ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2020 року

Київ

справа №826/8008/16

касаційне провадження №К/9901/36550/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 (головуючий суддя - Грибан І.О., судді: Беспалов О.О., Губська О.А.) у справі № 826/8008/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.04.2016 №129-1305, №130-1305 та №131-1305.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 10.01.2017 позовні вимоги задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 08.06.2017 скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.01.2017 та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його у касаційному порядку.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.01.2017.

В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема: підпунктів 14.1.147, 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частин першої та третьої статті 125, статті, 206 Земельного кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, наголошує на тому, що він не є власником або користувачем земельних ділянок, на яких розміщені належні йому об`єкти нерухомого майна.

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві складено податкові повідомлення-рішення від 07.04.2016:

№129-1305, яким позивачу визначено податкові зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у загальній сумі 25814,10 грн.

№130-1305, яким позивачу визначено податкові зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у загальній сумі 49327,44 грн.

№131-1305, яким позивачу визначено податкові зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у загальній сумі 10151,01 грн.

Правовою підставою для прийняття вказаних актів індивідуальної дії слугували положення пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України. В обґрунтування фактичних підстав податковий орган посилався на те, що позивач є:

власником нежилих приміщень АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, право власності на які зареєстровано відповідно: 14.06.2005, 20.05.2005;

співвласником нежитлового приміщення АДРЕСА_3, право власності на яке зареєстровано 20.12.2009.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого у встановленому чинним законодавством порядку. Натомість, у ситуації, що розглядається, відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про те, що позивач набув статус власника/землекористувача щодо земельних ділянок під багатоквартирними житловими будинками, у яких розташовані належні ОСОБА_1 на праві власності (у тому числі спільної часткової) нежитлові приміщення.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

При цьому в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Отже, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV.

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України.

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 07.07.2015 № 21-775а15 в адміністративній справі № 826/12388/13-а, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є власником та співвласником нежитлових приміщень, за земельну ділянку під якими відповідачем згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями нараховано земельний податок. При цьому в силу вимог статей 182, 334 Цивільного кодексу України та положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

А відтак, незважаючи на те, що ОСОБА_1 не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежилими приміщеннями, виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

З огляду на викладене, висновок суду апеляційної інстанції про правомірність оскаржуваних актів індивідуальної дії ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 у справі № 826/8008/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк