Історія справи

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року

Київ

справа №320/6808/18

адміністративне провадження №К/9901/17285/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року (суддя Леонтович А. М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року (судді: Шурко О. І., Василенка Я. М., Кузьменка В. В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, у якому позивач просив: визнати протиправною відмову ГУ НП в Київській області щодо проведення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, а саме, за період з 14 вересня 2017 року по 23 вересня 2018 року, викладену у листі від 29 жовтня 2018 року №29/М1155; визнати протиправною бездіяльність ГУ НП в Київській області щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, а саме за період з 14 вересня 2017 року по 23 вересня 2018 року у розмірі 74801,25 грн; стягнути з ГУ НП в Київській області середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, а саме за період з 14 вересня 2017 року по 23 вересня 2018 року у розмірі 74801,25 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач у день звільнення 31 серпня 2016 року, не виплатив належних йому сум, зокрема одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 75000,72 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суди дійшли висновку, що оскільки у день звільнення відповідач (за наказом якого позивача звільнено зі служби в поліції) не виплатив позивачу одноразової грошової допомоги, то відповідно до статей 116, 117 КЗпП є підстави для стягнення з Національної поліції середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні. Щодо суми, яка підлягає стягненню, то її суди визначили відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Постанова № 100).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідач зауважив, що одноразова грошова допомога не є складовою грошового забезпечення поліцейських, тому підстав застосовувати до цих правовідносин (за аналогією) норми статей 116, 117 КЗпП не було.

На переконання скаржника, зазначений судами розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є завищеним. За підрахунками відповідача, стягненню підлягало 70747,50 грн, а не 74801,25 грн як визначили суди.

Скаржник не заявляв клопотання про розгляд справи за його участю.

Позиція інших учасників справи.

Від позивача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Позивач не заявляв клопотання про розгляд справи за його участю.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 січня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

У період з 28 серпня 2006 року по 06 листопада 2015 року позивач проходив службу в ОВС на різних посадах. Наказом ГУ НП в Київській області від 07 листопада 2015 року №1 о/с позивача прийнято на службу до Національної поліції.

Наказом ГУ НП в Київській області від 31 серпня 2016 року №512 о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі підпункту 2 пункту 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції).

Постановою Кагарлицького районного суду Київської області від 21 липня 2017 року у справі № 368/177/17 задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ НП в Київській області:

- визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Київській області, яка полягає у не проведенні повного розрахунку в день звільнення ОСОБА_1 із органів Національної поліції, не доплаті частини одноразової грошової допомоги при звільненні та невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із органів Національної поліції за період з 01 вересня 2016 року по 13 вересня 2017 року та невиплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням II групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ;

- визнано протиправними рішення ГУ НП в Київській області про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, викладені у листах №29/м-863 від 09 грудня 2016 року т.в.о. заступника начальника Головного управління Національної поліції в Київській області Стаховського І.Ф. та №29/м-161 від 06 березня 2017 року заступника начальника Головного управління Національної поліції в Київській області Тетері В.М.;

- стягнуто з ГУ НП в Київській області на користь ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 1675,66 грн; середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2016 року по 13 вересня 2017 року (включно) в сумі 75399,66 грн; одноразову грошову допомогу в розмірі 290000,00 грн у зв`язку із встановленням II групи інвалідності. А всього стягнути коштів на загальну суму 367075,32 грн.

Задовольняючи позов у частині стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 1675,66 грн, Кагарлицький районний суд Київської області виходив з того, що позивач, як особа, яка звільняється зі служби за станом здоров`я, має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Кагарлицьким районним судом розраховано, що розмір одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням має становити 30917,85 грн. Оскільки ГУ НП в Київській області згідно з видатковим касовим ордером від 08 листопада 2016 року №1586 було сплачено позивачеві лише 29242,19 грн, Кагарлицький районний суд дійшов висновку, що решта вказаної одноразової грошової допомоги у розмірі 1675,66 грн (30917,85-29242,19) підлягає стягненню на користь позивача.

Стягуючи з ГУ НП в Київській області 290000,00 грн, Кагарлицький районний суд виходив з того, що позивач як особа, якій встановлена інвалідність II групи внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в ОВС, має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до частини 6 статті 23 Закону України «Про міліцію» в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Оскільки одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 1675,66 грн та одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в ОВС, у розмірі 290000,00 грн ГУ НП в Київській області станом на 13 вересня 2017 року не сплатило, Кагарлицький районний суд Київської області дійшов висновку про необхідність стягнення з ГУ НП в Київській області середнього грошового забезпечення за затримку у розрахунку при звільненні.

Судами встановлено, що присуджені Кагарлицьким районним судом Київської області кошти у загальному розмірі 367075,32 грн виплачувались позивачеві у такому порядку:

- 22 серпня 2018 року ГУ НП в Київській області виплатило позивачеві 290000,00 грн одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, що підтверджується платіжним дорученням від 22 серпня 2018 року №8292;

- 24 вересня 2018 року ГУ НП в Київській області виплатило позивачеві 77075,32 грн, у тому числі 75399,66 грн- середнього грошового забезпечення за час затримки у розрахунку та 1675,66 грн - одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням, що підтверджується повідомленням про безспірне списання коштів з рахунку боржника згідно з меморіальним ордером від 21 вересня 2018 року №805.

Вважаючи, що ГУ НП в Київській області несвоєчасно виплатило позивачеві належні йому при звільненні суми, останній звернувся до суду з цим позовом.

Релевантні джерела права та акти їх застосування.

Згідно із статтею 102 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 07 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з частиною четвертою статті 9 цього Закону виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Відповідно до частини п`ятої статті 9 Закону № 2262-XII поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Висновки Верховного Суду.

Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що позивачу виплатили одноразову грошову допомогу при звільненні не в день звільнення (31 серпня 2016 року), а більш ніж через два роки (24 вересня 2018 року).

З урахуванням положень пункту 3 розділу І Порядку № 260 до складу грошового забезпечення входять, зокрема, одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отож, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби також є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення і Головне управління Національної поліції в Київській області, у структурі якого працював позивач, як роботодавець, і як орган, до відання якого віднесено виплату цієї допомоги, зобов`язане її виплатити.

З огляду на положення статей 116, 117 КЗпП, обов`язок виплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні покладено саме на роботодавця, тож якщо позивача звільнено зі служби, тобто припинено трудові правовідносини, за наказом Національної поліції, то і обов`язок виплатити належне позивачу грошове забезпечення, як і наслідки за неналежне виконання цього обов`язку, теж покладено на нього.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №806/2164/16 (провадження №К/9901/15983/18).

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Разом з цим, одноразову грошову допомогу як особі, яка звільняється із служби в поліції за станом здоров`я у розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби, позивачеві у повному обсязі було виплачено лише 24 вересня 2018 року, що підтверджується повідомленням ГУ ДКС України у Київській області про списання коштів на підставі меморіального ордеру від 21 вересня 2018 року №805.

Посилання скаржника щодо неправильного розрахунку середньоденного грошового забезпечення без податків та зборів є помилковим. Оскільки середньоденне грошове забезпечення позивача у розмірі 199,47 грн встановлено постановою Кагарлицького районного суду Київської області від 21 липня 2017 року, яка відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень набрала законної сили 27 лютого 2018 року та у відповідності до вимог статті 255 КАС України є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Суди попередніх інстанцій при розрахунку суми, що підлягає стягненню на користь позивача посилалися на положення Порядку №100. Разом з тим, суди при розрахунку взяли до уваги не кількість робочих днів, як це передбачено Порядком №100, а кількість календарних днів, як це визначено Порядком №260. Враховуючи, що невідшкодованим залишився період затримки остаточного розрахунку з 14 вересня 2017 року по 24 вересня 2018 року тривалістю 376 календарних днів, сума, що підлягає стягненню на користь позивача становить 75000,72 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги .

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов