги про стягнення упущеної вигоди є правомірними.

10. Суд апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення порушив норми статей 2, 14, 74, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки судом не повно та не об'єктивно з'ясовано усі обставини справи та не досліджено надані докази, неправильно трактовані правові позиції Верховного Суду в подібних спорах, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

Доводи Відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу

11. Стягнення лізингових платежів відповідно до плану відшкодування як плати за користування після односторонньої відмови Скаржника від договору лізингу не відповідає ні закону, ні умовам Договору лізингу.

12. Положення пункту 6.18 Умов лізингу стосуються лізингових платежів, що були сплачені лізингоодержувачем до моменту розірвання договору за ініціативи Позивача, а не будь-яких інших платежів.

13. Аналіз положень Договору лізингу приводить до висновку, що у ньому не передбачено такого виду платежу як "плата за користування об'єктом лізингу після розірвання договору, отже Позивачем не доведено підстав стягнення плати за користування об'єктом лізингу.

14. Позивачем не доведено такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків.

Позиція Верховного Суду

Щодо стягнення реальних збитків та упущеної вигоди

15. Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно з вимогами частин 1- 3 статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

16. За положеннями статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За змістом наведених норм для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає. Суд вважає мотивованими та підставними висновки апеляційного господарського суду про те, що витрати на оплату послуг з повернення майна не є збитками у розумінні наведених положень, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру, тобто необхідних ознак збитків, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем зобов'язань за Договором лізингу. У даному випадку отримання Позивачем послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, а також надання послуг з повернення майна не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для поновлення свого права, як підставно зазначив суд апеляційної інстанції. Крім того встановлено, що реалізація процедури вилучення об'єкта лізингу у Відповідача здійснена державною виконавчою службою, у той час як матеріалами справи не підтверджується здійснення ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" дій, пов'язаних з вилученням об'єкта лізингу. Позивач жодною мірою не був позбавлений права самостійно вживати заходів із захисту своїх інтересів, а залучення третіх осіб є його власним вибором. Тому зазначені витрати за своєю правовою природою не є збитками.

Заявлена Позивачем до стягнення сума упущеної вигоди, яка за його розрахунком становить різницю між сумою несплачених лізингових платежів та сумою продажу об'єкту лізингу, що складає 390990,09 грн., тобто сума, яка не покрита вартістю проданого предмета лізингу. Втім нарахування вказаної суми не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з діями Відповідача з невиконання зобов'язань за Договором фінансового лізингу, оскільки встановлено, що цей договір розірваний за ініціативою лізингодавця, тобто Позивача, об'єкт лізингу проданий третій особі, за ціною, яку Позивач як власник цього майна визнав прийнятною для його продажу. У даному випадку відсутні усі елементи складу правопорушення, які є обов'язковими для кваліфікації збитків у вигляді упущеної вигоди. При цьому зазначена у Договорі лізингу кваліфікація вказаної суми як упущеної вигоди за домовленістю сторін не змінює правову природу цієї суми, а також необхідність доведення наявності усіх елементів порушення, необхідних для кваліфікації цієї суми як упущеної вигоди відповідно до наведених приписів закону. За наведеного доводи Скаржника (пункти 8, 9) про те, що суди неправильно витлумачили положення пунктів 8.2.3, 8.6, 12.9, 13.5 Договору лізингу та неправильно застосували положення статей 22, 623 ЦК України, статті 224 ГК України, відмовивши у задоволенні вимог про стягнення збитків та упущеної вигоди, оскільки наявність відповідних підстав для їх стягнення не доведено судам, а тому доводи Скаржника в цій частині необґрунтовані.

Щодо плати за користування об'єктом лізингу

17. Відповідно до частини 2 статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Згідно з частиною 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. За змістом наведених норм у разі розірвання Договору лізингу, який є правовою підставою користування об'єктом лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути цей об'єкт лізингодавцю в порядку, встановленому договором.

18. Судами встановлено, що відповідно до пункту 6.18 Умов лізингу сторони погодили, що у випадку розірвання Договору за ініціативою Позивача відповідно до пункту 12 Умов лізингу лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу. Отже сторонами Договору лізингу погоджено умови щодо розміру плати за користування об'єктом лізингу після розірвання договору, а відповідний обов'язок із сплати зазначеної плати випливає із загальних умов, які визначають право особи, якій не повернуто річ після розірвання договору, вимагати від особи, яка безпідставно користується цією річчю, відшкодування плати за весь час користування цією річчю, що є способом захисту майнових прав власника. З огляду на викладене Суд визнає помилковими висновки апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення 330679,98 грн. нарахованих за користування об'єктом лізингу відповідно до умов пункту 6.18 Умов лізингу та погоджується з висновками суду першої інстанції про підставність позовних вимог в цій частині. За таких обставин Суд приймає до уваги доводи Скаржника (пункти 6, 7) про непогодження з висновками суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення плати за користування об'єктом лізингу. Отже постанова апеляційного господарського суду в частині відмови у стягнення 330679,98 грн. за користування об'єктом лізингу підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині підлягає залишенню в силі. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 911/3483/16.

19. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції законна та обґрунтована, тому доводи Скаржника (пункт 10) щодо порушення судом норм статей 2, 14, 74, 236 ГПК України та неповноти з'ясування усіх обставин справи, недослідження доказів необґрунтовані та спростовуються змістом оскаржуваної постанови, яка прийнята за повного встановлення усіх істотних обставин справи, надання їм належної правової оцінки у сукупності та правильного застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини.

20. За наведених обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 330679,98 грн. за користування об'єктом лізингу підлягає залишенню в силі, постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні цієї позовної вимоги підлягає скасуванню, а також зміні в частині розподілу судових витрат за подання позову та апеляційної скарги. В іншій частині постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін.

Судові витрати

21. Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, часткового скасування постанови апеляційного господарського суду та часткового залишення без змін рішення суду першої інстанції, судові витрати сторін за розгляд справи підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до цієї постанови.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 у справі № 904/6270/16 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення плати за користування об'єктом лізингу у розмірі 330679,98 грн. скасувати. В цій частині залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 про задоволення позовної вимоги про стягнення 330679,98 грн. плати за користування об'єктом лізингу.

3. В частині стягнення судового збору постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 змінити, здійснивши новий розподіл судових витрат: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Променергетика" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" витрати зі сплати судового збору у сумі 5253,34 грн. за подання позовної заяви; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Променергетика" судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 9214,17 грн.

4. В іншій частині постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 року про задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Променергетика" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованості зі сплати лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг від 14.02.2014 у розмірі 17874, 91 грн., пені у сумі 1283,08 грн. та 3 % річних у розмірі 384,92 грн. залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Променергетика" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" 9920,40 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

6. Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати накази.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак