ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/2693/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Мартюк А.І., Зубець Л.П., Калатай Н.Ф.

від 11.12.2018

за позовом Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Акціонерного товариства "РВС Банк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Приватне підприємство "Електрофарфор 2000",

про стягнення 413 431,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2018 року Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Публічного акціонерного товариства "РВС Банк" про стягнення 413 431,20 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, як гарантом не виконав свої зобов'язання з виплати позивачу грошових коштів за банківською гарантією № 4005-17Г від 01.08.2017, виданою ним в забезпечення виконання зобов'язань постачальника - Приватного підприємства "Електрофарфор 2000" за договором поставки № 04-1/2192-17 від 07.08.2017, які були виконані постачальником несвоєчасно.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

01.08.2017 Публічне акціонерне товариство "РВС Банк" (гарант, відповідач) надало Державному підприємству "Національна енергетична компанія "Укренерго" (бенефіціар, позивач) гарантію виконання зобов'язань № 4005-17Г (далі по тексту - гарантія, банківська гарантія) в забезпечення виконання Приватним підприємством "Електрофарфор 2000" (принципалом) своїх зобов'язань за договором поставки, який Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" мало намір укласти з переможцем торгів на виконання вимог тендерної документації, затвердженої протоколом засідання тендерного комітету № 88 від 28.12.2016, щодо надання учасником торгів безумовної, безвідкличної банківської гарантії. Відповідно до зазначеної гарантії гарант безумовно, тобто за першою вимогою бенефіціара, без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, та безвідклично приймає на себе зобов'язання заплатити бенефіціару протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги бенефіціара, передбаченою цією гарантією, грошову суму, що не перевищує 413 431,20 грн у випадку порушення Приватним підприємством "Електрофарфор 2000" (принципалом) зобов'язань за договором поставки.

У подальшому, 07.08.2017 між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго", як покупцем, та Приватним підприємством "Електрофарфор 2000" (третя особа по справі), як постачальником, був укладений договір поставки № 04-1/2192-17 (далі по тексту - договір, договір поставки), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю продукцію за ціною, з характеристиками (якістю), у порядку та строки, що визначаються у додатку 1 до договору, в інших умовах договору, а також надати на свій ризик послуги шеф-монтажу, а покупець зобов'язався здійснити оплату належно поставленої продукції, належно наданої послуги на умовах договору.

Відповідно до пункту 3.1. договору в редакції додаткової угоди до договору № 3 від 11.01.2018, договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє по 11.01.2018.

Згідно з пунктом 5.1. договору постачальник надає (не пізніше визначеного чинним законодавством України строку) покупцю забезпечення виконання договору у вигляді безумовної і безвідкличної банківської гарантії, оформленої на паперовому носії. Розмір забезпечення виконання договору (розмір банківської гарантії) становить 413 431,20 грн.

У пункті 5.2. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 28.09.2017 сторони встановили, що банківська гарантія є чинною від дня її видачі та протягом строку, на який вона видана (строк дії банківської гарантії закінчується через 7 банківських днів після закінчення строку дії договору, в забезпечення якого її видано): 29.01.2018.

Забезпечення виконання договору (банківська гарантія) не повертається постачальнику у разі невиконання/неналежного виконання постачальником зобов'язань, визначених договором (щодо поставки продукції в повному обсязі та без зауважень покупця). У такому випадку покупець направляє банку-гаранту вимогу платежу за банківською гарантією (пункт 5.5. договору).

Відповідно до пункту 6.1. договору та специфікації, що є додатком № 1 до договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 28.09.2017, постачальник здійснює поставку продукції відповідно до додатку 1 до договору, інших умов договору, але не пізніше 30.11.2017, на умовах DDР (згідно з Міжнародними Правилами Інкотермс 2010), за адресою (місцем) поставки (передачі) продукції відповідно до вимог покупця (розділ другий додатку 1 до договору); при цьому покупець вправі завчасно, однак не пізніше наступного дня після отримання повідомлення постачальника про готовність продукції до поставки, конкретизувати (остаточно погодити) місце поставки (передачі) продукції.

У пункті 9.3. договору сторони передбачили, що за порушення строків поставки продукції постачальник сплачує покупцю згідно з частиною другою статті 231 Господарського кодексу України пеню у розмірі 0,1% вартості продукції, строк поставки якої порушений за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник повинен додаткового сплатити покупцю штраф у розмірі семи відсотків від вказаної вартості.

14.08.2017 Публічне акціонерне товариства "РВС Банк" вніс до гарантії № 4005-17Г від 01.07.2017 зміни та встановив, що гарантія набирає чинності з моменту підписання і залишається дійсною до 29.01.2018 (включно) та будь-яка вимога стосовно неї повинна бути одержана гарантом у цей період.

30.11.2017, 01.12.2017 та 04.12.2017 постачальник - Приватне підприємство "Електрофарфор 2000" на виконання умов договору поставки поставив Державному підприємству "Національна енергетична компанія "Укренерго" обумовлений договором та специфікацією товар на загальну суму 78 459 84,00 грн, що підтверджується актами приймання-передачі:

- від 30.11.2017 на суму 2 065 644,00 грн,

- від 30.11.2017 на суму 1 032 822,00 грн,

- від 01.12.2017 на суму 1 188 720,00 грн,

- від 01.12.2017 на суму 2 246 310,00 грн,

- від 04.12.2017 на суму 1 312 488,00 грн.

29.01.2018 Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" в порядку досудового врегулювання спору звернулось до постачальника з претензію (лист № 01/361Б від 29.01.2018), у якій зазначило про порушення постачальником строків поставки продукції (на суму 3 435 030,00 грн - 1 день прострочення та на суму 1 312 488,00 грн - 4 дні прострочення) та на підставі пункту 9.3. договору поставки здійснило нарахування пені в розмірі 8 684,98 грн та просило сплатити пеню як штрафні санкції за порушення умов договору поставки № 04-1/2192-17 від 07.08.2017. Постачальник виконав вимоги покупця та за платіжним дорученням № 1002 від 15.02.2018 перерахував на рахунок Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 8 648,98 грн штрафних санкцій у вигляді пені.

Крім того, 25.01.2018 Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Публічного акціонерного товариства "РВС Банк", як до гаранта, з вимогою (лист № 01/3329 від 25.01.2018) про сплату грошових коштів за гарантією в сумі 413 431,20 грн, в якій послалось на порушення принципалом (постачальником) своїх зобов'язань за договором в частині строків поставки товару. Відповідно до умов гарантії, бенефіціар направив вимогу гаранту через Акціонерне товариство "Укрексімбанк".

Однак, Публічне акціонерне товариство "РВС Банк" у листі № 197/18-БГ від 13.02.2018, направленому Державному підприємству "Національна енергетична компанія "Укренерго", відмовило у виплаті банківської гарантії у сумі 413 431,20 грн, посилаючись на те, що принципал виконав умови договору поставки та здійснив поставку товару в повному обсязі та належної якості, прострочення поставки товару є незначним, а вимога бенефіціара про сплату за гарантією повної суми гарантії у випадку несуттєвого прострочення строку поставки продукції є необґрунтованою та безпідставною.

У зв'язку з тим, що гарант відмовив бенефіціару у виплаті банківської гарантії Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до господарського суду із позовом у цій справі про стягнення 413 431,20 грн за банківською гарантією № 4005-17Г від 01.08.2017.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 07.06.2018 задовольнив позов повністю та стягнув з Публічного акціонерного товариства "РВС Банк" на користь Державного підприємства Національна енергетична компанія "Укренерго" 413 431,20 грн грошових коштів за гарантією та 6 201,47 грн витрат зі сплати судового збору.

Місцевий господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та виходив з того, що відповідно до вимог закону та змісту виданої відповідачем гарантії відповідач у справі як гарант не забезпечив виконання боржником (принципалом) зобов'язання з поставки товару у повному обсязі, як помилково зазначає відповідач, а забезпечив саме належне виконання (без порушень) принципалом негрошового зобов'язання з поставки товару за договором, тобто в обсязі, порядку та у строки, встановлені договором поставки, та зобов'язаний сплатити кошти у разі настання гарантійного випадку. За висновком суду гарантійний випадок за наданою відповідачем гарантією є таким, що настав, оскільки факт порушення виконання принципалом зобов'язання зі своєчасної поставки товару є доведеним та визнаний самим приципалом (постачальником). Однак, відповідач, як гарант не виконав свого обов'язку з виплати грошової суми у розмірі 413 431,20 грн за виданою ним банківською гарантією. Суд також дійшов висновку про те, що у відповідача відсутні підстави для відмови у задоволенні вимоги кредитора щодо виплати коштів за гарантією, оскільки:

- вимога позивача (кредитора) до гаранта про сплату грошової суми була надіслана у визначеному в гарантії порядку, відповідає вимогам, встановленим у гарантії, та отримана відповідачем у строки, встановлені в гарантії, що відповідачем не заперечується;

- за змістом наданої відповідачем банківської гарантії незначне прострочення поставки товару не є підставою для відмови у задоволенні вимоги кредитора, оскільки виплата банком гарантії не залежить від кількості днів прострочення боржником виконання основного зобов'язання, має значення лише сам факт порушення принципалом зобов'язання за договором.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 11.12.2018 скасував рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2018 та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю. Стягнув з Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Публічного акціонерного товариства "РВС Банк" та Приватного підприємства "Електрофарфор 2000" кожному по 9 302,21 грн судового збору за подання апеляційних скарг.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача коштів за гарантією № 4005-17Г від 01.08.2017 відсутні, оскільки відповідно до норм статті 200 Господарського кодексу України, які є спеціальними для застосування до спірних правовідносин, та змісту виданої відповідачем гарантії гарант зобов'язаний на вимогу бенефіціара виплатити йому кошти у межах гарантованої суми у випадку саме невиконання принципалом своїх зобов'язань щодо постачання товару відповідно до договору поставки, зазначена банківська гарантія не передбачає обов'язку гаранта здійснити виплату на користь бенефіціара у випадку виконання принципалом умов договору поставки в повному обсязі, але з простроченням. Суд також взяв до уваги те, що покупець (бенефіціар) жодних претензій щодо якості товару до постачальника (принципала) не висував, вимога бенефіціара до гаранта була пред'явлена після виконання постачальником (принципалом) зобов'язань з поставки продукції у повному обсязі, а умови договору поставки передбачають відповідальність постачальника за порушення строків поставки продукції у вигляді пені, яка була сплачена постачальником у повному обсязі.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2018, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2018 залишити в силі.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженням скаржника апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що умови виданої відповідачем гарантії забезпечують лише виконання принципалом зобов'язання з поставки товару та не забезпечують порушення такого зобов'язання. У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції:

- неправильно застосував норми статей 530, 560, 563, 565 Цивільного кодексу України та зокрема норми статті 610 Цивільного кодексу України, яка надає визначення поняття "порушення зобов'язання", надав неправильну оцінку змісту виданої відповідачем гарантії № 4005-17Г від 01.08.2017, не дослідив належним чином її умови та не врахував, що за умовами гарантії гарантійним випадком є саме порушення боржником (принципалом) своїх зобов'язань за договором поставки, що відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України охоплює і порушення строку поставки, а не лише невиконання такого зобов'язання, гарантія не містить застереження про те, що прострочення поставки товару не вважається гарантійним;

- порушив статтю 86 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не дослідив належним чином умови виданої відповідачем гарантії № 4005-17Г від 01.08.2017 та не взяв до уваги те, що підставою відмови відповідача у задоволенні вимоги позивача про сплату коштів за гарантією було незначне прострочення поставки частини продукції, а не неповне виконання постачальником зобов'язань за договором;

- порушив статтю 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки під час ухвалення рішення у справі врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у справах, правовідносини в яких не є подібними з правовідносинами у цій справі, та які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у цій справі, у зв'язку з чим ухвалив оскаржуване рішення не на підставі встановлених обставин у цій справи, що підтверджені відповідними доказами, а на підставі загального підходу щодо розгляду спорів про стягнення банківської гарантії;

- не врахував правову природу гарантії, її самостійний (автономний) характер від основного зобов'язання, у зв'язку з чим помилково взяв до уваги обставини сплати постачальником відповідно до умов договору поставки штрафних санкцій за порушення строків поставки товару, не врахував, що сама по собі сплата постачальником штрафних санкцій за договором не усуває факту допущеного правопорушення та не позбавляє позивача права на задоволення своїх вимог за рахунок гарантії, зазначені способи забезпечення виконання зобов'язання (штрафні санкції та гарантія) не є взаємовиключними, що підтверджується судовою практикою, викладеною в постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 908/7/18, яку суд не взяв до уваги.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 залишити без змін, посилаючись на те, що доводи, викладені позивачем в касаційній скарзі, є безпідставними, суд апеляційної інстанції належним чином дослідив матеріали справи, повністю з'ясував усі обставини, які мають значення для справи, правильно застосував положення статті 200 Господарського кодексу України, які є спеціальними та підлягають переважному застосуванню перед нормами Цивільного кодексу України, до спірних правовідносин, керуючись якою дійшов правильного висновку про те, що гарантія не може передбачати відповідальність гаранта за прострочення виконання принципалом взятих на себе зобов'язань.

Третя особа відзив на касаційну скаргу не надала.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України гарантія є видом забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За змістом положень частини 1 статті 1, частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 14 Господарського кодексу України спеціальні норми Господарського кодексу, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами Цивільного кодексу, які містять відповідне загальне регулювання.

Отже, спеціальними нормами, які підлягають переважному застосуванню до спірних правовідносин у цій справі, є саме положення статті 200 Господарського кодексу України, відповідно до частин 1 та 4 якої гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 2, 3 статті 563 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії; вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі, до якої додаються документи, зазначені у гарантії, та вказується, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.

Загальний порядок, умови надання та отримання банками гарантій/контргарантій та їх виконання урегульований Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004, відповідно до підпункту 9 пункту 3 якого гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Згідно з підпунктом 8 пункту 3 зазначеного Положення гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин.

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що в гарантії (письмовому підтвердженні) банк як гарант визначає вид та обсяг забезпечуваного ним зобов'язання боржника.

Суди попередніх інстанцій встановили, що за змістом виданої відповідачем гарантії № 4005-17Г від 01.08.2017 гарант безумовно, тобто за першою вимогою бенефіціара без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, та безвідклично приймає на себе зобов'язання заплатити бенефіціару протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги бенефіціара, передбаченою цією гарантією, грошову суму, що не перевищує 413 431,20 грн у випадку порушення принципалом зобов'язань за договором.

При цьому, як правильно встановив місцевий господарський суд, у змісті виданої відповідачем гарантії № 4005-17Г від 01.08.2017 гарант не конкретизував, яке саме порушення принципалом зобов'язання за договором поставки забезпечується ним як гарантом. Однак суд апеляційної інстанції не врахував наведене.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов'язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов'язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов'язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов'язання.

За загальними умовами виконання зобов'язання, що містяться у статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України).

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій права та обов'язки позивача та третьої особи у цій справі виникли на підставі договору поставки № 04-1/2192-17.

Згідно зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України (стаття 663 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Враховуючи те, що своєчасність поставки товару постачальником є критерієм належності виконання зобов'язання з поставки товару, то пропущення постачальником встановленого в договорі строку поставки товару буде свідчити про порушенням зобов'язання з поставки товару.

Однак, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення статті 610 Цивільного кодексу України, не визначив зміст поняття "невиконання зобов'язання", у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що видана відповідачем гарантія № 4005-17Г не забезпечувала виконання принципалом (боржником) зобов'язання з поставки товару з дотриманням встановлених в договорі поставки строки та не передбачала обов'язок гаранта здійснити виплату за гарантією у випадку виконання принципалом умов договору постави з простроченням.

Натомість місцевий господарський суд, здійснивши аналіз змісту виданої відповідачем банківської гарантії у відповідності до положень статей 530, 526, 560, 563, 610, частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України у їх сукупності дійшов правильного висновку про те, що відповідач як гарант за виданою ним банківською гарантією № 4005-17Г від 01.08.2017 (зі змінами) забезпечив саме належне виконання (без порушень) принципалом негрошового зобов'язання з поставки товару за договором, тобто в обсязі, порядку та у строки, встановлені договором поставки, а не лише виконання боржником (принципалом) зобов'язання з поставки товару у повному обсязі, оскільки в гарантії відповідач не конкретизував, яке саме порушення зобов'язання принципала за договором поставки забезпечується. Відповідно, за змістом гарантії бенефіціар (кредитор за договором поставки) набуває права вимоги до гаранта у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, а гарант зобов'язаний сплатити кошти у разі настання гарантійного випадку - порушення принципалом зобов'язань за договором, зокрема і у разі прострочення поставки товару.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак, Касаційний господарський суд зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково послався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17 та від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, та не врахував, що обставини у зазначених справах щодо змісту банківських гарантій та обсягу забезпеченого за ними зобов'язань є іншими, ніж у цій господарській справі № 910/2693/18, оскільки гарантії у зазначених справах забезпечували саме невиконання принципалами своїх зобов'язань за договорами, а не порушення таких зобов'язань, що має місце у спірних правовідносинах між сторонами у цій господарській справі № 910/2693/18. Тобто правові висновки Верховного Суду у зазначених справах були зроблені на підставі інших, ніж у цій справі, фактичних обставин, у зв'язку з чим такі висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у цій справі. Наведене підтверджує доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, про те, що суд апеляційної інстанції порушив статтю 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ухвалив оскаржуване рішення не на підставі встановлених обставин у цій справи, що підтверджені відповідними доказами, а на підставі загального підходу щодо розгляду спорів про стягнення банківської гарантії.

Як встановив місцевий господарський суд, у пункті 6.1. договору поставки та у Специфікації, що є додатком № 1 до договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 28.09.2017, сторони встановили строк поставки продукції - не пізніше 30.11.2017.

Однак, як свідчать акти приймання-передачі, копії яких наявні в матеріалах справи, та не заперечується учасниками процесу, постачальник здійснив поставку товару 30.11.2017, 01.12.2017 та 04.12.2017. Тобто, як правильно встановив місцевий господарський суд, поставка двох останній партій товару була здійснена з порушенням строку, встановленого договором поставки. Крім того, суд встановив, що постачальник за порушення строків поставки продукції відповідно до умов договору сплатив штрафні санкції відповідно до платіжного доручення № 1002 від 15.02.2018, що, як правильно зазначив місцевий господарський суд, свідчить про те, що постачальник фактично визнав факт порушення ним виконання зобов'язання з поставки товару у строки, встановлені договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредитору грошову суму відповідно до умов гарантії.

Врахувавши встановлені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що гарантійний випадок за наданою відповідачем гарантією є таким, що настав, оскільки факт порушення принципалом виконання зобов'язання зі своєчасної поставки товару є доведеним та визнаним самим приципалом (постачальником), а у відповідача (гаранта) відповідно до частини 1 статті 563 Цивільного кодексу України за вимогою кредитора (бенефіціара) виник обов'язок сплатити позивачу (кредитору) грошову суму відповідно до умов виданої ним гарантії.

Однак, як встановив місцевий господарський суд, відповідач, як гарант не виконав свого обов'язку з виплати грошової суми у розмірі 413 431,20 грн за виданою ним банківською гарантією та в якості підстав для відмови у виплаті послався на те, що зобов'язання з поставки товару було виконано постачальником в повному обсязі, а прострочення поставки є незначним. Інших підстав для відмови у виплаті гарантії відповідач ні в листі № 01/3329 від 25.01.2018, ні під час розгляду справи у суді не навів.

У зв'язку з цим, як правильно зазначив місцевий господарський суд, виконання принципалом зобов'язання з поставки товару в повному обсязі не спростовує того факту, що таке зобов'язання він виконав з порушенням умов договору, а саме: з порушенням строку поставки продукції.

Крім того, ні зміст виданої відповідачем гарантії, ні вимоги чинного законодавства не визначають незначне прострочення виконання зобов'язання (у цій справі - прострочення поставки продукції) підставою для відмови у задоволенні вимоги кредитора та здійснення виплати за гарантією. Зміст гарантії № 4005-17Г не містить застережень, які б ставили в залежність виплату банком гарантії від кількості днів прострочення боржником виконання основного зобов'язання. За змістом гарантії має значення лише сам факт порушення принципалом зобов'язання за договором. При цьому, як правильно зазначив місцевий господарський суд, одного лише факту наявності прострочення виконання основного зобов'язання (незалежно від періоду та обсягу простроченого зобов'язання) достатньо для заявлення бенефіціаром вимоги до гаранта про виплату відповідного забезпечення.

Відповідно до статті 562 Цивільного кодексу України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

Отже, за своєю правовою природою гарантія має автономний (незалежний) характер від основного зобов'язання та відповідно не залежить від обставин припинення основного зобов'язання. У зв'язку з цим виплата гарантом суми, на яку видано гарантію, жодним чином не може зараховуватись в рахунок виконання основного зобов'язання та відповідно впливати на його чинність/припинення. У свою чергу сплата принципалом (постачальником) відповідно до умов договору поставки штрафних санкцій за порушення строків поставки товару не виключає обов'язку гаранта сплатити кредитору грошову суму за гарантією, оскільки сама по собі сплата постачальником штрафних санкцій за договором не усуває факту допущеного порушення зобов'язання та не позбавляє кредитора права на задоволення своїх вимог за рахунок гарантії. Тобто зазначені способи забезпечення виконання зобов'язання (штрафні санкції та гарантія) не є взаємовиключними. Однак, суд апеляційної інстанції не врахував наведеного, не врахував правову природу гарантії, її самостійний (автономний) характер від основного зобов'язання, у зв'язку з чим помилково в обґрунтування відмови у задоволенні позову послався на обставини сплати постачальником штрафних санкцій, про що правильно зазначив позивач в касаційній скарзі.

Згідно з частинами 2-4 статті 563 Цивільного кодексу України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Відповідно до частини 1 статті 565 Цивільного кодексу України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до змісту гарантії письмова вимога бенефіціара надсилається через банк бенефіціара, має бути підписана належним чином уповноваженою особою бенефіціара, яка має право першого підпису згідно з карткою із зразками підписів бенефіціара та скріплена печаткою бенефіціара. Справжність підпису на письмовій вимозі бенефіціара має бути підтверджена банком бенефіціара.

Жодних інших умов та документів, які мають бути надані до гарантії зміст гарантії не містить.

Суди попередніх інстанцій встановили, що вимога позивача (кредитора) до гаранта про сплату грошової суми була надіслана ним у визначеному в гарантії порядку (через банк бенефіціара - ПАТ "Укрексімбанк", який направляв вимогу гаранту), відповідає вимогам, встановлених в гарантії, та отримана відповідачем 29.01.2018, тобто у строки, встановлені в гарантії, що відповідачем не заперечується.

Врахувавши факт настання гарантійного випадку за гарантію № 4005-17/Г (порушення виконання принципалом зобов'язання з поставки товару у строк, визначений договором) та невиконання відповідачем (гарантом) обов'язку з виплати грошової суми у розмірі 413 431,20 грн за гарантією у встановлені в ній строки місцевий господарський суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Натомість суд апеляційної інстанції не врахував наведеного вище та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів за гарантією. Висновки апеляційного господарського суду зроблені з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права, зокрема статей 530, 560, 563, 565 Цивільного кодексу України та статті 610 Цивільного кодексу України, а також з порушенням норм процесуального права, а саме: статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим висновки апеляційного господарського суду не можна визнати правильними та обґрунтованими.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно зі статтею 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на те, що місцевий господарський суд дійшов правильних висновків у справі про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а оскаржувана позивачем у справі постанова апеляційного господарського суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2018 слід залишити в силі, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9. Судові витрати.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи те, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду залишається в силі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, визначеними у статті 129 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок з відшкодування понесених скаржниками судових витрат за розгляд справи у суді касаційної інстанції покладається на відповідача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 у справі № 910/2693/18 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2018 залишити в силі.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "РВС Банк", (04071, м. Київ, вул. Введенська, 29/58, ідентифікаційний код 39849797) на користь Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25, ідентифікаційний код 00100227) 12 402,94 грн (дванадцять тисяч чотириста дві гривні дев'яносто чотири гривні) судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець