Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.08.2018 року у справі №808/136/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2019 року

Київ

справа №808/136/18

адміністративне провадження №К/9901/56477/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.03.2018 (суддя - Калашник Ю.В.)

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018 (головуючий суддя - Щербак А.А., судді - Панченко О.М., Малиш Н.І.)

у справі № 808/136/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР-ЛЮКС»

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про скасування податкових повідомлень-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР-ЛЮКС» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - ГУ ДФС у Запорізькій області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.12.2017 № 00024651203 та № 00024691201.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ГУ ДФС у Запорізькій області під час проведення перевірки дійшло помилкового висновку щодо нереальності виконання укладеного Товариством з його контрагентом господарського договору.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.03.2018, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Запорізькій області від 22.12.2017 № 00024651201 та № 00024691201.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог, невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права.

Товариство у своєму відзиві на касаційну скаргу вважає судові рішення законними та обґрунтованими, тому просило касаційну скаргу ГУ ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 246 КАС України мотивувальна частина судового рішення повинна містити посилання на докази, відхилені судом, мотиви їх відхилення та мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судові рішення вказаним вимогам не відповідають у зв'язку з наступним.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань, що стали предметом заперечень Товариства на акт від 19.10.2017, складено акт від 01.12.2017.

В акті перевірки викладено висновки ГУ ДФС у Запорізькій області про виявлення порушень пп. 14.1.36, пп. 14.1.181, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 198.5 ст. 198, п. 199.1 ст. 199, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення з податку на додану вартість за липень 2017 року на суму 102 916 грн. та від'ємне значення з податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за липень 2017 року на суму 102 916 грн.

На цій підставі 22.12.2017 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 00024651203, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 102 916 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 25729 грн.;

- № 00024691201, яким встановлено суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у розмірі 102 916 грн.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Запорізькій області обґрунтовує тим, що Товариство не надало належних доказів фактичного виконання укладеного з ФОП ОСОБА_2 договору поставки.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 23.03.2017 між позивачем (покупець) та ФОП ОСОБА_2 (продавець) укладено договір поставки № 28, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність позивачу металопрокат.

Відхиливши доводи ГУ ДФС у Запорізькій області про те, що фактично вказаний договір не виконувався, суди попередніх інстанцій обмежились посиланням на те, що документи, надані позивачем в підтвердження виконання умов договору (виписка за особовим рахунком, дані про рух коштів по рахунку, рахунки-фактури, видаткові та товарно-транспортні накладні), за своєю формою та змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Спірні правовідносини регламентуються положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.

Питання, пов'язані з підтвердженням даних, визначених у податковій звітності, обчисленням податку на додану вартість, обчислення об'єкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14, 44, 198, 201 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкових пільг мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податкові пільги та преференції не можна вважати законним.

З огляду на це, предметом доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій з купівлі-продажу товару, а тому й обґрунтованість визначення позивачем його податкових зобов'язань.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, натомість суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

З наданих позивачем документів бухгалтерського обліку вбачається, що товарно-транспортні накладні, які повинні підтверджувати фактичне перевезення товару, містять численні описки та виправлення, не дозволяють встановити місце куди було доставлено товар. При цьому, контролюючим органом надано докази, що автомобілі, зазначені у вказаних товарно-транспортних накладних, як автомобілі покупця, тобто Товариства, останньому не належать.

Також, як під час проведення перевірки, так і під час розгляду справи в судах, ГУ ДФС у Запорізькій області на підтвердження обґрунтованості та законності прийнятих податкових повідомлень-рішень посилалось на відсутність будь-якої інформації та документів бухгалтерського обліку щодо використання Товариством отриманого за договором від 23.03.2017 товару у власній господарській діяльності.

Попри це, судами попередніх інстанцій не дано належної оцінки доводам контролюючого органу, не вчинено дій для з'ясування обставин перевезення, фактичного отримання позивачем товару та його подальшого використання в господарській діяльності.

Відтак суди дійшли помилкового висновку, що документи бухгалтерської звітності, надані позивачем, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а їх зміст дає підстави вважати спростованими доводи ГУ ДФС у Запорізькій області про те, що вказані документи, самі по собі, не можуть підтвердити фактичне виконання господарського договору між позивачем та ФОП ОСОБА_2

За таких обставин колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок неповного з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій зроблено передчасний та такий, що не ґрунтується на матеріалах справи висновок про те, що наданими позивачем доказами спростовуються висновки ГУ ДФС у Запорізькій області, якими обґрунтовано прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, та не забезпечено повного і всебічно з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною першою статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи судам необхідно відповідно до положень частини четвертої статті 9 КАС України вжити визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, запропонувати сторонам надати докази на підтвердження їх доводів та заперечень, з'ясувати обставини, за яких відбулась доставка придбаного товару, з'ясувати реальний обсяг отриманого за договором від 23.03.2017 товару та його подальше використання в господарській діяльності Товариства, тощо.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області задовольнити частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.03.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова