Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа №820/4310/16

адміністративне провадження №К/9901/12230/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2016 року (судді: Дюкарєва С.В., Жигилій С.П., Перцова Т.С.0 у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області, третя особа: Головне Управління Державної казначейської служби України у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Харківської області, де третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати заробітної плати за період з 15.07.2015 по 29.07.2016 включно у відповідності до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з чим зобов'язати Прокуратуру Харківської області здійснити перерахунок та виплату заробітної плати за вказаний період.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року позов було задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2016 року скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року та ухвалено нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що за час проходження ним служби в органах прокуратури у період з 15.07.2015 по 29.07.2016 Прокуратурою Харківської області були порушені його права у частині належної оплати праці, оскільки заробітна плата виплачувалась без врахування положень частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

У відзиві на касаційну скаргу Прокуратура Харківської області просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна не скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що з 10.07.2013 по 29.07.2016 ОСОБА_1 працював в органах прокуратури.

Наказом прокурора Харківської області №142к від 27.07.2016 його звільнено з посади прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 та з органів прокуратури за власним бажанням на підставі пункту 7 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

У період з 10.07.2013 по 29.07.2016 заробітна плата позивачу нараховувалась зважаючи на посадовий оклад, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури», без врахування вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру», що, на думку позивача, призвело до безпідставного та необґрунтованого заниження розмір його середньої заробітної плати та стало підставою звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відсутність механізму реалізації права працівників прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом України «Про прокуратуру» , у зв'язку з невнесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, не є підставою для зменшення їх посадових окладів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників органів прокуратури, не внесено, а Законами України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та «;Про Державний бюджет України на 2016 рік» видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено, а отже відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1 697-VII (далі - Закон № 1697-VII).

Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

При цьому, статтею 13 вказаного Закону обумовлено, що плата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Вказане положення кореспондується з положеннями частини дев'ятої статті 81 Закону № 1697-VII, в якій передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

За нормами частин першої, другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно зі статтею 89 Закону № 1697-VII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Статтею 90 Закону № 1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII.

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова КМУ №505) затверджено схему посадових окладів працівників органів прокуратури. Зміни до вказаної постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою КМУ №505.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції є обґрунтованими, відповідає нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2016 року у справі №820/4310/16 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець