Історія справи

Постанова КГС ВП від 01.04.2025 року у справі №922/508/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/508/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокуратури - Сельської О. З.,

відповідача-1 - Василенка І. Ю. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача-2 - Василенка І. Ю. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача-3 - не з`явилися,

відповідача-4 - Нікіши Д. С. (адвоката, в режимі відеоконференції),

відповідача-5 - не з`явилися

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 (колегія суддів: Сгара Е. В. - головуючий, Гетьман Р. А., Склярук О. І.) та рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2024 (суддя Лавренюк Т. А.) у справі

за позовом керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області

до: 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) Фізичної особи - підприємця Мартинова Романа Сергійовича, 4) ОСОБА_1 , 5) ОСОБА_2 ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_3 ,

про визнання незаконним та скасування додатку до рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору іпотеки та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Керівник Слобідської окружної прокуратури міста Харкова (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна та приватизації), Фізичної особи - підприємця Мартинова Романа Сергійовича (далі - ФОП Мартинов Р. С.), Фізичної особи ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) (з урахуванням заяви про зміну предмета позову), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 22 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова";

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018 № 5577-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації та ФОП Мартиновим Р. С., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С. А. і зареєстрований в реєстрі за № 826;

- визнати недійсним договір іпотеки від 13.02.2022, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка діє від імені ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дзюбенко А. П. та зареєстрований в реєстрі № 23;

- витребувати у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення першого поверху № 37-:-45, 38а та балкон у житловому будинку літ. "А-9" загальною площею 80,4 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано незаконним вибуттям спірних нежитлових приміщень із власності Харківської міської територіальної громади у зв`язку із проведенням приватизації шляхом викупу орендарем зазначеного майна з порушенням вимог законодавства, що, за твердженням Прокурора, є підставою для задоволення позову. Прокурор, зокрема, зазначав, що пункт 22 додатку до рішення 18 рішення міської ради є незаконним, таким, що суперечить положенням чинного на момент його прийняття законодавства та підлягає скасуванню, а договори купівлі-продажу та іпотеки повинні бути визнані недійсними, у зв`язку із чим спірні нежитлові приміщення належить витребувати.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.10.2024, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 922/508/22, у задоволенні позову Прокурора відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.07.2022 у справі № 922/508/22.

2.2. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, встановив, що ФОП Мартиновим Р. С. жодних поліпшень орендованих нежитлових приміщень не проводилось. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що Харківська міська рада всупереч вимогам частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" в редакції, що діяла на момент виникнення та існування спірних правовідносин, обрала спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування законодавчих обмежень.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки було обрано незаконний спосіб приватизації, який суперечить інтересам держави та територіальної громади, тому наявні правові підстави для визнання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018 № 5577-В-С недійсним на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Водночас суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Прокурора, виходив із того, що спірний договір купівлі-продажу сторонами було укладено 01.06.2018, тому на правовідносини поширюється дія Закону України від 18.01.2018 № 2269 "Про приватизацію державного і комунального майна". Посилаючись на частину 2 статті 30 цього Закону, суд першої інстанції встановив, що строк позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації складає три місяці. Суд першої інстанції зазначив, що строк позовної давності на оспорення договору від 01.06.2018 № 5577-В-С для прокуратури почався саме з моменту отримання Прокурором документів (06.03.2019), тому сплив 07.06.2019. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов пред`явлено Прокурором після спливу строку позовної давності, встановленого законом для оспорення договорів купівлі-продажу об`єктів малої приватизації; обставин, які би свідчили про переривання строку позовної давності у спірних правовідносинах, судом також не встановлено.

Ураховуючи заяви відповідачів, зважаючи на недоведеність Прокурором поважності причин пропуску встановленого Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна" строку для звернення до суду, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.06.2018 № 5577-В-С через сплив строку позовної давності.

Суд першої інстанції зазначив, що в цій справі задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 22 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, враховуючи відмову суду в позові щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.06.2018 № 5577-В-С, не призведе до поновлення прав держави та територіальної громади міста Харкова, відновлення володіння, користування або розпорядження спірним майном. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що ця позовна вимога не є ефективним способом захисту права територіальної громади міста Харкова. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки від 13.02.2022, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка діє від імені ОСОБА_1 , та про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради спірних нежитлових приміщень, зазначив, що такі вимоги є похідними та не підлягають задоволенню через відмову в задоволенні позову в частині визнання недійсними оспорюваних пункту 22 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" та договору купівлі-продажу від 01.06.2018 № 5577-В-С.

2.3. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині пункту 22 додатку до цього рішення прийнято з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017- 2022 роки. Тому доводи Прокурора про те, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного нерухомого майна шляхом викупу орендарем підтвердилися. Проте суд апеляційної інстанції зазначив, що на час звернення Прокурора з позовом до господарського суду спірний пункт 22 додатку до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 вже був реалізований та вичерпав свою дію виконанням шляхом укладення 01.06.2018 договору купівлі-продажу № 5577-В-С між Управлінням комунального майна та приватизації та ФОП Мартиновим Р. С. У зв`язку із цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що визнання незаконним і скасування спірного пункту додатку до зазначеного рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади. Тому суд апеляційної інстанції виснував, що немає підстав для визнання незаконним та скасування пункту 22 додатку до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", оскільки зазначена позовна вимога є неефективним способом захисту, а її задоволення не призведе до відновлення права, яке Прокурор вважає порушеним.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що Прокурор прагне повернути спірне нерухоме майно у володіння територіальної громади, тому єдиною належною (зокрема, ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади (яка і є фактичним позивачем у цій справі). Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018 № 5577-В-С та договору іпотеки від 13.02.2022 не підлягають задоволенню, оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що, враховуючи оплатний характер набуття ОСОБА_1 спірного нерухомого майна, необізнаність її станом на момент вчинення угоди про відчуження спірного майна попереднім власником та відсутність можливості у ОСОБА_1 бути обізнаною про вибуття майна з комунальної власності з порушенням процедури приватизації, а також відсутність станом на дату укладення договору купівлі-продажу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень (на які добросовісно покладалася ОСОБА_1 ), свідчить про те, що немає ознак недобросовісності у діях кінцевого набувача спірного нерухомого майна - ОСОБА_1 . Суд також зазначив, що виникненню права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права, слугувала та передувала активна участь у такому процесі органів влади, зокрема Харківської міської ради, а тому відповідальність за вказані процедури не може покладатися на ОСОБА_1 , яка розраховувала на їх належність та легітимність. Тому суд апеляційної інстанції виснував, що задоволення позовної вимоги про витребування у ОСОБА_1 спірного нерухомого майна не відповідатиме "принципу пропорційності", оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на фізичну особу, яка добросовісно набула право власності на об`єкти нерухомого майна.

Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що позовна вимога Прокурора про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради спірних нежитлових приміщень не підлягає задоволенню.

Дійшовши висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що клопотання відповідачів про застосування строку позовної давності не розглядається.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 і рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2024 у справі № 922/508/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Прокурора в повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, заступник керівника Харківської обласної прокуратури посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові положень статей 19 57 Конституції України, статей 4, 6, 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а (щодо віднесення рішень органу місцевого самоврядування до нормативно-правових актів); у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16 від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15 (щодо реалізації органом місцевого самоврядування права власності від імені територіальної громади виключно у спосіб, передбачений законом).

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури посилається на те, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права (статей 11 13 14 53 73 76- 79 86 236 277 Господарського процесуального кодексу України) та норм матеріального права (статей 21 387 388 Цивільного кодексу України, Законів України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про оренду державного та комунального майна", "Про приватизацію державного майна"), без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури зазначає, що вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 22 додатку до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" та договору купівлі-продажу спірного майна є ефективним та належним способом захисту. При цьому скаржник посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (про те, що оскарження рішення міської ради є ефективним та належним способом захисту); від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (щодо способів захисту цивільних прав); від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 (про те, що рішення суду, яким здійснюється захист майнових прав власника нерухомого майна, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно).

Скаржник також зазначає, що спірний договір купівлі-продажу суперечить статті 345 Цивільного кодексу України. Аналогічні висновки, за твердженням заступника керівника Харківської обласної прокуратури, викладені в постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, від 13.11.2024 у справі № 922/2008/21.

За доводами скаржника, ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірного майна, тому суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 09.08.2023 у справі № 404/5748/17, від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (щодо визначення критеріїв добросовісності набувача).

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури наголошує на помилковості висновків суду апеляційної інстанції щодо договору іпотеки від 13.02.2022 № 23, на підставі якого право власності на спірні нежитлові приміщення перейшло від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , та на неврахуванні судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.11.2019 у справі № 756/15538/15-ц (про похідний характер іпотечного договору).

3.3. ФОП Мартинов Р. С. у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення, постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2024 у справі № 922/508/22 - без змін. ФОП Мартинов Р. С. зазначає, що доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, суперечать усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду (щодо визнання недійсним рішення, яке вичерпало свою дію виконанням). Щодо інших висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, то ФОП Мартинов Р. С. вважає, що висновки суду апеляційної інстанції не суперечать цим висновкам.

3.4. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення, постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2024 у справі № 922/508/22 - без змін. ОСОБА_1 стверджує, що суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що вона є добросовісним набувачем, тому позбавлення її майна буде непропорційним втручанням. На думку Бродникової Т. О., висновки про те, що позбавлення її майна буде непропорційним втручанням, суд апеляційної інстанції зробив з урахуванням правових позицій Верховного Суду. Бродникова Т. О. у відзиві на касаційну скаргу також зазначає про сплив позовної давності за вимогами скаржника про витребування, тому просить застосувати у справі № 922/508/22 наслідки спливу позовної давності.

3.5. До Верховного Суду надійшов 01.04.2025 письмовий виступ представника відповідача - ОСОБА_1

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 13.02.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації (орендодавець) та ФОП Мартиновим Р. С. (орендар) укладено договір оренди № 6484 нежитлового приміщення (будівлі), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху № 37-:-45, 38-а та балкон загальною площею 80,4 м2 у житловому будинку, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Харкова, розташоване за адресою: місто Харків, просп. Гагаріна, 56, літ. "А-9".

4.2. Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі наказу Управління комунального майна та приватизації від 09.02.2017 № 16. Майно передається в оренду з метою надання побутових послуг населенню (пункт 1.2 договору оренди).

4.3. За умовами пункту 3.1 договору оренди вартість об`єкта визначається на підставі висновку про вартість майна та станом на 23.12.2016 становить 362 800,00грн.

4.4. Розділ 5 договору оренди визначає перелік прав орендаря, за якими він має право, в тому числі, здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, за наявності письмової згоди орендодавця (пункт 5.2), за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця та Управління комунального майна та приватизації, орендар має право на придбання об`єктів оренди у власність (пункт 5.3), орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп (пункт 5.6).

4.5. Пунктом 10.1 договору оренди встановлено, що цей договір діє з 13.01.2017 до 13.01.2020.

4.6. 13.02.2017 складено акт приймання-передачі нежитлового приміщення, відповідно до якого ФОП Мартинов Р. С. прийняв у орендне користування вказані нежитлові приміщення.

4.7. 23.05.2017 ФОП Мартинов Р. С. подав на ім`я Управління комунального майна та приватизації заяву щодо надання дозволу на приватизацію орендованого майна за адресою: м. Харків, просп. Гагаріна, 56.

4.8. 21.06.2017 рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 691/17 "Про програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017- 2022 роки", з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду міста Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", керуючись статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Харківська міська рада затвердила Програму приватизації та вирішила питання про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017- 2022 роки згідно з додатком; зобов`язано Управління комунального майна та приватизації проводити за рахунок орендарів незалежну оцінку вартості об`єктів нерухомого майна та у встановленому порядку укласти договори купівлі-продажу відповідних об`єктів.

4.9. Програма приватизації майна, яке знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Харкова, виконується на підставі рішень сесій Харківської міської ради.

4.10. Відповідно до Програми приватизації майна продавець - територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управління комунального майна та приватизації. Покупцями об`єктів приватизації можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України, крім передбачених підпунктами 1.3.3 цієї Програми; юридичні особи інших держав, крім передбачених підпунктами 1.3.3 цієї Програми.

4.11. 21.02.2018 рішенням Харківської міської ради "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" № 1008/18 вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).

4.12. Відповідно до пункту 22 додатку до рішення об`єкт комунальної власності територіальної громади міста Харкова, розташований у місті Харкові, на проспекті Гагаріна, 56, підлягав приватизації шляхом викупу ФОП Мартиновим Р. С.

4.13. Відповідно до висновку про вартість майна, зробленого Фізичною особою-підприємцем Буйницьким Максимом Валерійовичем, який діяв на підставі листа Управління комунального майна та приватизації від 28.02.2018 № 2558 та договору на проведення оцінки від 28.02.2018 № 28/02/13-18, вартість нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 28.02.2018 становить 240 800,00 грн.

4.14. Цей висновок затвердив 05.03.2018 начальник Управління комунального майна та приватизації.

4.15. 01.06.2018 на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 "Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017- 2022 рр." та рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", наказу Управління комунального майна та приватизації від 01.06.2018 № 182 "Про оформлення договору купівлі-продажу" між територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управління комунального майна та приватизації (продавець), та ФОП Мартиновим Р. С. (покупець) було укладено договір № 5577-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Мартиновим Р. С.

4.16. Відповідно до умов цього договору, продавець зобов`язався передати у власність, а покупець - прийняти нежитлові приміщення 1-го поверху № 37-:-45, 38а та балкон в житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 80,4 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , орендовані ФОП Мартиновим Р. С. відповідно до договору оренди від 13.02.2017 № 6484. Договір посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під номером № 826.

4.17. За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04.02.2022 № 298040468 встановлено, що 19.10.2018 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є. М., зареєстрованим за № 2975, право власності на нежитлові приміщення перейшло до ОСОБА_3 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору).

4.18. Відповідно до пункту 2.1 договору № 5577-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень цей об`єкт продано за 262 310,00 грн.

4.19. У подальшому, 19.07.2019 ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень передав у власність ОСОБА_1 нежитлові приміщення 1-го поверху № 37-:-45, 38а та балкон у житловому будинку літ. "А-9" загальною площею 80,4 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж об`єкта здійснено за 810 030,00 грн (пункт 2.1 договору).

4.20. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна внесено запис про право власності на спірний об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1097601563101); за № 46669208 від 13.02.2022 проведено державну реєстрацію іпотеки на спірне майно на підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дзюбенка А. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 63418437 від 13.02.2022.

4.21. 13.02.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка діє від імені ОСОБА_1 , укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дзюбенко А. П. та зареєстрований в реєстрі № 23.

4.22. Відповідно до пункту 2 договору іпотеки забезпечується виконання зобов`язання ОСОБА_1 перед іпотекодежателем за договором позики грошових коштів, укладеним у простій письмовій формі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 01.02.2022, а саме: повернення позики в гривнях у розмірі 1 422 775,00 грн, що є еквівалентом суми грошей 50 000,00 доларів США, у строк до 01.02.2026.

4.23. За цим договором (пункт 4) в іпотеку передаються нежитлові приміщення 1-го поверху № 37-:-45, 38а та балкон в житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 80,4 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1097601563101.

4.24. Відповідно до пункту 5 договору іпотеки предмет іпотеки належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Т. Д. 19.07.2019, реєстровий номер 503. Право власності на вказані нежитлові приміщення зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т. Д. 19.07.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1097601563101.

За згодою сторін вартість предмета іпотеки складає 1 682 959,57 грн (пункт 7 договору іпотеки).

4.25. Цей спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання незаконним та скасування пункту 22 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору іпотеки та витребування майна.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального прав, Верховний Суд зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави про визнання незаконним та скасування пункту 22 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору іпотеки та витребування майна.

5.4. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор зазначав про порушення вимог законодавства щодо способу приватизації об`єктів комунальної власності шляхом викупу орендарем нежитлових приміщень. Тому позивач посилався на незаконне вибуття спірних нежитлових приміщень із власності Харківської міської територіальної громади шляхом викупу орендарем зазначеного майна з порушенням вимог законодавства, що, за твердженням Прокурора, є підставою для задоволення позову. Прокурор, зокрема, зазначав, що рішення міської ради є незаконним і таким, що суперечить положенням чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, тому підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу та іпотеки слід визнати недійсними, у зв`язку з чим спірні нежитлові приміщення належить витребувати.

5.5. Як установили суди попередніх інстанцій, в оспорюваному рішенні Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 зазначено, що його прийнято на підставі Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017- 2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17.

5.6. Суд першої інстанції зазначив, що Харківською міською радою було обрано незаконний спосіб приватизації, що суперечить інтересам держави та територіальної громади. Водночас суд першої інстанції зазначив, що задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 22 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав держави та територіальної громади міста Харкова, відновлення володіння, користування або розпорядження зазначеним майном. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що ця позовна вимога не є ефективним способом захисту права територіальної громади міста Харкова Прокурором. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.06.2018 № 5577-В-С через сплив строку позовної давності, встановленого Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна".

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки від 13.02.2022, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка діє від імені ОСОБА_1 , та про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради спірних нежитлових приміщень, зазначив, що такі вимоги є похідними та не підлягають задоволенню через відмову в задоволенні позову в частині визнання недійсними оспорюваних пункту 22 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" та договору купівлі-продажу від 01.06.2018 № 5577-В-С.

5.7. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що визнання незаконним і скасування спірного пункту додатку до рішення Харківської міської ради не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, тому відсутні підстави для визнання незаконним та скасування пункту 22 додатку до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".

Водночас щодо інших позовних вимог, то суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову Прокурора, виходив із такого. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Прокурор прагне повернути спірне нерухоме майно у володіння територіальної громади, тому єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади (яка і є фактичним позивачем у цій справі). Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога Прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018 № 5577-В-С та договору іпотеки від 13.02.2022 підлягають залишенню без задоволення, оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про витребування у ОСОБА_1 спірного нерухомого майна, дійшов висновку про те, що задоволення цієї позовної вимоги не відповідатиме "принципу пропорційності", оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на фізичну особу, яка добросовісно набула право власності на об`єкти нерухомого майна.

5.8. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

5.9. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.10. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.11. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.12. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована, зокрема, тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 та від 13.11.2024 у справі № 922/2008/21, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16.

5.13. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що з урахуванням висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, у цьому випадку оскарження рішення міської ради є ефективним та належним способом захисту.

5.14. Прокурор також зазначає, що в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40), від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40) наведено висновки про те, що способи захисту мають бути доступними й ефективними, а також відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення.

5.15. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в касаційній скарзі також зазначає, що спірний договір купівлі-продажу суперечить статті 345 Цивільного кодексу України, Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки не дотримано на момент його укладення вимог щодо способу приватизації спірного майна. Скаржник при цьому посилається на те, що аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 та від 13.11.2024 у справі № 922/2008/21.

Тому Прокурор стверджує, що він обґрунтовано пред`явив вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради, визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, які підлягають задоволенню.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в касаційній скарзі також зазначає, що спірний договір іпотеки від 13.02.2022 № 23 має похідний характер від основного зобов`язання. Як зазначає скаржник, у постанові від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що у разі якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають зобов`язальний характер, і це зумовлює можливі способи захисту його прав. У ситуації, коли майно передане власником за правочином, який є оспорюваним, ефективним способом захисту може бути, зокрема, позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас, як зазначає скаржник, коли власник та особа, яка зареєструвала за собою право іпотеки на його нерухоме майно, не перебували у зобов`язальних відносинах, власник майна може скористатись речово-правовими способами захисту. При цьому скаржник посилається на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

5.16. Колегія суддів зазначає, що положеннями статей 15 16 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

5.17. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 Цивільного кодексу України.

5.18. За змістом частин 2 та 3 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

5.19. Оскільки Прокурор прагне повернути спірне нерухоме майно у володіння територіальної громади, то, як обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції, єдиною належною (зокрема, ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади. Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16 (на які посилається скаржник), від 05.06.2024 у справі № 922/461/22, від 10.09.2024 у справі № 922/459/22, від 24.09.2024 у справі № 922/2555/21, від 11.03.2025 у справі № 922/647/22.

5.20. Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Якщо є підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, на яку посилається скаржник).

5.21. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах звертала увагу на те, що власник із дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, на які посилається скаржник. При цьому в постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

5.22. Відтак колегія суддів зазначає, що задоволення вимог про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради, а також про визнання недійсними договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018 № 5577-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації та ФОП Мартиновим Р. С., і договору іпотеки від 13.02.2022, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка діє від імені ОСОБА_1 , не призведуть до відновлення володіння спірними нежитловими приміщеннями.

5.23. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що немає підстав для визнання незаконним та скасування пункту 22 додатку до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", оскільки зазначена позовна вимога є неефективним способом захисту, а її задоволення не призведе до відновлення права, яке Прокурор вважає порушеним.

З урахуванням спрямованості заявлених Прокурором позовних вимог на повернення майна територіальній громаді, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що позовна вимога Прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018 № 5577-В-С та договору іпотеки від 13.02.2022 підлягають залишенню без задоволення.

Отже, за встановлених у цій справі обставин доводи скаржника про те, що він обґрунтовано пред`явив позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 22 додатку до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" та про визнання недійсними договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018 № 5577-В-С та договору іпотеки від 13.02.2022, є безпідставними. Висновки суду апеляційної інстанції про те, що Прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, тому єдиною належною (зокрема, ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади, не суперечать і зроблені з урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20), від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 та від 13.11.2024 у справі № 922/2008/21, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, на які посилається скаржник.

5.24. Касаційна скарга заступника керівника Харківської обласної прокуратури з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована, зокрема, тим, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2024 підлягають скасуванню, оскільки суди неправильно застосували положення статей 19 57 Конституції України, статей 4, 6, 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а, (щодо віднесення рішень органу місцевого самоврядування до нормативно-правових актів), а також у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16 від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15, (щодо реалізації органом місцевого самоврядування права власності від імені територіальної громади виключно у спосіб, передбачений законом). Скаржник стверджує, що згідно з висновками Верховного Суду воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

5.25. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури також у касаційній скарзі зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права (статей 11 13 14 53 73 76- 79 86 236 277 Господарського процесуального кодексу України України) та норм матеріального права (статей 21 387 388 Цивільного кодексу України, Законів України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про оренду державного та комунального майна", "Про приватизацію державного майна"). При цьому скаржник зазначає, що, зокрема, судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, постановах Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц. За доводами скаржника, Бродникова Т. О. не є добросовісним набувачем спірного майна, тому суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 09.08.2023 у справі № 404/5748/17, від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (щодо визначення критеріїв добросовісності набувача).

5.26. Розглянувши доводи скаржника про неправильне застосування положень статей 19 57 Конституції України, статей 4, 6, 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а, а також у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16 від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з положеннями статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.27. Відповідно до статті 57 Конституції України, на яку посилається скаржник, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

5.28. Положеннями статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено основні принципи місцевого самоврядування.

Первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста ( частина 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

5.29. Згідно зі статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Правовий статус місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим визначається Конституцією України та цим Законом з особливостями, передбаченими законами про міста Київ і Севастополь.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

5.30. Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на порушення якої посилається скаржник, визначено повноваження рад приймати нормативні та інші акти у формі рішень, а також врегульовано порядок їх прийняття.

5.31. У справі, що розглядається, апеляційний господарський суд виснував, що рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині пункту 22 додатку до цього рішення прийнято з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017- 2022 роки. Тому доводи Прокурора про те, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного нерухомого майна шляхом викупу орендарем підтвердилися. Проте суд апеляційної інстанції зазначив, що на час звернення Прокурора з позовом до господарського суду спірний пункт 22 додатку до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 вже був реалізований та вичерпав свою дію виконанням шляхом укладення 01.06.2018 договору купівлі-продажу № 5577-В-С між Управлінням комунального майна та приватизації та ФОП Мартиновим Р. С. У зв`язку із цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що визнання незаконним і скасування спірного пункту додатку до зазначеного рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади.

5.32. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Прокурор прагне повернути спірне нерухоме майно у володіння територіальної громади, тому єдиною належною (зокрема, ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади (яка і є фактичним позивачем у цій справі). Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018 № 5577-В-С та договору іпотеки від 13.02.2022 не підлягають задоволенню, оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

5.33. Водночас колегія суддів погоджується з доводами скаржника про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності у діях власника (територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради) волі на передачу майна іншій особі, що унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Проте наведене не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у цій справі, оскільки суд апеляційної інстанції виснував, що власник має право витребувати своє майно у добросовісного набувача, однак відмовив у задоволенні позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна з інших мотивів, а саме через невідповідність такого витребування "принципу пропорційності". Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.03.2025 у справі №922/647/22.

Тому доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а, постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16 від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15, а також неправильно застосував положення статей 19 57 Конституції України, статей 4, 6, 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" за встановлених судом апеляційної інстанції обставин та з урахуванням його висновків, є безпідставними.

5.34. Розглянувши доводи скаржника про те, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права (статей 11 13 14 53 73 76- 79 86 236 277 Господарського процесуального кодексу України України) та норм матеріального права (статей 21 387 388 Цивільного кодексу України, Законів України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про оренду державного та комунального майна", "Про приватизацію державного майна"), а також без урахування висновків, наведених у постановах Верховного Суду, колегія суддів зазначає таке.

Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, на яку посилається скаржник, сформульовано такі висновки:

"6.9. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

…6.42. Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

6.43. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19))".

5.35. У постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, на яку посилається скаржник, викладено висновок про те, що "…відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі".

5.36. Як зазначає скаржник, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц викладено правову позицію про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

5.37. Скаржник, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 09.08.2023 у справі № 404/5748/17, зазначає, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірного майна.

