Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

31 липня 2018 року

справа №826/3673/14

адміністративне провадження №К/9901/3879/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 травня 2014 року у складі судді Арсірія Р.А. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року у складі суддів Чаку Є.В., Файдюка В.В., Старової Н.Е. у справі №826/3673/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лукойл Авіейшен Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

21 березня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лукойл Авіейшен Україна» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення податкового органу від 14 жовтня 2013 року № 0005512207, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 257 000 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 64 250 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.

12 травня 2014 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року, позов Товариства задоволений повністю, визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення податкового органу від 14 жовтня 2013 року № 0005512207 про донарахування податку на прибуток в сумі 321250 грн.

Ухвалюючи судові рішення суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність формування Товариством витрат четвертого кварталу 2012 року, шляхом встановлення того, що позивачем щомісячно здійснюються розрахунки витрат на реалізований товар, до собівартості реалізованих товарів включаються транспортне - заготівельні витрати, які відображаються по дебіту субрахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів» і кредиту субрахунку 289 «Транспортне - заготівельні витрати». Правомірність формування позивачем як платником податку на прибуток витрат у 4 кварталі 2012 року, доводить відсутність податкового правопорушення покладеного податковим органом в основу прийняття податкового повідомлення-рішення і як наслідок його протиправність.

29 вересня 2014 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України в якій, посилаючись на не встановлення судами попередніх інстанцій всіх обставин справи, не надання належної оцінки нормам чинного законодавства, а саме пунктам 138.1, 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України та статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства відмовити повністю.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на узагальнюючий висновок про те, що судом не було здійснено аналізу співвідношення обсягів реалізованого палива (доходів) з сумою їх транспортне-торгівельних витрат. Податкове правопорушення на думку податкового органу полягає у тому, що позивачем у четвертому кварталі 2012 року включено до собівартості вартість транспортних послуг, які не були реалізовані у даному звітному періоді та не підтверджені відповідними первинними документами за термін проведення перевірки. З посиланням на положення пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України податковий орган доводить, що підприємство має право включати до витрат суму собівартості придбаних товарів у тому звітному періоді, в якому відбулась подальша реалізація товару, подальший продаж якого не підтверджений.

30 вересня 2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу №826/3673/14 з Окружного адміністративного суду м. Києва.

03 листопада 2014 року від представника позивача до Вищого адміністративного суду України надані заперечення на касаційну скаргу в яких представник Товариства посилається на те, що судові рішення ґрунтуються на вимогах Закону, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.

04 липня 2017 року справа № 826/3673/14 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

12 січня 2018 року справу № 826/3673/14 передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЕДРПОУ за номером 35031928, перебуває на податковому обліку з 21 березня 2007 року.

Податковим органом у серпні-вересні 2013 року проведено планову виїзну перевірку Товариства зокрема з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року, результати якої викладені в акті перевірки від 03 жовтня 2013 року №1106/2207/35031928 (далі - акт перевірки).

14 жовтня 2013 року керівником податкового органу прийняте податкове повідомлення-рішення №00055112207 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акту перевірки, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 257000 грн., за порушення положень пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 64 250 грн. на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлений та досліджений комплекс робіт передбачений технологічною картою по забезпеченню авіа паливом для реактивних двигунів марки ТС-1 повітряних суден авіакомпаній в аеропортах, його перевезення, аналіз, оформлення. Крім того, судами встановлена та перевірена сума транспортних - заготівельних витрат, яка відноситься до реалізованих товарів, відповідність між відображеннями (значеннями) по дебіту субрахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів» і кредиту субрахунку 289 «Транспортно-заготівельні витрати», внаслідок чого підтверджена правомірність включення Товариством до собівартості транспортних послуг на загальну суму 1 223 810 грн.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дослідженнями акту перевірки та встановленими фактичними обставинами у справі під час розгляду справи судами попередніх інстанцій підтверджена правомірність формування Товариством витрат 4 кварталу 2012 року, в частині включення до собівартості вартості транспортних послуг.

Аналізуючи доводи касаційної скарги, Суд зазначає, що статтею 134 Податкового кодексу України встановлений склад витрат та порядок їх визнання, пунктом 138.4 цієї статті (із змінами, внесеними згідно із Законом №4834-6 від 24 травня 2012 року та чинними на час спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконання робіт, надання послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Включення понесених Товариством витрат до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) не є спірним між сторонами та правомірно встановлено та доведено судом першої інстанції з посиланням на Положення (Стандарти) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» та 9 «Запаси». Розбіжності в застосуванні наведеної норми полягають у віднесені транспортних послуг, як різновиду транспортно-заготівельних витрат того звітного періоду в якому визнано доходи від реалізації таких товарів (послуг).

Відтак, оцінюючи спірні операції суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правомірно висновувався на тому, що для правомірності застосування наведеної норми необхідно здійснити аналіз доходу поряд з аналізом витрат, чого податковим органом не здійснено, предметом перевірки податкового органу не став наказ Товариства про організацію бухгалтерського обліку, калькуляція виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) в розрізі елементів, зокрема спірного елемента. Внаслідок чого, під час розгляду справи позивачем надані, а судами попередніх інстанцій прийняті відомості з кореспондуючих рахунків третього порядку, інформація за якими є одним із доказів дотримання позивачем положень пункту 138.4 Податкового кодексу України.

Довід касаційної скарги про те, що судом не було здійснено аналізу співвідношення обсягів реалізованого палива (доходів) з сумою їх транспортно-заготівельних витрат (абзац сьомий аркуша третього касаційної скарги) є доказом не розуміння функцій та дискреційних повноважень органу та процесуальних обов'язків сторони у процесі. Крім того, переоцінка доказів, про яку просить податковий орган знаходиться за межами касаційного перегляду, внаслідок чого є неприйнятною.

Суд вважає, що відсутність (недоведеність, не встановлення) податковим органом складу податкового правопорушення, покладеного в основу прийняття спірного податкового повідомлення - рішення, доводить протиправність визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій з цього податку, що унеможливлює прийняття позиції податкового органу про правомірність винесення ним спірних податкових повідомлень - рішень.

Верховний Суд визнає, що суд першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року у справі №826/3879/14 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер