Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2018 року

Київ

справа №806/1666/17

адміністративне провадження №К/9901/17666/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року (головуючий суддя Нагірняк М.Ф.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року (головуючий суддя Капустинський М.М., судді - Моніч Б.С., Охрімчук І.Г.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (далі - ТУ ДСА України в Житомирській області), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Житомирській області щодо здійснення нарахування розрахункових коштів при звільненні у відставку без врахування вимог Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VІ) та розміру мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року №1801- VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік» (далі - Закон №1801-VІІІ); зобов'язати ТУ ДСА України в Житомирській області здійснити нарахування позивачу, виходячи з вимог Закону № 2453-VІ та із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом №1801-VІІІ, недоплачених розрахункових коштів при звільненні у відставку за червень 2017 року у сумі 130060,36 грн, стягнувши з відповідача ці кошти. Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування ТУ ДСА України в Житомирській області для виплати недоплачених судді розрахункових коштів при звільненні у відставку за червень 2017 року в сумі 130060,36 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 7 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Державна судова адміністрація України та ТУ ДСА України в Житомирській області скористалися своїм правом та надіслали до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначили, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2008 року № 300-VІ ОСОБА_2 обрано безстроково на посаду судді Попільнянського районного суду Житомирської області.

Указом Президента України від 9 грудня 2011 року № 1113/2011 «Про переведення суддів» позивача переведено на посаду судді Корольовського районного суду міста Житомира, з травня 2015 року ОСОБА_2 займав посаду заступника голови цього ж суду.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 30 травня 2017 року позивача звільнено з посади судді Корольовського районного суду міста Житомира у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Згідно штатного розпису Корольовського районного суду міста Житомира на 2017 рік посадові оклади суддів затверджені на рівні 16 000 грн.

На думку позивача, ТУ ДСА України в Житомирській області необхідно було розрахункові кошти при його звільненні у відставку нараховувати та виплачувати із урахуванням посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 32000 грн, що відповідає 10 мінімальним заробітним платам, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом №1801-VІІІ станом на 1 січня 2017року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VІІІ) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Також, суди попередніх інстанцій при прийнятті рішення врахували те, що згідно приписів статті 148 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) фінансування судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету, згідно кошторисів та щомісячних розписів видатків, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Водночас, статті 23, 51 Бюджетного кодексу України забороняють бюджетним установам виходити за межі фонду заробітної плати та здійснювати бюджетні платежі за відсутності бюджетного призначення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Стаття 130 Конституції України гарантує, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 1 частини третьої даної статті Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, пунктом 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За змістом статті 83 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); професійна етика; доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі; рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.

Пунктом 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Зокрема, частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Отже, у порядку встановленому Конституцією України, Законом №1402-VIII визначено розмір посадового окладу для суддів місцевих судів, який до проходження суддею кваліфікаційного оцінювання складає 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Статтею 8 Закону №1801-VIII установлено в 2017 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 1 січня - 3200 гривень.

Разом з тим, частиною першою статті 8 Закону №108/95-ВР передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Таким чином, в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону №108/95-ВР, державою прийнято Закон №1774-VIIІ, яким встановлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме, шляхом застосування в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати на рівні 1600 гривень, а не 3200 гривень.

Норми даного Закону, незважаючи на те, що вони впливають на числове вираження розміру суддівської винагороди, безпосередньо не стосуються її визначення, адже ними врегульовано виключно порядок застосування мінімальної заробітної плати.

Так, Законом №1774-VIIІ не вносились зміни до Закону №2453-VI і розмір суддівської винагороди залишився на рівні 10 мінімальних заробітних плат. Водночас, Законом №1774-VIII було лише змінено підходи до визначення розміру мінімальної заробітної плати, зокрема, шляхом запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати, як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями скаржника щодо наявності суперечностей між нормами пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII та нормами статті 130 Конституції України, частини першої статті 135 Закону №1402-VIII щодо можливості визначення розміру винагороди судді виключно законом про судоустрій.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За змістом статті 8 Закону України від 25 грудня 2015 року №928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік», установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

З урахуванням норм статті 133 Закону №2453-VI, розмір суддівської винагороди, починаючи з 1 січня 2017 року, порівнюючи з його розміром, що діяв протягом 2016 року, не змінився.

Тому, є безпідставними посилання скаржника на звуження обсягу та змісту його прав внаслідок прийняття Закону №1774-VIII.

За таких обставин і правового регулювання суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець