ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/2489/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

за участю представників:

позивачів - Горбатенко Н. П.,

відповідачів -Лобачевського А. В., Шульженка І. В.

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "ОТП Банк" і Компанії Integrity Logistic LTD/Інтегріті Логістік ЛТД

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 (судді: Сулім В. В., Тищенко А. І., Чорногуз М. Г.) і рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2018 (суддя Смирнова Ю. М.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тес-Авто", Приватного підприємства Фірми "ТЕС", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тес-Термінал"

до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросвєт", Компанії Integrity Logistic LTD/Інтегріті Логістік ЛТД,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросвєт" - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Побединської Вікторії Олександрівни,

про визнання недійсними договорів,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тес-Авто" (далі - ТОВ "Тес-Авто"), Приватне підприємство Фірма "ТЕС" (далі - ПП "ТЕС"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Тес-Термінал" (далі - ТОВ "Тес-Термінал") звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - АТ "ОТП Банк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросвєт" (далі - ТОВ "Євросвєт") і Компанії Integrity Logistic LTD/Інтегріті Логістік ЛТД (далі - Компанія Інтегріті Логістік ЛТД) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 26.06.2015 № 2, укладеного між АТ "ОТП Банк" і ТОВ "Євросвєт"; визнання недійсним договору про передачу прав на заставлене майно від 23.09.2015, укладеного між АТ "ОТП Банк" і ТОВ "Євросвєт", зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Побединською В. О. у реєстрі за № 291; визнання недійсними укладених між ТОВ "Євросвєт" і Компанією Інтегріті Логістік ЛТД договору цесії від 14.09.2015 № 1 і договору про уступку права вимоги за договорами застави, іпотеки та поруки від 25.09.2015, зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Побединською В. О. у реєстрі за № 303.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір про відступлення права вимоги від 26.06.2015 № 2 за своїм змістом є договором факторингу, при вчиненні якого не було дотримано вимог законодавства стосовно суб`єктного складу, оскільки ТОВ "Євросвєт" не є фінансовою установою, у зв`язку з чим має бути визнано недійсними і похідні від нього оспорювані договори.

1.2. У відзиві на позов АТ "ОТП Банк" просило відмовити у задоволенні заявлених вимог, акцентуючи, зокрема, що позивачі не обґрунтували, які саме їх права та інтереси порушено внаслідок укладання оспорюваного договору; наголошуючи, що зазначений договір за правовою природою є договором цесії; норми цивільного законодавства дозволяють банківським установам відступати права вимоги за кредитними договорами третім особам, які не є фінансовими установами.

1.3. ТОВ "Євросвєт" у відзиві на позов зауважило, зокрема, що договір про відступлення права вимоги від 26.06.2015 № 2 не містить жодних ознак, притаманних договору факторингу, під час укладення цього договору його сторони керувалися вимогами цивільного законодавства, а саме статтями 512-514 Цивільного кодексу України. Водночас товариство у відзиві зазначило, що вважало би за доцільне задовольнити позовні вимоги частково, визнати недійсним договір цесії від 14.09.2015 № 1 і договір про уступку права вимоги за договорами застави, іпотеки та поруки від 25.09.2015, зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Побединською В. О. у реєстрі за № 303.

1.4. Компанія Інтегріті Логістік ЛТД у письмових поясненнях, додаткових письмових запереченнях підтримала позицію АТ "ОТП Банк" у цій справі, викладену у відзиві на позов; частково не погодилася із позицією ТОВ "Євросвєт", наведеною ним у відзиві на позов; наголосила, що продаж банком права грошової вимоги за кредитним договором на підставі договору відступлення права вимоги від 26.06.2015 № 2 не є фінансовою послугою, а цей договір не є договором факторингу, крім того, позивачі не є сторонами такого договору та не зазначили у позові, які саме права або охоронювані законом інтереси порушено при укладенні цього договору. Також Компанія Інтегріті Логістік ЛТД акцентувала на здійсненні розрахунків із ТОВ "Євросвєт" за договором цесії від 14.09.2015 № 1.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

2.2. Після нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 27.08.2018 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 26.06.2015 № 2, укладений між АТ "ОТП Банк" і ТОВ "Євросвєт". Визнано недійсними похідні договори, а саме договір від 23.09.2015 про передачу прав на заставлене майно, укладений між АТ "ОТП Банк" і ТОВ "Євросвет", зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Побединською В. О. у реєстрі за № 291; а також укладені між ТОВ "Євросвєт" і Компанією Інтегріті Логістік ЛТД договір цесії від 14.09.2015 № 1; договір про уступку права вимоги за договорами застави, іпотеки та поруки від 25.09.2015, зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Побединською В. О. у реєстрі за № 303. Здійснено розподіл судових витрат.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд установив, що договір про відступлення права вимоги від 26.06.2015 № 2 за своїми ознаками є договором факторингу, за яким фактично відбулося фінансування однієї особи іншою, що є ознакою, притаманною договору факторингу; фактором за цим договором виступило ТОВ "Євросвєт", яке на час укладення зазначеного договору не належало до числа фінансових установ, які можуть надавати фінансові послуги, у тому числі й у формі факторингу. Отже, за висновком господарського суду, при укладенні зазначеного договору про відступлення прав вимоги сторони не дотрималися вимог законодавства стосовно суб`єктного складу такого виду договорів, тому цей договір не відповідає вимогам статей 1077, 1079 Цивільного кодексу України та разом із похідними від нього договорами має бути визнано недійсним у судовому порядку. Місцевий господарський суд дійшов висновку про порушення у цьому випадку прав та інтересів позивачів як сторони за договором про надання банківських послуг від 23.06.2011 № CR 11-158/Goo-2 і визнав обґрунтованими позовні вимоги.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2018 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними у рішенні місцевого господарського суду.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, АТ "ОТП Банк" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2018 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Підставами для скасування оскаржених у справі судових рішень АТ "ОТП Банк" вважає неправильне застосування господарськими судами та порушення норм матеріального права (статті 1077 Цивільного кодексу України, положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг") і норм процесуального права (статей 86, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України), наголошує на невідповідності висновків судів фактичним обставинам справи, неврахуванні вказівок Верховного Суду під час нового розгляду цієї справи. Зокрема, скаржник акцентує на неналежності аналізу судами попередніх інстанцій умов спірного договору, що призвело до помилкового визначення його правової природи як договору факторингу; стверджує, що оспорюваний договор є договором цесії, який відповідає вимогам закону до нього, не містить ознак, притаманних договору факторингу, укладений належним суб`єктом і є дійсним.

3.2. Водночас, не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 27.08.2018 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019, Компанія Інтегріті Логістік ЛТД звернулася до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою на зазначені судові рішення, в якій просить їх скасувати, а позов залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Як на підставу для скасування оскаржених судових рішень скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України); наголошує на відсутності правових підстав для визнання недійсним у цілому договору про передачу прав на заставлене майно від 23.09.2015; не погоджується із висновком судів, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу; стверджує про непорушення таким договором прав позивачів та акцентує, що позовну заяву у цій справі слід було залишити без розгляду, оскільки, на думку скаржника, її підписано невстановленими особами, які підробили підписи керівників позивачів.

3.3. У відзивах на подані касаційні скарги позивачі просять рішення і постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін із мотивів, у них наведених, а касаційні скарги - без задоволення.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій і підтверджено матеріалами справи, 23.06.2011 між ТОВ "Тес-Авто", ПП "ТЕС", ТОВ "Тес-Термінал" як клієнтами з однієї сторони і АТ "ОТП Банк" як кредитором укладено договір про надання банківських послуг № CR 11-158/Goo-2, відповідно до якого клієнтам було надано кредит у формі поновлюваної кредитної лінії.

26.06.2015 між АТ "ОТП Банк" і ТОВ "Євросвєт" укладено договір про відступлення прав вимоги № 2.

Відповідно до пункту 3 цього договору банк відступає новому кредитору права вимоги, а новий кредитор приймає права вимоги та зобов`язується належним чином виконувати усі зобов`язання, що встановлені у договорі цесії, у тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату вартості прав вимоги. Детальний опис прав вимоги наведено у договорі та документах забезпечення.

Під правами вимоги згідно з пунктом 1 договору № 2 розуміються належні банку права вимоги до клієнта та/або третьої(іх) особи(іб), із якими укладені документи забезпечення, щодо виконання боргових зобов`язань за договором та/або документами забезпечення в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення договору цесії.

Борговими зобов`язаннями за змістом пункту 1 договору № 2 є всі та/або кожне із платіжних (грошових) та/або неплатіжних зобов`язань клієнта та/або третьої(іх) особи(іб), із якою(ими) укладено документи забезпечення, перед банком згідно з умовами договору про надання банком банківської послуги клієнту зі всіма змінами, додатками та доповненнями до нього, реквізити якого зазначені у пункті 18 договору цесії, та/або документів забезпечення та/або у зв`язку з ними. До таких зобов`язань, зокрема, належать, зобов`язання клієнта щодо повернення кредиту, та/або сплати процентів, та/або сплати комісій, та/або сплати комісійних винагород, та/або сплати пені, та/або сплати штрафів, та/або компенсації (відшкодування) витрат (збитків), здійснених (понесених) банком у зв`язку з договором, та/або пов`язаних із пред`явленням вимоги за договором та/або документами забезпечення, зверненням стягнення на предмет застави, та/або витрат на утримання і збереження предмета застави, та/або витрат на страхування предмета застави, та/або збитків, завданих порушенням умов договору та/або умов документів забезпечення, та/або інших зобов`язань клієнта та/або третьої(іх) особи(іб), із якими укладено документи забезпечення, за договором та/або документів забезпечення.

Ціна (сума) договору цесії дорівнює вартості прав вимоги (пункт 4 договору № 2). При цьому вартістю прав вимоги за договором є узгоджена сторонами сума, що за договором цесії підлягає сплаті новим кредитором банку у зв`язку із відступленням банком на користь нового кредитора прав вимоги.

Усі платежі, що здійснюються новим кредитором для виконання зобов`язань, вважаються належно виконаними у дату зарахування грошових коштів на рахунок(и) банку, якщо такі грошові кошти банк отримав протягом операційного часу банку такої дати зарахування. Платіжні зобов`язання нового кредитора за договором цесії повинні виконуватися таким чином, щоб відповідні платежі повністю та належним чином здійснювались у строки, визначені договором цесії (пункт 11 договору № 2).

Згідно з пунктом 18 зазначеного договору під договором розуміється договір про надання банківських послуг від 23.06.2011 № CR 11-158/Goo-2 між банком і клієнтом 1 (ТОВ "ТЕС-Авто"), клієнтом 2 (ПП "ТЕС"), клієнтом 3 (ТОВ "ТЕС-Термінал"). У цьому пункті сторони також виклали перелік документів забезпечення; за визначенням, наведеним у пункті 1 договору, документи забезпечення - це будь-які документи, що складені клієнтом та/або третіми особами з метою/в якості забезпечення належного виконання клієнтом боргових зобов`язань, зокрема правочини щодо застави, іпотеки, гарантії, завдатку, поруки, інше, реквізити яких наведено у пункті 18 договору цесії.

Відповідно до пункту 5 договору № 2 договір цесії набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на те представниками та скріплення відбитками печаток сторін. Строк дії договору цесії дорівнює генеральному терміну за відсутності порушення (невиконання) та/або неналежного виконання новим кредитором зобов`язань. У разі порушення (невиконання) та/або неналежного виконання новим кредитором зобов`язань договір цесії залишається чинним доти, допоки всі зобов`язання нового кредитора перед банком не буде виконано у повному обсязі. Значення генерального терміну наведено у пункті 18 договору цесії.

Додатковою угодою, про що зазначив суд апеляційної інстанції, було змінено (зменшено) ціну продажу права вимоги, яке відступається, а саме згідно з додатковою угодою від 07.08.2015 № 2 до договору про відступлення права вимоги від 26.05.2015 № 2 вартість прав вимоги за договором становить 15 437 223,45 грн, натомість згідно з додатком № 1 до договору про відступлення права вимоги № 2 вартість прав вимоги становила 20 240 000,00 грн.

Із метою забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним договором позивачі передали в іпотеку нерухоме майно відповідно до договорів забезпечення.

Суди встановили, що у ПП "ТЕС", ТОВ "Тес-Термінал", ТОВ "Тес-Авто" виникла заборгованість перед АТ "ОТП Банк".

23.09.2015 між АТ "ОТП Банк" і ТОВ "Євросвєт" укладено договір про передачу прав на заставлене майно (зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Побединською В. О. у реєстрі за № 291).

14.09.2015 між ТОВ "Євросвєт" і Компанією Інтегріті Логістік ЛТД укладено договір цесії № 1, за умовами якого ТОВ "Євросвєт" передало Компанії Інтегріті Логістік ЛТД право вимоги, зокрема, за договором про надання банківських послуг від 23.06.2011 № CR 11-158/Goo-2.

25.09.2015 між ТОВ "Євросвєт" і Компанією Інтегріті Логістік ЛТД укладено договір про уступку права вимоги за договорами забезпечення (зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Побединською В. О. у реєстрі за № 303).

За твердженнями позивачів, 25.09.2015 із листа АТ "ОТП Банк" їм стало відомо, що права кредитора за укладеними між ними (позивачами) та АТ "ОТП Банк" договорами, в тому числі за договорами забезпечення, відступлено на користь ТОВ "Євросвєт".

4.3. Як убачається із матеріалів справи, ТОВ "Тес-Авто", ПП "ТЕС", ТОВ "Тес-Термінал" звернулися до суду з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 26.06.2015 № 2, укладеного між АТ "ОТП Банк" і ТОВ "Євросвєт"; визнання недійсним договору від 23.09.2015 про передачу прав на заставлене майно, укладеного між АТ "ОТП Банк" і ТОВ "Євросвєт" (зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Побединською В. О. у реєстрі за № 291); визнання недійсними укладених між ТОВ "Євросвєт" і Компанією Інтегріті Логістік ЛТД договору цесії від 14.09.2015 № 1 і договору про уступку права вимоги за договорами застави, іпотеки та поруки від 25.09.2015 (зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Побединською В. О. у реєстрі за № 303).

Як на підставу позову позивачі послалися на положення статей 203, 215, 1054, глави 73 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України, статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", положення Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"; вважали оспорюваний договір про відступлення права вимоги таким, що вчинений із порушенням вимог закону, тому наголосили на необхідності визнання недійсними як зазначеного договору про відступлення права вимоги, так і похідних від нього оспорюваних договорів.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу наведено у статті 49 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III "Про банки і банківську діяльність", за змістом якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначено як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06.02.2014 № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України, як убачається зі змісту його статей 512, 1077, розмежовано правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Аналіз статей 512-518 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку щодо суб`єктного складу правочинів із відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасником цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом із тим зі змісту частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" убачається, що у договорі факторингу беруть участь три сторони: клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина 2 статті 1079 Цивільного кодексу України), фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3 статті 1079 Цивільного кодексу України), та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом із тим у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, зазначено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах 1, 2 статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо згідно із законом надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги має бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 цього Кодексу). Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги (як тієї, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини 1 статті 4 зазначеного Закону факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватися по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у виді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносин факторингу немає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану фактором фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною 1 статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування договорів такого роду здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг у пункті 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено як кредитну операцію, вимоги до такого договору наведені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

Саме із такого розуміння наведених положень законодавства виходив суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи та ухвалюючи постанову у справі про залишення без змін рішення місцевого господарського суду.

5.2. Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, надавши, серед іншого, оцінку умовам оспорюваного у справі договору про відступлення права вимоги від 26.06.2015 № 2, господарські суди попередніх інстанцій установили, що зазначений договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву - "договір про відступлення права вимоги") є договором факторингу. Уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором, банк отримав фінансування у відповідній сумі (15 437 223,45 грн), а ТОВ "Євросвєт", у свою чергу, укладаючи зазначений договір, набуло права одержати оплату у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою, що, в свою чергу, є ознакою, притаманною договору факторингу, та спростовує доводи касаційних скарг про зворотне.

Суди попередніх інстанцій також установили, що ТОВ "Євросвєт" на час укладення спірного договору від 26.06.2015 № 2 не належало до числа фінансових установ у розумінні положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", які можуть надавати фінансові послуги, у тому числі й у формі факторингу; доказів протилежного відповідачем надано не було і відповідних обставин не спростовано.

Крім того, попередні судові інстанції звернули увагу на відсутність у матеріалах справи доказів повідомлення про відступлення прав вимоги із дотриманням визначеного порядку та строків (обов`язок банку письмово попередити іпотекодавця щонайменше за 10 календарних днів до дати передачі/відступлення прав), встановлених іпотечними договорами, укладеними на забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання банківських послуг № CR 11-158/Goo-2, які у розумінні положень договору від 26.06.2015 № 2 є документами забезпечення; про передачу відповідних прав вимоги ТОВ "Євросвєт" банк повідомив клієнту лише 25.09.2015 (лист АТ "ОТП Банк" № 73-66/3939, адресований ПП "ТЕС").

Суди першої та апеляційної інстанцій також урахували, що договір про передачу прав на заставлене майно між АТ "ОТП Банк" і ТОВ "Євросвєт" було укладено 23.09.2015, проте на час ухвалення рішення права вимоги за основним зобов`язанням уже були передані ТОВ "Євросвєт" Компанією Інтегріті Логістік ЛТД за договором цесії від 14.09.2015 № 1; ці договори є похідними від договору про відступлення прав вимоги від 26.06.2015 № 2, укладені з метою забезпечення виконання основного зобов`язання (договір про надання банківських послуг № CR 11-158/Goo-2), стороною (боржником) за яким виступають позивачі; між позивачами та АТ "ОТП Банк" велися переговори стосовно узгодження нових графіків погашення заборгованості, що утворилася у позивачів у зв`язку із неналежним виконанням зазначеного договору; такі переговори велися, у тому числі, і після укладення оспорюваного у цій справі договору про відступлення права вимоги від 26.06.2015 № 2.

Отже, господарські суди установили, що укладення договорів про відступлення права вимоги позбавило позивачів прав, які надані клієнтам банку як споживачам фінансових послуг та які можуть бути захищені у судовому порядку, та дійшли висновку про порушення прав і законних інтересів позивачів у спірних правовідносинах.

За таких обставин і з огляду на те, що згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а підставою недійсності правочину за статтею 215 зазначеного Кодексу є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 і 6 статті 203 цього Кодексу, зважаючи на те, що оспорюваний правочин про відступлення права вимоги, як установили господарські суди, суперечить наведеним положенням цивільного законодавства щодо суб`єктного складу договору факторингу та порушує права та інтереси позивачів, висновок судів попередніх інстанцій про його недійсність та недійсність похідних від нього договорів є правильним.

За змістом статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

5.3. Ураховуючи наведені положення законодавства та зважаючи на обставини, установлені судами, колегія суддів погоджується із висновком господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Довід скаржників, що оспорюваний договір від 26.06.2015 № 2 є договором цесії, який відповідає вимогам закону до нього, колегія суддів відхиляє, як такий що спростовується обставинами, установленими судами, а також матеріалами справи. Суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 316 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язковості вказівок, викладених у постанові суду касаційної інстанції (постанова Верховного Суду від 21.03.2018 у цій справі), надали правову оцінку договору про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг, установили, що такий договір за ознаками та правовою природою є договором факторингу, який суперечить вимогам законодавства щодо суб`єктного складу договору факторингу та підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Водночас не може бути підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та залишення позову у цій справі без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України і довід Компанії Інтегріті Логістік ЛТД про підписання позовної заяви, на думку компанії, невстановленими особами, які підробили підписи керівників позивачів, позаяк цьому доводу вже надав оцінку суд апеляційної інстанції та мотивовано відхилив його; обставин для залишення позову без розгляду, визначених положеннями наведеної норми, суди попередніх інстанцій не установили.

Інші викладені у касаційній скарзі аргументи обох скаржників також не можуть бути підставами для скасування оскаржених у справі судових рішень, оскільки їм також уже надав оцінку суд апеляційної інстанції; вони суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків господарських судів, покладених в основу оскаржених судових рішень про наявність правових підстав для задоволення позову, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених господарськими судами.

6.2. Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих і правомірних висновків господарських судів попередніх інстанцій.

6.3. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. Зважаючи на викладене, беручи до уваги наведені положення законодавства, ураховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що рішення і постанову у справі слід залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки підстав для скасування постанови і рішення та задоволення касаційних скарг немає, судовий збір за їх подання слід покласти на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Акціонерного товариства "ОТП Банк" і Компанії Integrity Logistic LTD/Інтегріті Логістік ЛТД залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2018 у справі № 910/2489/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак