ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа №826/18342/16

адміністративне провадження №К/9901/68778/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Юрченко В.П., Шипуліної Т.М.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2018 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобальна ресторанна Група-Україна" (далі - ТОВ "Глобальна ресторанна Група-Україна") до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 27.04.2018 позов ТОВ "Глобальна ресторанна Група-Україна" задовольнив.

Відповідач судове рішення першої інстанції оскаржував неодноразово шляхом подання апеляційних скарг, які суд апеляційної інстанції залишав без руху з тих підстав, що скаржникjv не було дотримано вимоги, зазначені у статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо форми та змісту апеляційної скарги, та у подальшому повертав.

Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03.12.2018 відмовив у відкритті апеляційного провадження з тих підстав, що апеляційна скарга подана з пропуском процесуального строку апеляційного оскарження, а скаржник на виконання вимог ухвали суду від 30.10.2018 не навів поважні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження. При цьому суд зазначив, що доводам про недостатнє фінансування суб'єкта владних повноважень як поважної причини пропуску строку на апеляційне оскарження, суд вже надав оцінку в ухвалі від 30.102018 про залишення апеляційної скарги без руху.

ГУ ДФС подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного адміністративного суду від 03.12.2018, а справу направити для розгляду по суті.

Скаржник свої вимоги обґрунтовує тим, що суд апеляційної не врахував фінансове становища податкового органу, наслідком чого стало повторне звернення до суду із апеляційною скаргою з порушенням строку. При цьому відповідач зазначає, що діяв сумлінно, вчиняв дії на збільшення фінансування видатків.

Верховний Суд ухвалою від 27.12.2018 відкрив касаційне провадження у цій справі.

Позивач не реалізував своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу відповідача.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Частиною третьою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України визначено наслідки подання апеляційної скарги після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу.

Для вирішення питання поновлення строку апеляційного оскарження необхідно, щоб особа, яка подає апеляційну скаргу, вказала в ній поважні причини його пропущення або додала до неї обґрунтовану заяву про поновлення строку на подання апеляційної скарги.

Якщо під час вивчення апеляційної скарги суддя встановить, що вона подана після закінчення строків апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, є неповажними, суддя шляхом постановлення ухвали залишає касаційну скаргу без руху.

В ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху суддя повинен запропонувати скаржнику у десятиденний строк з дня отримання ним цієї ухвали звернутися до суду з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для його поновлення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

За таких обставин апеляційний адміністративний суд відмовляючи у відкритті апеляційного діяв відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також колегія суддів зазначає, що ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Так, у пунктах 40, 41 справи "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "… якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків".

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

В.П. Юрченко

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду