ПОСТАНОВА

Іменем України

31 травня 2019 року

Київ

справа №804/16553/14

адміністративне провадження №К/9901/5149/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясна фабрика «Фаворит Плюс»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2014 року (суддя Тулянцева І.В.)

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року (судді: Гімон М.М. (головуючий), Чумак С.Ю., Юрко І.В.)

у справі № 804/16553/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясна фабрика «Фаворит Плюс»

до Дніпропетровської митниці ДФС

про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «М`ясна фабрика «Фаворит Плюс» (далі - Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської митниці ДФС (далі - Митниця), в якому просило:

- визнати недійсним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 12 квітня 2014 року № 110100000/2014/200051/1 та від 29 квітня 2014 року №110100000/2014/20065/1;

- визнати недійсними та скасувати видані Митницею картки відмови у митному оформленні товарів від 12 квітня 2014 року № 110100000/2014/00113 та від 28 квітня 2014 року № 110100000/2014/00137.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство при здійсненні митного оформлення товару надало всі необхідні та достатні документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України (далі - МК України), які чітко ідентифікували товар та містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Натомість Митниця в порушення норм МК України безпідставно прийняла оскаржувані рішення та неправомірно застосувала резервний метод визначення митної вартості товару, імпортованого позивачем.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 17 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року, у задоволенні позову Товариства відмовив.

Не погодившись із судовими рішеннями, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

При цьому в обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності розбіжностей у поданих під час митного оформлення документах, не відповідають дійсності. Товариство зауважило, що факт дотримання сторонами умов договору щодо порядку та способу оплати товару ніяк не впливає на визначення митної вартості товарів; разом із тим оплата товару відбувалась відповідно до рахунків-проформ від 25 березня 2014 року та 10 квітня 2014 року. Скаржник зазначив, що надав усі необхідні документи на підтвердження транспортних витрат при перевезенні товару, які були в наявності на час здійснення декларування товару та які в повній мірі підтверджували вартість витрат на транспортування товару до кордону України згідно з умовами поставки. Щодо обчислення страхової суми, то позивач вказав, що у наданих ним заявах на страхування окремого перевезення вантажу № 7, 8, 9 чітко визначено страховий тариф у розмірі 0,135% від страхової суми, яка також зазначена в договорі страхування.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 вересня 2015 року відкрито касаційне провадження за скаргою Товариства.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу Митниця зазначила, що судові рішення є законними та обґрунтованими, натомість доводи Товариства є безпідставними та не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, у зв`язку з чим просила залишити касаційну скаргу без задоволення.

17 січня 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року; далі - КАС України), яка кореспондується з положеннями статті 242 КАС України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 02 вересня 2013 року між позивачем та компанією Vion Sales West BV (Нідерланди) укладено контракт про поставку товару № 02/09/13.

11 квітня 2014 року з метою здійснення митного оформлення товару - «заморожене свиняче бокове сало» - Товариство подало до Митниці електронну митну декларацію №110010000/2014/209018, в якій визначило митну вартість товару за ціною договору в сумі 9195,86 EUR (курс валюти 17,41 грн.) за поставку 19 991 кг товару.

Для підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного методу її визначення декларант подав до Митниці разом із митною декларацією наступні документи: картка обліку особи, яка здійснює операції з товаром №110/2012/0000134 від 27.09.2012; міжнародна автомобільна накладна (CMR) від 03.04.2014; банківський платіжний документ № 35 від 27.03.2014; довідка про транспортні витрати № 10 від 04.04.2014; прайс-лист виробника товару б/н від 20.03.2014; комерційну пропозицію від 21.03.2014; рахунок фактуру (інвойс) від 03.04.2014; рахунок проформу №5414001299 від 25.03.2014; доповнення до зовнішньоекономічного контракту (специфікація №1) від 19.03.2014; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларується від 02.09.2013 №02/09Є13; договір на перевезення від 13.05.2013 № 130513.

Відповідач шляхом надіслання на адресу декларанта електронного повідомлення проінформував позивача про виявлення наступних розбіжностей:

- у зовнішньоекономічному контракті від 02 вересня 2013 року № 02/09/13 п. 3.1 розділу 3, прайс-листі від 20 березня 2014 року № б/н та специфікації № 1 від 19 березня 2014 року передбачена 100% передплата. На підтвердження передплати за товар надана SWIFT № 35 від 27 березня 2014 року, в якій відсутнє посилання на партію товару. Також у наданій SWIFT є посилання на чотири інвойси (всі від дати 25 березня 2014 року), у тому числі й інвойс № 5414001299 , який вказаний у гр. 44 митної декларації, але його датовано 03 квітня 2014 року;

- за умовами транспортному договору від 13 травня 2013 року № 130513 між експедитором ПП «Транс Логістик» та транспортною компанією ДП «Хасселе Фрахвермитлут ГмбХ-УА» у розділах 2 та 4 передбачено надання заявки та рахунка на оплату транспортних послуг. Ці документи підтверджують вартість та сплату за транспортно-експедиційні послуги. Вказані документи не надані декларантом;

- відсутній договір між позивачем та експедитором ПП «Транс Логістик» про надання транспортно-експедиторських послуг та рахунки про сплату цих послуг. Довідка про транспортні витрати від 04 квітня 2014 року № 10, яка надана транспортною компанією ДП «Хасселе Фрахвермитлут ГмбХ-УА», по-перше, не передбачена угодою від 13 травня 2013 року № 130513, по-друге, місить інформацію тільки про транспорті витрати перевізника;

- у гр. 44 поданої до митного оформлення митної декларації під кодом документа « 4104» вказано контракт від 02 вересня 2013 року № 02/09/13 між VION Sales West BV Boseind 10, 5281RM, Boxtel, The Netherlands та ТОВ «М`ясна фабрика «Фаворит плюс» Україна, а у гр. 31 митної декларації, електронному інвойсі та ТСД вказано виробника - Grolleman Vrieshuis BV (Нідерланди);

- згідно з положеннями розділу 4 зовнішньоекономічного контракта передбачено надання експортної декларації. Вказана у гр. 44 та подана декларація від 03 квітня 2014 року № 14NL00085114A44050 не є експортною декларацією.

12 квітня 2014 року Товариство на вимогу Митниці додатково подало копію декларації країни відправлення від 03 квітня 2014 року № MRN14NL0899692CDD60АЗ, в якій вказана сума 10 195 EUR. Інших документів у період консультацій з декларантом до Митниці подано не було.

Розглянувши подані декларантом документи, відповідач 12 квітня 2014 року відмовив у митному оформленні (випуску) товарів, про що прийняв картку відмови №110100000/2014/00113 та рішення про коригування митної вартості товарів №110100000/2014/200051/1, відповідно до якого митна вартість товару була визначена за резервним методом.

Крім того, 25 квітня 2014 року Товариство з метою здійснення митного оформлення товару - «заморожене свиняче бокове сало» - знову звернулося до відповідача з митною декларацію №110010000/2014/210089, до якої додало: зовнішньоекономічний договір (контракт) від 02.09.2013 № 02/09/13 з доповненням (специфікація № 2) від 10.04.2014; картку обліку особи, яка здійснює операції з товаром № 110/2012/0000134 від 27.09.2012; міжнародну автомобільну накладну (CMR) від 16.04.2014; банківський платіжний документ SWIFT від 10.04.2014; довідку про транспортні витрати № 17 від 23.04.2014; заявку на страхування № 17 від 04.04.2014; прайс-лист виробника товару б/н від 04.04.2014; комерційну пропозицію від 14.04.2014; рахунок-фактуру (інвойс) від 16.04.2014; рахунок-проформу №5414001495 від 10.04.2014; договір на перевезення від 04.09.2013 № 04/09.

Відповідач шляхом надіслання на адресу декларанта електронного повідомлення проінформував позивача про виявлення наступних розбіжностей:

- у зовнішньоекономічному контракті від 02 вересня 2013 року № 02/09/13 п. 3.1 розділу 3, прайс-листі від 20 березня 2014 року № б/н та специфікації № 2 від 10 квітня 2014 року передбачена 100% передплата. На підтвердження передплати за товар надана SWIFT № 35 від 27 березня 2014 року, в якій відсутнє посилання на партію товару;

- за умовами транспортному договору від 04 вересня 2013 року № 04/09 між експедитором ПП «Транс Логістик» та перевізником ОСОБА_1 . передбачено надання заявки та рахунка на оплату транспортних послуг. По договору від 27 листопада 2013 року № 27/11/13 між позивачем та експедитором ПП «Транс Логістик» про надання транспортно-експедиторських послуг передбачено надання заявки та рахунку про сплату цих послуг. Ці документи підтверджують вартість та сплату за транспортно-експедиційні послуги. Вказані документи не надані декларантом Також у вищезазначеному договорі передбачений тариф за надання транспортно-експедиторських послуг у сумі 39 000 грн, що не відповідає даним заявленим у митній декларації при розрахунку митної вартості. Ці документи підтверджують вартість та сплату за транспортно-експедиційні послуги. Вказані документи не надані декларантом;

- довідка про транспортні витрати від 24 квітня 2014 року № 17, яка надана перевізником ОСОБА_1 , по-перше, не передбачена угодою від 04 вересня 2013 року № 04/09, по-друге, містить інформацію тільки про транспорті витрати перевізника;

- заявка на страхування окремого перевезення вантажу від 04 квітня 2014 року № 17, яка вказана у гр. 44 наданої до митного оформлення митної декларації, визначає суму 221,80 грн. страхувального платежу по страхуванню вищезазначеного вантажу. Ця сума є складовою митної вартості на умовах поставки FCA NL OLST;

- у гр. 44 поданої до митного оформлення митної декларації під кодом документа « 4104» вказано контракт від 02 вересня 2013 року № 02/09/13 між VION Sales West BV Boseind 10, 5281RM, Boxtel, The Netherlands та ТОВ «М`ясна фабрика «Фаворит плюс» Україна, а у гр. 31 митної декларації, електронному інвойсі та ТСД вказано виробника - Grolleman Vrieshuis BV (Нідерланди);

- переклад експортної митної декларації від 16 квітня 2014 року №14NL09C7B728EE7326, вказаної у гр. 44, наданій до митного оформлення не відповідає відомостям, вказаним у декларації експортера.

З огляду на виявлені розбіжності відповідач 29 квітня 2014 року відмовив у митному оформленні (випуску) товарів, про що прийняв картку відмови №110100000/2014/00137 та рішення про коригування митної вартості товарів №110100000/2014/200065/1, відповідно до якого митна вартість товару була визначена за резервним методом.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 МК України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 МК України).

Відповідно до статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначений у частині другій статті цієї статті.

Як визначено у частині третій статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 МК України (частина третя статті 54 МК України).

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 МК України).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що виявлені суттєві розбіжності свідчать про те, що заявлено неповні відомості про митну вартість товарів, а використані декларантом відомості не підтверджені документально (документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості, містять розбіжності). Відтак Митниця правомірно прийняла оскаржувані рішення.

Колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним, враховуючи наступне.

У частині десятій статті 58 МК України передбачено перелік витрат (складових митної вартості товарів), які при визначенні митної вартості додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Зокрема, до таких складових митної вартості належать витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, а також на страхування цих товарів.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство імпортувало товар на умовах поставки FCA (згідно з Інкотермс), що означає невключення до вартості товару витрат на транспортування та страхування, а відтак такі витрати мають бути додані до митної вартості товарів за правилами частини десятої статті 58 МК України.

Надаючи оцінку доводам Митниці щодо невключення до митної вартості витрат на транспортування, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем під час митного оформлення довідки про транспортні витрати не є первинними документами відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а отже не можуть підтверджувати дійсність даної господарської операції.

Однак Суд зазначає, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до пункту 3.1 розділу 3 договору позивача з ПП «Транс Логістик» від 27 листопада 2013 року №27/11/13 про надання послуг з організації та здійснення перевезень автомобільним транспортом ціни на послуги узгоджуються сторонами в Заявках і зазначаються у рахунках. Передбачені договором підтверджуючі документи не надавались Товариством до Митниці під час митного оформлення імпортованого товару.

З приводу цього колегія суддів зауважує, що судами не було взято до уваги інші положення розділу 3 вказаного договору, згідно з якими передбачено відстрочення оплати за надані послуги, тобто рахунки за оплату послуг перевезення могли бути виставлені ПП «Транс Логістик» лише після фактичного надання послуг перевезення, а відтак не могли ще бути складені станом на час здійснення митного оформлення товару.

До того ж з матеріалів справи вбачається, що позивач до суду надавав акти наданих послуг, рахунки та платіжні доручення на підтвердження витрат на транспортування, складені після завершення митного оформлення та доставлення товару до місця призначення.

За таких обставин, враховуючи, що надані позивачем документи судами попередніх інстанцій не досліджувалися у сукупності, довідки про транспортні витрати не взяті до уваги як документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів згідно з частиною другою статті 53 МК України, висновок судів про непідтвердження Товариством витрат на транспортування товару є передчасним.

У свою чергу, з огляду на зазначене, твердження судів про те, що розрахунки митної вартості, здійснені декларантом за митними деклараціями, не містять відомостей про вартість послуг ПП «Транс Логістик» з організації та забезпечення перевезень імпортованих вантажів, також є передчасними, оскільки не перевірені належним чином на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Щодо витрат на страхування, то колегія суддів зазначає, що суди також не дослідили наявні в матеріалах справи докази з метою перевірки обґрунтованості сумнівів Митниці у заявленій позивачем сумі цієї складової митної вартості.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Однак, як вбачається зі змісту судових рішень, суди попередніх інстанцій не перевірили оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів на предмет відповідності вимогам наведеної норми щодо їх обґрунтованості та мотивованості.

Вищезазначене вказує на неповноту встановлення судами обставин, які входять до предмета доказування при розгляді адміністративного позову та мають значення для правильного вирішення справи, а також на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 242, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясна фабрика «Фаворит Плюс» задовольнити частково.

Скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова