ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2018 року

Київ

справа №808/3791/16

адміністративне провадження №К/9901/20636/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача Бевзенка В.М.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року (прийняту у складі судді Прудивуса О.В.)

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів Божко Л.А., Дурасової Ю.В. Лукманової О.М.)

у справі за позовом ОСОБА_2

до Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування рішень,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень, де просила визнати протиправними та скасувати постанови відповідача про стягнення з боржника виконавчого збору від 22 листопада 2016 року ВП №30567207 та про відкриття виконавчого провадження від 22 листопада 2016 року ВП №52950368.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанції

Ухвалою Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд залишив без змін постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року, якою позов задоволено повністю.

Рішення вмотивовані тим, що Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) передбачає нарахування та стягнення виконавчого збору лише у випадках, коли державним виконавцем були вчинені відповідні дії, за наслідками яких було стягнуто, повернуто у примусовому порядку відповідну суму або майно боржника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву до неї

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій у своїх рішеннях норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконними та необґрунтованими, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

06 січня 2012 року державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Косіновим І.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №30567207 з виконання Виконавчого напису приватного нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу від 24 грудня 2009 року №8260, яким звернуто стягнення на квартиру позивача за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач 22 листопада 2016 року прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв'язку з тим, що стягувач подав заяву про повернення виконавчого документа без виконання. Також, відповідачем було прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 22 листопада 2016 року ВП №30567207 та постанову про відкриття виконавчого провадження від 22 листопада 2016 року ВП №52950368.

Позивач вважає постанову відповідача про стягнення з боржника виконавчого збору від 22 листопада 2016 року ВП № 30567207 та постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження від 22 листопада 2016 року ВП №52950368 такими, що підлягають скасуванню, оскільки виконавчий збір може бути вирахуваний лише з фактично стягнутої чи повернутої боржником суми. У свою чергу, повернення виконавчого документа, за заявою стягувача, не може бути підставою для стягнення виконавчого збору. Отже, враховуючи, що жодної суми у рамках виконавчого провадження №30567207 відповідачем не було стягнуто або повернуто, він, на переконання позивача, об'єктивно не міг вирахувати суму виконавчого збору. Позивач вважає, що зазначене свідчить про протиправність оскаржуваних рішень відповідача.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Частинами першої та другої статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також, частиною дев'ятою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

З аналізу вказаної норми Суд робить висновок, що частина перша та друга статті 27 Закону №1404-VIII встановлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем.

Разом з тим, ця стаття передбачає винятковий перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується.

Згідно частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

З огляду на зазначене Суд робить висновок, що частина третя статті 40 Закону №1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила встановлені частинами першою та другою статті 27 зазначеного закону - не можуть застосовуватися.

Тобто, суди попередніх інстанцій не врахували що, стягувач звернувся з заявою про повернення виконавчого документу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, у зв'язку з чим настають наслідники які передбаченні частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII - якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

Аналізуючи норми вищенаведеного законодавства з примусового виконання судових рішень, Суд робить висновок, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому, норми статті 27 вказаного Закону містять вичерпний перелік підстав та умови за якими виконавчий збір не стягується, зокрема, визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Враховуючи, що Суд встановив неправильне застосування норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанції, за правилами частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства рішення судів попередніх інстанцій мають бути скасовані.

За таких обставин, приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 КАС України, Суд вважає необхідним їх судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області - задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М.Бевзенко

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець