ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

Київ

справа №814/1045/16

адміністративне провадження №К/9901/13553/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуМиколаївської митниці Державної фіскальної служби на ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року (суддя: Л.Є. Зуєва)у справі№ 814/1045/16за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»доМиколаївської митниці Державної фіскальної службипровизнання протиправним та скасування рішення, картку відмови, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» звернулося до суду із адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення від 18 березня 2016 року №504010000/2016/000004/2, визнати нечинною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації № 504010000/2016/00014 від 18 березня 2016 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.07.2016 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Миколаївської митниці Державної фіскальної служби про корегування митної вартості товарів від 18 березня 2016 року №504010000/2016/000004/2. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 18 березня 2016 року №504010000/2016/00014.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу разом з клопотанням про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовлено та апеляційну скаргу відповідача залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам частини 6 статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення ухвали; далі - КАС України), оскільки до неї не додано документ про сплату судового збору та встановлено строк для усунення недоліків скарги до 23 вересня 2016 року.

Висновок суду про відсутність підстав для задоволення клопотання Митниці про звільнення від сплати судового збору обґрунтований приписами пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22 травня 2015 року, яким, серед іншого, зобов'язано Кабінет Міністрів України забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його змінити в частині розрахунку суми судового збору, що підлягала сплаті за подання апеляційної скарги та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження її розгляду. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права обґрунтовані помилковістю з визначенням судом розрахунку судового збору

Від позивача відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України одним із принципів адміністративного судочинства є рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Частина друга статті 49 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною першою статті 88 КАС України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Разом з тим, положення наведених статей процесуального закону надають суду певні можливості для зменшення тягаря судових витрат за своїм розсудом у кожній конкретній ситуації, тоді як Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI (у редакції, чинній на час розгляду клопотання) у певних категоріях справ/певної категорії населення безальтернативно звільняє від обов'язку сплачувати судовий збір, серед яких органи доходів і зборів відсутні (стаття 5 цього Закону).

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для звільнення установи, що фінансується з державного бюджету, від сплати судового збору.

При цьому, вирішення суддею питання про можливість відстрочення сплати судового збору або звільнення від його сплати в конкретній справі залежить від наведених у клопотанні обставин, підтверджених відповідними засобами доказування, та є правом суду, а не обов'язком.

У свою чергу, відповідно до частини 6 статті 187 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Зважаючи на обґрунтованість висновку про відсутність підстав для звільнення Миколаївської митниці ДФС від сплати судового збору, та враховуючи відсутність документа про його сплату, судом апеляційної інстанції правильно застосовано правові наслідки, передбачені статтею 108 Кодексу адміністративного судочинства України, у вигляді залишення апеляційної скарги без руху.

Що ж стосується доводів касаційної скарги стосовно неправильного обрахунку судом апеляційної інстанції суми судового збору, яка підлягала сплаті за подання апеляційної скарги, то скаржник слушно зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір підлягає сплаті у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» станом на 01 січня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1378,00 грн.).

У відповідності до абзацу 6 підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) ставка за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано юридичною особою, становила 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1378,00 грн.).

У справі подано позовну заяву, в якій заявлено вимоги майнового характеру (визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № від 18 березня 2016 року №504010000/2016/000004/2) та немайнового характеру (скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 18 березня 2016 року №504010000/2016/00014).

При розрахунку судового збору за подання апеляційної скарги суд виходить з такої формули: 110% х (ціна позову х 1,5%).

Так, як вбачається з оскаржуваного позивачем рішення про коригування митної вартості товарів від 18 березня 2016 року, митна вартість товару заявлена позивачем по митній декларації №504010000/2016/000652 визначена у розмірі 25723,57 USD (графа 28 оскаржуваного рішення). Згідно з даними цього рішення, позивачу донараховано суму митної вартості товару з 25723,57 USD до 46250,92 USD тобто донарахування митницею складають 20527,35 USD, що за курсом станом на дату винесення рішення (20527,35 х 26,844691) складає 551050,36 грн.

Таким чином, загальна сума розміру позовних вимог майнового характеру складає 551050,36 грн., тому у відповідності до Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору, що підлягала сплаті до суду першої інстанції становила 9643,76 грн.

Отже, при здійсненні розрахунку розміру судового збору за вимогу майнового характеру, що необхідно було сплатити скаржнику, суд апеляційної інстанції правильно виходив саме з розміру різниці між митною вартістю, що була розрахована позивачем (графа 28 рішень про коригування митної вартості) та розміром митної вартості, що була відкоригована оскаржуваними рішеннями (графа 30 рішень про коригування митної вартості), з огляду на те, що саме позивач не погоджується із таким коригуванням.

Враховуючи вищезазначене та відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що за подання апеляційної скарги має бути сплачено судовий збір в розмірі 110 відсотків ставки, а саме 10608,14 грн. (551050,36*1,5%)+1378 грн. (мінімальна заробітна плата) х 110%).

Таким чином, з огляду на викладені обставини та вимоги закону, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для залишення апеляційної скарги без руху.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення про залишення апеляційної скарги без руху та вважає, що підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Миколаївської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду