Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 320/31761/23

адміністративне провадження № К/990/44998/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року, ухвалене суддею Щавінським В. Р., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року, ухвалену колегією суддів у складі Собківа Я. М., Сорочка Є. О., Чаку Є. В., у справі № 320/31761/23 за позовом Головного управління ДПС у Київській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Головне управління ДПС у Київській області (далі - позивач, податковий орган, контролюючий орган) з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідачка, скаржник, ФОП ОСОБА_1 ), в якій просило стягнути з відповідачки податковий борг у розмірі 429976,59 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за відповідачкою обліковується податковий борг з орендної плати з фізичних осіб, який виник на підставі визначених контролюючим органом грошових зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями від 19 травня 2020 року №44186-5305-1008, від 10 березня 2021 року № 460116-2408-1008, від 02 лютого 2022 року № 21538-2409-1008, від 07 березня 2023 року № 359670-2411-1008, що не були сплачені у встановлений строк.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, виходив з їх обґрунтованості та наявності у відповідачки податкового боргу, який виник у зв`язку з несплатою у добровільному порядку узгоджених грошових зобов`язань, що були визначені контролюючим органом у відповідних податкових повідомленнях-рішеннях, які уважаються належним чином врученими відповідачці та ним в адміністративному або судовому порядку не оскаржувалися.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи установили:

Відповідачка є платником податків та зборів і знаходиться на обліку у Головному управлінні ДПС у Київській області.

Відповідно до інтегрованої картки платника податків у відповідачки виникла заборгованість по орендній платі з фізичних осіб у загальному розмірі 429976,59 грн внаслідок несплати відповідачкою грошових зобов`язань визначених контролюючим органом на підставі:

- податкового повідомлення-рішення № 44186-5305-1008 від 19 травня 2020 року на суму 98516,83 грн;

- податкового повідомлення-рішення № 460116-2408-1008 від 10 березня 2021 року на суму 98516,83 грн (з урахуванням надміру сплачених коштів в сумі 49,37 грн залишок боргу складає 98467,46 грн);

- податкового повідомлення-рішення № 21538-2409-1008 від 02 лютого 2022 року на суму 108368,51 грн;

- податкового повідомлення-рішення № 359670-2411-1008 від 07 березня 2023 року на суму 124623,79 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення направлялися на адресу відповідачки, але повертались на адресу контролюючого органу без вручення.

З метою стягнення податкового боргу відповідачці направлялася податкова вимога від 08 лютого 2022 року № 0004751-1307-1008, але вона була повернута на адресу контролюючого органу без вручення.

У зв`язку з несплатою відповідачкою заборгованості у добровільному порядку податковий орган звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Відповідачка, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулася до суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Підставами касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідачка стверджує, що у надісланій податковій вимозі повідомляється про виникнення податкового боргу у розмірі 98467,46 грн, тоді як сума податкового боргу, що є предметом позову у цій справі, становить 429967,46 грн, але податковий орган не надсилав на адресу позивача будь-які інші податкові вимоги на залишок суми, яка не була охоплена першою податковою вимогою.

При цьому, звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 вересня 2024 року у справі № 240/41812/21, від 14 лютого 2022 року у справі № 826/9711/17, від 27 жовтня 2022 року у справі № 240/9395/20 щодо застосування положень статті 95 Податкового кодексу України, де чітко передбачено, що право на стягнення коштів у податкового органу виникає на наступний день після закінчення 30 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

Також скаржниця зауважує, що у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для розгляду справи без повідомлення сторін, оскільки звертаючись з апеляційною скаргою, відповідачка наводила відповідні правові обґрунтування, зокрема щодо фактичних обставин справи, які, на його думку, були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, внаслідок чого не надавали можливості та підстав для задоволення позовних вимог.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому вважає необґрунтованими викладені у ній доводи та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Щодо апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Як підтверджується змістом апеляційної скарги, відповідачка заявила клопотання про розгляд справи за її участі, під час якого необхідно дослідити докази, що стосуються фактів, на які скаржник посилається в апеляційній скарзі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року встановлено, з посиланням на положення статті 306 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що суд виконав всі необхідні дії, пов`язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду, у зв`язку з чим справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до пункту 6-8 частини першої статті 306 КАС України суддя-доповідач в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує інші письмово заявлені клопотання учасників справи, вирішує питання про можливість письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді апеляційної інстанції, вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду справи.

Поряд з цим, відповідно до частини першої статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З аналізу наведеної норми слідує можливість розгляду справи в суді апеляційної інстанції в порядку письмового провадження у випадках, зокрема, відсутності відповідних клопотань про розгляд справи за участю учасників справи та у разі, якщо оскаржуване рішення суду першої інстанції було ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ураховуючи наявність клопотання про розгляд справи за участі особи лише від відповідачки та розгляд справи в суді першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції не був обмеженим у призначенні справи до розгляду в порядку письмового провадження.

Натомість, суддя-доповідач перед закінченням підготовчих дій у справі повинен був надати у відповідній ухвалі оцінку заявленому позивачем клопотанню про розгляд справи за її участі.

Водночас, Верховний Суд не вважає, що вказані порушення суду апеляційної інстанції можуть свідчити про порушення права скаржника на публічний розгляд цієї справи чи неправильного вирішення справи.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку. Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. У певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Отже, заявник має надати переконливі докази на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно провести також усні слухання.

Колегія суддів звертає увагу, що за сучасних реалій розвитку судочинства в Україні учасникам судового процесу створено належні умови для ознайомлення з рухом справи. Крім того, як передбачено процесуальним законом, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог КАС України у відповідних заявах по суті справи.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею чи то в апеляційній скарзі, чи то у відзиві на апеляційну скаргу, не в усіх випадках зумовлюють необхідність призначення справи до розгляду у судовому засіданні.

Тому, в контексті спірних правовідносин та встановлених обставин у справі, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про порушення його прав у зв`язку із непризначенням справи до розгляду в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції.

Щодо порушення норм матеріального права.

Усталеною є практика Верховного Суду (зокрема, але не виключно постанови від 13 лютого 2018 року у справі № 826/18379/14, від 19 лютого 2019 року у справі № 807/495/17, від 03 лютого 2022 року у справі № 560/4343/19, від 14 лютого 2022 року у справі № 826/9711/17 при їх системному аналізі) про те, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: наявність узгодженого грошового зобов`язання; складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; підстави виникнення боргу; момент його виникнення; встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.

При цьому, колегія суддів наголошує, що при вирішенні позову про стягнення податкового боргу у відповідний спосіб здійснюється перевірка дотримання контролюючим органом вимог, передбачених Податковим кодексом України, які надають право контролюючому органу звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Згідно з пунктом 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Отже, положеннями пунктів 95.1-95.3 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу. Так, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 30 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

Аналогічне застосування цих норм права відбулося у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 810/2533/16, від 19 лютого 2019 року у справі № 818/1117/16, від 04 березня 2019 року у справі № 2а-6053/11/1070, від 25 лютого 2020 року у справі № 1340/5767/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 826/9711/17.

Відповідно до підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пунктом 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Згідно з пунктом 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Отже, законодавство не передбачає формування та направлення окремих податкових вимог при збільшенні або зменшенні суми податкового боргу після її первинного виникнення. Це означає, що якщо після надсилання платнику податкової вимоги його податковий борг змінився (збільшився або зменшився), така первинна вимога залишається чинною і поширюється на всю актуальну суму боргу, яка існує на день погашення.

Таким чином, навіть якщо первісна податкова вимога була виставлена на меншу суму, а згодом за рахунок несплати податків ця сума збільшилася, нова податкова вимога на збільшений розмір податкового боргу не формується і не надсилається. Первісна податкова вимога охоплює повну суму податкового боргу незалежно від змін її розміру після направлення цієї вимоги.

При цьому, нова податкова вимога буде сформована і надіслана лише в тому випадку, якщо після повного погашення існуючого боргу платник податку знову допустив виникнення нового боргу.

Тому доводи відповідачки про необхідність надсилання додаткової податкової вимоги щодо залишку суми є помилковими і не відповідають положенням пункту 59.5 статті 59 ПК України.

Посилання відповідачки на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 вересня 2024 року у справі № 240/41812/21, від 14 лютого 2022 року у справі № 826/9711/17 та від 27 жовтня 2022 року у справі № 240/9395/20, відхиляються судом з огляду на нерелевантність обставин цих справ до обставин справи, що розглядається.

Зокрема, у справах № 240/41812/21 та № 240/9395/20 Верховний Суд досліджував питання дотримання контролюючим органом порядку звернення до суду з вимогами про стягнення податкового боргу у ситуації, коли після подання позову про стягнення боргу податкова вимога була скасована за рішенням суду. У справі, яка наразі розглядається, таких обставин не встановлено: податкова вимога залишається чинною, не скасована, а отже, неможливо застосувати у межах цієї справи висновки щодо питання про наслідки скасування податкової вимоги.

Щодо справи № 826/9711/17, то її обставини також відрізняються: Верховний Суд у вказаній справі аналізував ситуацію, коли в ході судового розгляду справи про стягнення податкового боргу контролюючий орган направив нову податкову вимогу. Це спричинило наслідки у вигляді відкликання первинної вимоги і початку дії нової. У справі, що розглядається, не встановлено факту направлення нової податкової вимоги під час судового розгляду або відкликання первісної вимоги, тому висновки, зроблені у справі № 826/9711/17, не можуть бути застосовані у межах спірних правовідносин.

При цьому відповідачка не навела у касаційній скарзі прикладів висновків Верховного Суду щодо ситуацій, аналогічних до обставин цієї справи, а саме - коли після направлення податкової вимоги розмір податкового боргу змінюється без скасування або відкликання податкової вимоги.

Натомість відповідачка не спростувала правильності застосування судами попередніх інстанцій наведеного правового підходу у цій справі, відповідно до якого у разі зміни суми боргу після надсилання податкової вимоги така вимога залишається чинною до повного погашення боргу, і нова податкова вимога не формується.

З огляду на наведене, Верховний Суд уважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про достатність правових підстав для стягнення податкового боргу, а тому прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).Таким чином, касаційна скарга відповідачки підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

З огляду на зазначене, керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі № 320/31761/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко