Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №537/553/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа №537/553/17

адміністративне провадження №К/9901/200/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 травня 2017 року (суддя Степура А.А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (головуючий суддя Дюкарєва С.В., судді: Жигилій С.П., Перцова Т.С.) у справі № 537/553/17 за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Полтавської області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Кременчуцького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Полтавської області (далі по тексту - відповідач), в якому просила визнати незаконними дії відповідача щодо призначення їй пенсії по втраті годувальника ОСОБА_2 у розмірі 50 % пенсії за віком померлого годувальника; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок призначеної пенсії по втраті годувальника ОСОБА_2 у розмірі 100 % пенсії за віком померлого годувальника, що складає 3191,51 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на те, що є єдиним непрацездатним членом сім'ї померлого, а тому у відповідності до приписів статті 94 Закону України «Про пенсійне забезпечення» їй має бути призначена пенсія у розмірі 100 % розміру пенсії, яку отримував померлий.

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кременчуцького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди в оскаржуваних рішеннях помилково посилались на положення статті 94 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки застосуванню в даному випадку підлягають приписи саме статті 74 вказаного Закону. Крім того, суди помилково виходили з того, що позивачу призначено пенсію по інвалідності, а не втраті годувальника.

У відзивах на касаційну скаргу відповідач та третя особа, кожен окремо, посилаючись на правильність висновку судів попередніх інстанцій, просили відмовити в задоволенні касаційної скарги і залишити постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року без змін.

Зазначено, що стаття 94 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на яку посилається заявниця втратила чинність. При цьому положення вказаної статті визначають порядок призначення соціальної пенсії, а не трудової.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Вирішуючи спір суди встановили, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Кременчуцькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області та до 29 серпня 2013 року отримувала за пенсію за віком .

05 серпня 2013 року помер чоловік позивачки - ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області .

З 29 серпня 2013 року позивач отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у розмірі 50 % пенсії померлого годувальника.

Не погоджуючись з визначеним їй розміром пенсії, вважаючи, що розмір пенсії годувальника повинен становити 100 % пенсії за віком померлого чоловіка, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зі скаргою щодо невірного застосування статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при обчисленні розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Рішенням про результати розгляду скарги № 10 від 22 серпня 2016 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні її скарги, з урахуванням того, що відповідно до статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» їй вірно визначений розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 50 % пенсії за віком померлого годувальника.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що починаючи з 22 червня 2005 року соціальні пенсії на підставі статті 94 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не призначаються, а тому підстави для застосування даної правової норми відсутні.

Колегія суддів вважає правильним рішення судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який, згідно преамбули, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Отже, з 1 січня 2004 року Закон №1058 є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Згідно з положеннями статті 9 Закону № 1058 за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Таким чином, з 01 січня 2004 року питання призначення пенсій у зв'язку із втратою годувальника визначається положеннями Закону №1058.

Згідно статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Згідно з частиною другою цієї статті непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку.

Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками (стаття 37 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що пенсію ОСОБА_1 призначено у розмірі 50% пенсії за віком померлого годувальника - ОСОБА_2, що повністю узгоджується з приписами статті 37 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

З приводу посилань заявника касаційної скарги на те, що їй має бути призначена пенсія у розмірі 100% пенсії за віком померлого годувальника, з огляду на приписи статті 94 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд касаційної інстанції зазначає про безпідставність таких доводів, оскільки положення вказаної правової норми не діють з 01 січня 2004 року, зокрема, в частині призначення пенсій у зв'язку із втратою годувальника.

При цьому, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, вказаною нормою було передбачено призначення пенсії одній із осіб, зазначених в пункті «в» статті 37 у разі втрати годувальника у розмірі 100% мінімального розміру пенсії за віком, а не у розмірі 100% пенсії за віком померлого годувальника, як помилково вважає позивач.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 345, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду