Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.03.2020 року у справі №520/4859/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 520/4859/19

адміністративне провадження № К/9901/7609/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О. В.,

суддів - Блажівської Н. Є., Желтобрюх І. Л.,

за участю секретаря судового засідання Носенко Л. О.,

представника позивача Каракуші С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року (головуючий суддя Катунов В. В., судді - Бершов Г. Є., Ральченко І. М. ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області), яке є правонаступником ГУ ДФС у Харківській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати: податкові повідомлення-рішення від 25 квітня 2019 року: № 000365/305, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами, які не підлягають обов'язковому декларуванню" на 977 073,30 грн (у тому числі за податковими зобов'язаннями - 781658,64 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 195414,66 грн); № 000366/305, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "військовий збір" на 73337,59 грн (у тому числі за податковими зобов'язаннями - 58670,07 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 14667,52 грн); № 000367/305, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 170 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 25 квітня 2019 року: №000365/305, № 000366/305 та № 000367/305. Стягнуто з ГУ ДФС у Харківській області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суму сплаченого судового збору у загальному розмірі 9605 грн.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд до Другого апеляційного адміністративного суду. Зокрема, позивач у скарзі посилається на те, що загальна норма підпункту "д" підпункту
164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначає, що основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням є додатковим благом, а спеціальна норма пункту 8 підрозділу 1 розділу 20 ПК України конкретизує, що курсова різниця не вважається таким додатковим благом, та відповідно не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку у розумінні статті 164 ПК України. Скаржник вказує на неправомірність висновку суду апеляційної інстанції, що матеріали справи не містять будь яких доказів зміни умов кредитного договору від 25 травня 2006 року №Ф060511К щодо валюти зобов'язання, а тому пункт 8 підрозділу 1 розділу 20 ПК України не може застосовуватися до спірних правовідносин. Також, позивач вказує, що Другим апеляційним адміністративним судом взагалі не були досліджені наявні у матеріалах справи додаткові договори від 1 жовтня 2015 року №1 до Кредитного договору №МL-704/071/2008 від 15 травня 2008 року та від 1 жовтня 2015 року №1 до Кредитного договору № МL-701-1003/2007 від 22 листопада 2007 року, за умовами яких було змінено валюту кредитування на гривню (пункт 2.1.2 кожного з додаткових договорів), що є порушенням норм процесуального права та стало підставою для неправильного застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши представника позивача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у Харківській області з 25 березня 2019 року по 5 квітня 2019 року на підставі наказу від 22 березня 2019 року № 2123 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 з метою контролю та повнотою нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої 8 квітня 2019 року складено Акт №1124/20-40-13-09-08/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 у 4 кварталі 2015 року отримав дохід у вигляді анульованої заборгованості за кредитом (Додатковий договір №1 від 1 жовтня 2015 року до Кредитного договору №ML-701/1003/2007 від 22 листопада 2007 року на суму 663380,15 грн та Додатковий договір №1 від 1 жовтня 2015 року до Кредитного договору №ML-704/071/2008 від 15 травня 2008 року на суму 3248567,07
грн), що становить 3911947,22 грн. Сума нарахованого та виплаченого доходу, яку відображено у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку становить 391194,22 грн (без урахуванням суми доходу, що не підлягає оподаткуванню відповідно підпункту
165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України у розмірі 609 грн).

Згідно висновків Акта перевірки, встановлено порушення позивачем:

підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, підпункту "в" пункту 176.1 статті 176, пункту 179.1 статті 179 ПК України, а саме несвоєчасно подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік;

підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, у результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб з окремих видів доходів, відмінних від здійснення господарської (незалежної професійної) діяльності за період, що перевірявся, на суму 781658,64

грн, у тому числі по звітних (податкових) періодах: 2015 рік - 781658,64 грн.

пункту 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України, не сплачено військовий збір у сумі 58670,07 грн.

На підставі Акта перевірки 25 квітня 2019 року ГУ ДФС у Харківській області прийнято податкові повідомлення-рішення: № 000365/305, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами, які не підлягають обов'язковому декларуванню" на 977 073,30 грн (у тому числі за податковими зобов'язаннями - 781658,64 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 195414,66 грн); № 000366/305, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "військовий збір" на 73337,59 грн (у тому числі за податковими зобов'язаннями - 58670,07 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 14667,52 грн); № 000367/305, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 170
грн.

Фактичною підставою прийняття вказаних індивідуальних актів стали висновки контролюючого органу про те, що анульована сума основного боргу за кредитним договором є додатковим благом, а тому включається до складу доходу для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим податком.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 22 листопада 2007 року між ОСОБА_1 (позичальник) та ЗАТ "ОТП Банк" (Банк) укладено кредитний договір №МL-701-1003/2007, згідно умов якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 86 373,72 швейцарських франків.

Також 15 травня 2008 року між позивачем (позичальник) та ЗАТ "ОТП Банк" (банк) укладено кредитний договір № МL-704/071/2008, відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 211076,89 доларів США.

У подальшому право вимоги за вказаними договорами було передано ТОВ "ОТП Факторинг Україна" (кредитор).

1 жовтня 2015 року між позивачем та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено Додатковий договір № 1 до Кредитного договору № МL-701-1003/2007 від 22 листопада 2007 року (на той момент квартира, що виступала забезпеченням по кредиту за Договором Іпотеки № РМL-701/1003/207 від 22 листопада 2007 року, була продана, що дозволило позивачу частково погасити кредитні зобов'язання).

На дату підписання Додаткового договору № 1 від 1 жовтня 2015 року до Кредитного договору № ML-701/1003/2007 від 22 листопада 2007 року позивач, відповідно до довідки ТОВ "ОТП Факторинг Україна" мав загальну заборгованість у розмірі 30350,18 швейцарських франків, що складалися із залишку тіла кредиту та процентів після продажу квартири, що виступала предметом іпотеки за Договором Іпотеки №ML-704/071/2008 від 19 травня 2008 року.

Відповідно до умов Додаткового договору № 1 до Кредитного договору № ML- 701/1003/2007 від 22 листопада 2007 року сторонами було досягнуто домовленості про списання заборгованості по кредиту (тіло) у розмірі 663380,15 грн, що по курсу НБУ - 21.857536 на дату внесення становить 30350,18 швейцарських франків.

Офіційний курс Швейцарського франку до гривні, встановлений НБУ станом на 1 січня 2014 року становив 902.5282 грн за 100 швейцарських франків. Сума боргу за курсом на 1 січня 2014 року становила 273 918.93 грн.

1 жовтня 2015 року одночасно з продажем квартири, що виступала забезпеченням по кредиту (Договір Іпотеки № PML-704/071/2008 від 19 травня 2008 року), між позивачем та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору № ML-704 071 2008 від 15 травня 2008 року.

На дату підписання Додаткового договору № 1 від 1 жовтня 2015 року до Кредитного договору № ML-704/071/2008 від 15 травня 2008 року позивач відповідно до довідки ТОВ "ОТП Факторинг Україна" № 105 від 5 березня 2019 року, мав загальну заборгованість у розмірі 213829.40 доларів США з яких: тіло 204730.63 доларів США, відсотки 9098.77 доларів США.

1 жовтня 2015 року на погашення заборгованості позивачем було внесено 1305066
грн, що по курсу НБУ- 21.295636 на дату внесення становить 61283.26 доларів США, було погашено: відсотки у розмірі 9 098.77 доларів США, тіло у розмірі 52 184.49
доларів США.

Відповідно до умов Додаткового договору № 1 до Кредитного договору № ML- 704/071/2008 від 15 травня 2008 року сторонами було досягнуто домовленості про списання заборгованості по кредиту (тіло) у розмірі 3248567,07 грн.

Офіційний курс долара США до гривні, встановлений НБУ станом на 1 січня 2014 року становив 799.3 грн за 100 доларів США. Сума боргу за курсом на 1 січня 2014 року становила 1709138.39 грн. Загальна сума боргу за двома договорами за курсом на 1 січня 2014 року становила 1983057,32 грн.

Зазначені додаткові договори від 1 жовтня 2015 року №1 до Кредитного договору №МL-704/071/2008 від 15 травня 2008 року та від 1 жовтня 2015 року №1 до Кредитного договору № МL-701-1003/2007 від 22 листопада 2007 року підписані позивачем.

Податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з суми анульованої (прощеної) заборгованості позивачем не нарахований та не сплачений, також не подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2015 рік.

Не погоджуючись із зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими відповідачем 25 квітня 2019 року, позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання їх протиправними, та про їх скасування.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог та скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, дійшов висновку, що контролюючим органом не було враховано приписи пункту 8 підрозділу 1 розділу 20 ПК України, відповідно до яких, суми прощені банком позивачу у даній справі не підлягали включенню позивачем до складу доходів фізичних осіб за 2015 рік.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що посилання ОСОБА_1 на пункт 8 підрозділу 1 розділу 20 ПК України є необґрунтованим та безпідставним, оскільки з матеріалів справи вбачається, що зміни валюти зобов'язання з іноземної у гривню не відбувалося, а кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу 20 ПК України. Позивач належним чином повідомлений банком про суму анулювання (прощення) заборгованості на вказаних умовах та про свій обов'язок самостійно сплатити податок з доходів фізичних осіб з суми прощеної основної заборгованості за кредитом і відобразити такий дохід у річній податковій декларації відповідно до вимог підпункту
164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Згідно із підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України, об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до абзацу другого підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України, загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

За приписами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.

Так, відповідно до підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до таких додаткових благ віднесено основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощену (анульовану) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року.

Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами статті 605 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід.

Що ж стосується спірного питання у цій справі, яке полягає у передбаченому законодавством звільненні від сплати податку на доходи фізичних осіб додаткового блага платника податку у вигляді суми, прощеної (анульованої) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, то необхідно зазначити таке.

Так, у зв'язку з політичною та фінансовою кризою, яка сталася у 2014 році та спричинила девальвацію національної валюти в Україні, враховуючи скрутне становище, в якому опинилися позичальники - фізичні особи, які отримали споживчі кредити в іноземній валюті, з 7 травня 2015 року підрозділ 1 розділу XX ПК України доповнений пунктом 8 на підставі Закону України "Про внесення змін доПК України щодо кредитних зобов'язань".

Метою запровадження вказаних положень є фактична реалізація положень Закону України "Про реструктуризацію кредитних зобов'язань з іноземної валюти в гривню", згідно з якими платникам податків надаються певні податкові преференції.

Відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу 20 ПК України не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.

Тобто, курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту), не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню.

В силу колізійного принципу пріоритету норми правового акта, виданого пізніше, до правовідносин, які виникли у зв'язку із прощенням банками з 1 січня 2015 року боргу позичальникам за кредитами в іноземній валюті, які не було погашено до 1 січня 2014 року та валюту зобов'язання за якими було змінено з іноземної на національну, застосовуються норми пункту 8 підрозділу 1 розділу 20 ПК України.

За змістом наведених положень у разі якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу 20 ПК України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу у відповідності до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 15 травня 2018 року (справа №821/1594/17), від 19 липня 2019 року (справа №826/4240/18), від 14 листопада 2019 року (справа №520/10880/18), від 6 листопада 2020 року у справі №826/7313/17, від 13 січня 2021 року у справі 815/3071/18.

Розглядаючи цей спір та надаючи оцінку додатковим договорам від 1 жовтня 2015 року №1 до Кредитного договору №МL-704/071/2008 від 15 травня 2008 року та від 1 жовтня 2015 року №1 до Кредитного договору № МL-701-1003/2007 від 22 листопада 2007 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що за їх умовами сторонами було змінено валюту кредитування на гривню.

Водночас, суд апеляційної інстанції вирішуючи цей спір дійшов протилежного висновку та зазначив, що зміни валюти зобов'язання з іноземної у гривню не відбувалося.

Тобто, а ні судом першої інстанції, а ні судом апеляційної інстанції не встановлено наявності всіх передбачених умов для застосування пункту 8 підрозділу 1 розділу 20 ПК України, а саме - факту зміни валюти зобов'язання за кредитом з іноземної валюти в гривню та прощення розміру різниці, відповідно розрахованої.

Лише констатація факту анулювання заборгованості за кредитом без перевірки умов відповідних договорів, або інших документів та доказів, які б саме засвідчували факт зміни валюти зобов'язання, а не прощення боргу у валюті в переведенні у еквівалент не є свідченням встановлення всіх обставин, що мають значення для вирішення спору.

Судами попередніх інстанцій не досліджено та не надано належної оцінки, а також не встановлено обставин викладених у підпункті 2.1.3 пункту 2 додаткових договорів від 1 жовтня 2015 року №1 до Кредитного договору №МL-704/071/2008 від 15 травня 2008 року та від 1 жовтня 2015 року №1 до Кредитного договору № МL-701-1003/2007 від 22 листопада 2007 року.

Так, у підпункті 2.1.3 пункту 2 додаткового договору від 1 жовтня 2015 року №1 до Кредитного договору №МL-704/071/2008 від 15 травня 2008 року зазначено, що: "за умови належного виконання Позичальником умов Кредитного договору та цього Додаткового договору, а також Кредитного договору №МL-704/071/2008 разом з усіма його змінами і доповненнями Сторони домовились: скасувати всю суму пені, що була нарахована до моменту укладання цього Додаткового договору; що Кредитор здійснює анулювання (прощення) боргу в розмірі еквівалентному 663380,15 грн і Позичальник буде вважатись таким, що погасив свої Боргові зобов'язання перед Кредитором в повному обсязі. Застереження: Позичальник стверджує, що Банк проінформував його про необхідність сплати податків та зборів з Суми прощеного боргу (в тому числі у разі її зміни), у випадках, передбачених законодавством України.".

У підпункті 2.1.3 пункту 2 додаткового договору від 1 жовтня 2015 року №1 до Кредитного договору № МL-701-1003/2007 від 22 листопада 2007 року зазначено, що: "за умови належного виконання Позичальником умов Кредитного договору та цього Додаткового договору Сторони домовились: що Банк керуючись ст. 605 Цивільного кодексу України, здійснює анулювання (прощення) боргу в розмірі 3248567,07 грн і Позичальник буде вважатись таким, що погасив свої Боргові зобов'язання перед Банком в повному обсязі. Застереження: Позичальник стверджує, що Банк проінформував його про необхідність сплати податків та зборів з Суми прощеного боргу (в тому числі у разі її зміни), у випадках, передбачених законодавством України; скасувати пеню, що була нарахована на момент укладання цього Додаткового договору".

У свою чергу, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки зазначеним обставинам та не перевірили їх, а також не витребували у Банка інформацію проте, чи було укладено між сторонами угоду про зміну валюти зобов'язання із іноземної у гривню та чи проінформував Банк позивача про зміну валюти у кредитних договорах.

Так як, встановлення обставини щодо дати зміни валюти зобов'язання впливає на наявність у позивача не тільки обов'язку щодо сплати податку на доходи фізичних осіб, а й на обов'язки щодо подання звітності з такого податку та сплати військового збору, за протиправне, на думку контролюючого органу, невиконання яких і прийнято оскаржувані індивідуальні акти.

Оскільки наявність відповідних обставин не встановлена судами а ні першої, а ні апеляційної інстанцій, то колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасними їх висновки.

За змістом частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, враховуючи зазначені нормативно-правові положення та обставини, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій, є незаконним та необґрунтованими та підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду необхідно надати належну оцінку вищенаведеному, витребувати та дослідити докази, надані на підтвердження дати зміни валюти зобов'язання у взаємовідносинах між позивачем та кредитором.

Частинами 1 та 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

Згідно із частиною 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись статтями 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 31 травня 2021 року.

Суддя-доповідач О. В. Білоус

Судді Н. Є. Блажівська

І. Л. Желтобрюх