ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/13000/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Багай Н.О., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання - Денисюк І.Г.,

учасники справи:

позивач - Міністерство оборони України,

представник позивача - Хлань В.М.,

відповідач - дочірнє підприємство державної компанії "Укрспецекспорт" - державне підприємство "Укроборонсервіс",

представник відповідача - Моргун І.Ю.; Чубар С.В.,

розглянув касаційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2023 (головуючий суддя Котков О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2023 (головуючий Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Тищенко А.І.)

у справі № 910/13000/22

за позовом Міністерства оборони України (далі - Міністерство)

до дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - державне підприємство "Укроборонсервіс" (далі - Підприємство)

про стягнення коштів.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Міністерство звернулось до суду з позовом до Підприємства про стягнення штрафних санкцій за державним контрактом від 17.12.2020 № 370/3/5/6/1/39 (далі - Контракт) у розмірі 10 864 042,34 грн, з яких: пеня - 7 873 896,95 грн та штраф - 2 990 145,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємство не виконало належним чином зобов`язання за Контрактом у частині своєчасного виконання робіт, у зв`язку з чим відповідно до пункту 7.2 Контракту Міністерство нарахувало Підприємству штрафні санкції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2023, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Міністерства пеню у розмірі 1 574 779,39 грн та штраф у розмірі 598 029,08 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що Підприємство у встановлений строк свого договірного обов`язку щодо надання послуг не виконало, допустивши прострочення виконання зобов`язання. У зв`язку з чим суди дійшли висновку, що позовні вимоги про стягнення пені та штрафу є обґрунтованими. У той же час, суди встановили наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 80 %, які підлягають стягненню до 1 574 779,39 грн пені та 598 029,08 грн штрафу (20% від обґрунтованого розміру штрафних санкцій).

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині зменшення штрафних санкцій, Міністерство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судами при ухвалені оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 11.07.2023 у справі № 922/1150/22 щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, просить скасувати судові рішення в оскаржуваній частині та у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Верховний Суд звертає увагу на те, що з касаційної скарги Міністерства вбачається, що воно не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями саме в частині зменшення штрафних санкцій. Тобто Міністерством у касаційному порядку оскаржується рішення судів попередніх інстанцій саме у вказаній частині та не оскаржуються судові рішення в іншій частині.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі оскаржувані судові рішення.

Також від Підприємства надійшла довідка, в якій воно зазначає, що:

- Контракт виявився для Підприємства збитковим. У результаті, за даними бухгалтерського обліку Підприємства за результатами виконання даного контракту Підприємство понесло збитки на загальну суму 7 259 253,29 грн, а Міністерство, у свою чергу ж, не понесло жодних збитків у зв`язку з порушенням Підприємством умов Контракту, тому, як наслідок, у разі стягнення всієї суми штрафних санкцій з Підприємства вони будуть невиправданими та неспіврозмірними;

- на підставі аргументів сторін та дослідження усіх доказів у справі, суди дійшли висновку, що задля продовження діяльності Підприємства, як оборонного, та збереження можливості виконання робіт з ремонту ним обладнання у подальшому, достатньою мірою покарання буде стягнення штрафних санкцій у розмірі не 100 %, що є занадто непомірним тягарем, а 20 % (2 172 808,47 грн);

- під час виконання ремонтних робіт, передбачених Контрактом, Підприємство зіштовхнувся з рядом обставин, які ускладнювали можливість вчасного надання послуг, зокрема:

а) у зв`язку з масовим захворюванням працівників через поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19 Підприємство було вимушене призупинити роботу цілих відділів, цехів, дільниць та окремих підрозділів, що підтверджується наказами Підприємства від 02.03.2021 № 36/1, від 23.03.2021 № 50/1, від 02.04.2021 № 56/1, від 15.04.2021 № 60/1, від 27.05.2021 № 76/1, від 16.08.2021 № 110/1, від 27.08.2021 № 121/1, від 13.09.2021 № 126/1 та від 28.10.2021 № 159/1. Докази захворювань працівників та зупинення роботи ремонтних цехів підтверджені матеріалами. Виконання робіт за Контрактом потребує наявності вузьких спеціалістів з відповідним досвідом, знаннями та кваліфікацією. Заміну таким спеціалістам, особливо у кількості, яка необхідна для виконання ремонтних робіт за Контракту неможливо здійснити;

б) з осені 2021 року Підприємство було вимушено перенести виробничі потужності на нове місце. Процеси запуску, налагодження робіт, монтажу обладнання, облаштування робочих місць та підготовка виробництва до повноцінного функціонування тривала паралельно з наданням ремонтних послуг, а також з військовими діями у зв`язку з вторгненням рф на територію України;

в) причиною затримки надання послуг з ремонту за спірним Контрактом була постійна нестача ремонтопридатних деталей, блоків, агрегатів, запасних частин, яка виявлялася поступово під час проведення ремонтних робіт, оскільки Підприємство під час підписання Контракту не володіло інформацією щодо ремонтопридатності усіх складових частин та блоків обладнання, яке підлягає ремонту. Така інформація з`являється у Підприємства поступово під час проведення дефектацїї обладнання. Крім того, все обладнання є застаріле та усі блоки, агрегати, запасні частини до нього можна отримати лише з такого ж обладнання у Міністерства або з рф, що є неможливим;

г) Підприємство, як і інші подібні підприємства не є вільним у виборі контрагента. Основним, а зараз єдиним, замовником послуг виступає Міністерство. У разі відмови Підприємства від підписання контрактів на умовах Міністерства, Підприємство буде позбавлене можливості взагалі здійснювати господарську діяльність.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 19.09.2023 № 29.3-02/2722 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Васьковського О.В. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/13000/22, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Багай Н.О., Бакуліна С.В.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 02.10.2023 № 29.3-02/2830 у зв`язку з відпусткою судді Бакуліної С.В. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/13000/22, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Багай Н.О., Кібенко О.Р.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення в частині зменшення штрафних санкцій виходили з того, що в обґрунтовуючи клопотання про зменшення штрафних санкцій Підприємство посилалось на те, що, у даному випадку, штрафні санкції є неспіврозмірними та невиправданими, враховуючи, що причиною неналежного виконання зобов`язань були обставини непереборної сили (перебування спеціалістів на лікарняному внаслідок захворювання на COVID 19 та військова агресія російської федерації проти України), з огляду на відсутність доказів понесення Міністерством збитків, Підприємство просило зменшити штрафні санкції на 95%.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Частиною другою статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" передбачено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Водночас, судами враховано, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Крім того сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

За умовами пунктів 8.1, 8.2 Контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, тощо) і безпосередньо вплинули на виконання контракту. Сторона, що не може виконувати зобов`язання за контрактом унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

При цьому судами враховано, що станом на момент укладення Контракту карантин був запроваджений, а тому це не було непередбачуваною обставиною для його сторін.

Також судами були відхилені посилання Підприємства, як на підтвердження наявності форс-мажорних обставин, які стали підставою для порушення виконання зобов`язань за Контрактом, на лист від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислової палати України, оскільки Торгово-промислова палата України на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила вказаний лист, згідно з яким на підставі статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

При цьому судами зазначено, що воєнний стан на території України не означає, що Підприємство не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо).

Відтак, суди дійшли висновку, що одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору.

У той же час, судами було встановлено, що стягнення з Підприємства значних сум штрафних санкцій під час воєнного стану може призвести до негативних наслідків для нього. При цьому для Міністерства не матиме негативних наслідків зменшення розміру пені та штрафу, оскільки наявність збитків та погіршення фінансового становища Міністерства ним не доведено.

Беручи до уваги наведені обставини, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суди дійшли висновку, що справедливим і розумним у контексті обставин даної справи буде зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій на 80%.

Тобто у справі, яка переглядається, вирішуючи питання зменшення пені і штрафу, суди попередніх інстанцій оцінили відповідні аргументи і докази сторін, врахували стратегічний характер завдань та діяльності відповідача, направлений на забезпечення економіки та зміцнення обороноздатності держави України, відсутність доказів понесення позивачем чи іншими учасниками господарських відносин негативних наслідків (збитків) внаслідок порушення відповідачем договірних зобов`язань у спірних правовідносинах.

Також, суди попередніх інстанцій, з-поміж іншого, врахували, що застосування до відповідача заявленої суми штрафних санкцій, які є неспіврозмірними у порівнянні з прибутком відповідача, ставить під загрозу господарську діяльність останнього, та неминуче призведе до втрати ліквідності і платоспроможності цього Підприємства.

З урахуванням наведеного, Суд відхиляє доводи позивача щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суди, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначили, що такі обставини є винятковими та достатніми для зменшення пені. Переоцінка цих обставин в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не входить до компетенції Верховного Суду, як суду права.

Доводи касаційної скарги про необґрунтованість аргументів відповідача щодо непонесення позивачем жодних збитків та впливу зменшення штрафних санкцій впливає на ефективність обороноздатності, з урахуванням взятих до уваги судами попередніх інстанцій обставин не можуть свідчити про помилковість висновків судів щодо зменшення розміру неустойки на 80 %, оскільки фактично зводяться до переоцінки обставин покладених судами в основу судових рішень в якості підстав для зменшення пені.

При цьому відхиляючи аргументи скаржника, Суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

Аналіз висновків Верховного Суду стосовно підстав для зменшення розміру пені і штрафу, зокрема у справах, на які послався позивач (постанови Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, та від 11.07.2023 у справі № 922/1150/22) свідчить, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у цій справі. До того ж, Верховний Суд у наведених справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (близькі зв змістом висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16 та від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22).

При цьому, безвідносно до викладеного колегія суддів зазначає, що як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 922/1150/22, на яку посилається скаржник, висновків щодо застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у цій постанові не міститься, оскільки питання зменшення розміру неустойки не було предметом апеляційного оскарження у справі № 922/1150/22. Під час касаційного перегляду цієї справи Верховним Судом розглядалося лише питання щодо правильності застосування судом першої інстанції у спірних правовідносинах статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (суд першої інстанції не зменшував на підставі статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України розмір неустойки) та при апеляційному перегляді - застосування судом апеляційної інстанції статті 231 ГК України замість статті 3 вказаного Закону. Оскільки судом апеляційної інстанції не досліджувалось питання наявності/відсутності підстав для зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення неустойки та дотримання балансу інтересів сторін, Верховний Суд у постанові від 11.07.2023 у справі № 922/1150/22 вказав на відсутність підстав для формування висновку щодо питання застосування зазначених у розділі 4 цієї постанови норм права у подібних правовідносинах (стаття 233 ГК України та стаття 551 ЦК України). Наведене свідчить про те, що правовідносини у справі № 922/1150/22 не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, та мають інше правове регулювання.

Також, як вбачається за змісту постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8425/19 про стягнення штрафних санкцій, під час розгляду цієї справи відповідач (Товариство) заявив зустрічні позовні вимоги до Міноборони про внесення змін до контракту в частині зміни строку виконання робіт у зв`язку з істотною зміною обставин у відповідності до статті 652 ЦК України. В частині вимог первісного позову, суд першої інстанції зменшив розмір заявлених штрафних санкцій на 90 %, водночас відмовивши в задоволенні зустрічного позову з посиланням на недоведеність наявності істотної зміни обставин для внесення змін до контракту. За наслідком апеляційного оскарження позивачем за первісним позовом рішення суду першої інстанції, апеляційний суд змінив рішення суду, зменшивши розмір неустойки на 80 %. При цьому рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову в апеляційному порядку не переглядалося. Скасовуючи судові рішення в частині вимог первісного позову та приймаючи в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, Верховний Суд в пункті 5.15 постанови від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19 зазначив: "... суд апеляційної інстанції зменшив розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, пославшись на те, що затримка виконання ремонтних робіт відбулась у зв`язку з істотною зміною обставин, які сторони не могли передбачити при укладенні контракту, залишивши поза увагою те, що недоведеність об`єктивного існування таких обставин для внесення змін до контракту в частині зміни строку його виконання, була встановлена рішенням місцевого господарського суду у цій справі від 19.07.2021 під час вирішення спору в частині зустрічного позову, яке у вказаній частині ні позивачем, ні відповідачем не оскаржувалося, а отже набрало законної сили". Відтак, на відміну від справи, що переглядається, підставою для стягнення Верховним Судом у справі № 910/8425/19 всього розміру неустойки слугували обставини саме відсутності оцінки судами попередніх інстанцій майнового стану сторін спору і відповідності розміру пені та штрафу наслідкам порушення, які мали бути враховані для встановлення обставин щодо забезпечення балансу інтересів сторін (пункт 5.16 постанови). Отже, колегія суддів зазначає про те, що відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Зі змісту постанови Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, на яку також посилається скаржник, вбачається, що підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій у цій справі про зменшення розміру неустойки на 99 % та направлення справи на новий розгляд, слугував висновок Верховного Суду про те, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів. Отже, не погодившись з обґрунтованістю зменшення штрафних санкцій на 99 %, Верховний Суд зазначив, що "...в оскаржуваних рішеннях суди, дійшовши висновків про обґрунтованість зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача пені та штрафу на 99 %, фактично не зменшили розмір штрафних санкцій, а звільнили відповідача від їх сплати, що не відповідає наведеним вище правовим нормам, судовій практиці та умовам укладеного між сторонами контракту". Наведене, в свою чергу, виключає висновок про невідповідність здійсненого судами в справі, що переглядається, правозастосування тому, що має місце у справі № 922/2141/21.

Щодо посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, спір у якій виник між тими самими сторонами про стягнення штрафних санкцій, що і у справі, яка переглядається, але за іншим контрактом, колегія суддів зазначає таке. Як вбачається з вказаної постанови Верховного Суду (якою, зокрема, з урахуванням вимог статті 300 ГПК України, залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову про стягнення штрафних санкцій в повному обсязі), під час розгляду справи № 910/14591/21, оцінивши наявні в матеріалах справи докази відповідно до вимог статті 86 ГПК України, суд апеляційної інстанції не встановив існування об`єктивних обставин, які перешкоджали відповідачу виконати свої зобов`язання у строк, погоджений сторонами в контракті. Натомість у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій, серед іншого, встановлено, що під час виконання контракту відбулись об`єктивні обставини, які не залежали від відповідача і перебували поза його контролем, і які істотно ускладнили та відтермінували своєчасне виконання зобов`язань за ним. Таким чином, в аспекті касаційного перегляду судових рішень у цій справі такі доводи скаржника зводяться передусім до посилань на необхідність встановлення судами обставин справи та переоцінки доказів, що суперечить імперативним вимогам частини другої статті 300 ГПК України, відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, Суд вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували у даній справі надане статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України право щодо зменшення розміру пені і штрафу.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та вважає за можливе залишити оскаржувані судові рішення без змін, з урахуванням мотивів викладених у даній постанові.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги Міністерства та залишає оскаржувані судові рішення без змін, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2023 у справі № 910/13000/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Н. Багай

Суддя О. Кібенко