5.38. Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц сформульовано такий висновок:

"Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах".

5.39. Крім того, як зазначає скаржник, у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 404/5748/17 зазначено, що особа, набуваючи майно, мала проявити розумну обачливість та звернути увагу на те, що спірне майно протягом нетривалого часу відчужувалось декілька разів за договорами купівлі-продажу (у спірних правовідносинах за договорами дарування), що свідчить про недобросовісність набувача.

5.40. Колегія суддів зазначає, що згідно із частиною 1 статтею 388 Цивільного кодексу України у разі, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (частина 2 статті 388 Цивільного кодексу України).

5.41. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20).

5.42. Таким чином, неправомірність набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а набуття права власності може залежати від законності та добросовісності такого набуття (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 923/1137/21).

5.43. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 Цивільного кодексу України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, на яку посилається скаржник).

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, на які посилається скаржник.

5.44. Так, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтю 21 Цивільного кодексу України, а також статті 5-1, 16-2, 11, 13, 14 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", погодився з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова в частині пункту 22 додатку прийнято з порушенням законодавчих вимог, спрямовано не на досягнення мети, визначеної у законодавчих актах і Програмі приватизації, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності. Тому погодився в цій частині з доводами Прокурора про те, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного нерухомого майна шляхом викупу орендарем.

Разом з тим суд апеляційної інстанції також установив, що Прокурор не наводить обставин, які би свідчили про недобросовісність поведінки ОСОБА_1 як набувача спірного нерухомого майна, не надає відповідних доказів на підтвердження таких обставин. ОСОБА_1 , як зазначив суд апеляційної інстанції, стверджує, що покладалася на легітимність добросовісних дій Управління комунального майна та приватизації як представника публічної влади та відповідних нотаріусів, які посвідчували договори купівлі-продажу спірного майна. Суд апеляційної інстанції також установив, що ОСОБА_1 не мала можливості перевіряти правильність актів Харківської міської ради щодо приватизації ФОП Мартиновим Р. С. належного тепер ОСОБА_1 на праві власності спірного нерухомого майна.

Ураховуючи оплатний характер набуття ОСОБА_1 спірного нерухомого майна, необізнаність її станом на момент вчинення угоди про відчуження спірного майна попереднім власником та відсутність можливості у ОСОБА_1 бути обізнаною про вибуття майна з комунальної власності з порушенням процедури приватизації, а також відсутність станом на дату укладення договору купівлі-продажу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень (на які добросовісно покладалася ОСОБА_1 ), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ознак недобросовісності у діях кінцевого набувача спірного нерухомого майна - ОСОБА_1 немає. Виникненню права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права, слугувала та передувала активна участь у такому процесі органів влади, зокрема Харківської міської ради, а тому, як зазначив суд апеляційної інстанції, відповідальність за вказані процедури не може покладатися на ОСОБА_1 , яка розраховувала на їх належність та легітимність.

5.45. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) напрацьовані три критерії, які потрібно оцінити, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

5.46. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, у визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

5.47. Оцінюючи зазначені критерії в контексті обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції виснував, що у цьому разі задоволення позовної вимоги про витребування у ОСОБА_1 спірного нерухомого майна не відповідатиме "принципу пропорційності" оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на фізичну особу, яка добросовісно набула право власності на об`єкти нерухомого майна.

З урахуванням наведеного доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, постановах Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 09.08.2023 у справі № 404/5748/17, від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, за встановлених судом апеляційної інстанції обставин та висновків суду про те, що задоволення позовної вимоги про витребування у ОСОБА_1 спірного нерухомого майна не відповідатиме "принципу пропорційності", є безпідставними.

5.48. Скаржник також зазначає, що повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого фізичній особі, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

Водночас Верховний Суд зазначає, що добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 Цивільного кодексу України, а відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Схожий висновок викладено в постанові Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.12.2024 у справі № 754/446/22.

5.49. Посилаючись на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.11.2019 у справі № 756/15538/15-ц (про похідний характер іпотечного договору), заступник керівника Харківської обласної прокуратури не зазначає, які норми матеріального чи процесуального права помилково застосовано судом апеляційної інстанції, водночас суд касаційної інстанції переглядає оскаржувані судові рішення лише в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.50. З урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, що розглядається, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених скаржником норм матеріального права не можуть слугувати підставами для скасування судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.51. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних рішення та постанови немає.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2024 у справі № 922/508/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак