Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.01.2019 року у справі №826/4954/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2019 року

м. Київ

справа №826/4954/15

адміністративне провадження №К/9901/44995/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Оберемка Романа Анатолійовича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2015 року (суддя Келеберда В.І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року (головуючий суддя Парінов А.Б., судді Грибан І.О., Губська О.А.) у справі №826/4954/15 за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Оберемка Романа Анатолійовича, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-1), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича (далі по тексту - відповідач-2), в якому просила, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за договором банківського вкладу від 10 липня 2014 року №45159;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо не включення позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за договором банківського вкладу від 10 липня 2014 року №45159;

- зобов'язати відповідача-2 надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача стосовно якої необхідно здійснити виплату відшкодування коштів у розмірі 200 000 грн. за договором банківського вкладу від 10 липня 2014 року №45159;

- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вимоги адміністративного позову мотивовані тим, що відмова відповідачів включити позивача до повного переліку вкладників та загального реєстру вкладників Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (далі - ПАТ «КБ «УФС») є протиправною і ґрунтується на перекручуванні фактів і змісту законодавства, оскільки грошові кошти були перераховані на рахунок позивача, що підтверджується платіжним дорученням.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарова С.І., оформлену листом від 16 грудня 2014 року №001/1144 щодо включення ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 10 липня 2014 року №45159. Зобов'язано Уповноважену особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарова С.І. включити ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ «КБ «УФС»», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 10 липня 2014 року №45159. Зобов'язано Уповноважену особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарова С.І. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо ОСОБА_2 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року апеляційні скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Оберемка Р.А. та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року скасовано в частині задоволення вимог адміністративного позову про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Оберемка Р.А. включити ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ «КБ «УФС», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 10 липня 2014 року №45159. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року залишено без змін.

Не погодившись з рішенням судів попередніх інстанцій, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Оберемко Р.А. подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що за наслідками проведеної перевірки було встановлено, що кошти на депозитний рахунок позивача надійшли внаслідок «розбивки» великого вкладу інших клієнтів з метою створення у майбутньому штучного зобов'язання Фонду на відшкодування грошових коштів за рахунок держави. Надана позивачем копія квитанції не містить зазначення часу виконання операції або напису «вечірня» чи «післяопераційний час», що не відповідає вимогам Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні. Наголошено на тому, що рішенням Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків НБУ від 31 березня 2014 року № 10БТ «Про застосування до ПАТ «КБ «УФС» заходу впливу у вигляді обмеження та зупинення здійснення окремих видів здійснюваних операцій» було зупинено залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення. З огляду на вказане, укладаючи спірний правочин, банк до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним, а відтак даний правочин підпадає під ознаки, визначені пунктом другим частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Інші учасники судового процесу правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що між ОСОБА_2 та ПАТ «КБ «УФС» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Планер» 10 липня 2014 року № 45159, відповідно до якого Банк приймає від вкладника (позивача) на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 16 161,79 доларів США у тимчасове строкове користування на строк до 11 серпня 2014 року та зобов'язується сплачувати проценти за його користування в розмірі встановленому в пункті 1.2 договору.

Відповідно до платіжних доручень № TR.59466.387.298 та № TR.59466.386.298 від 10 липня 2014 року на рахунок ОСОБА_2 внесено грошові кошти в загальній сумі 16 161,79 доларів США.

На підставі постанови правління Національного банку України від 11 серпня 2014 року №491 «Про віднесення ПАТ «КБ «УФС» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 14 серпня 2014 року прийнято рішення №69 «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «УФС» та призначення уповноваженою особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «УФС», яким уповноваженою особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «УФС» призначено Гочарова Сергія Івановича.

Відповідно до постанови правління Національного банку України від 10 листопада 2014 №717 «Про відкликання банківської ліцензії уповноваженою особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «УФС» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13 листопада 2014 року №119 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «УФС» та призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочату процедуру ліквідації та призначено Уповноважену особу ПАТ «КБ «УФС» Гончарова С.І. строком на один рік з 13 листопада 2014 року по 12 листопада 2015 року.

Листом від 16 грудня 2014 року № 001/1144 Уповноважена особа повідомила позивача, що договір банківського вкладу від 10 липня 2014 року № 45159, укладений між позивачем та ПАТ «КБ «УФС», операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 228 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи частково вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачами не надано жодних доказів того, що саме внаслідок укладення спірного правочину банк став неплатоспроможним. Інших, визначених частиною четвертою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», підстав для відмови у включенні позивача до переліку вкладників судом не встановлено. В той же час, позовні вимоги до Фонду є такими, що спрямовані на майбутнє, а відтак задоволенню не підлягають.

Скасовуючи частково постанову суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що обставин щодо наявності визначених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав нікчемності правочинів не встановлено. Разом з тим, належним способом захисту порушених прав позивача є саме подання Уповноваженою особою до Фонду додаткової інформації про позивача, натомість суд першої інстанції вказані обставини не врахував та, вийшовши за межі позовних вимог, зобов'язав відповідача-2 включити позивача до переліку вкладників, а тому постанова суду першої інстанції у вказаній частині була скасована

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Закону №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 14 серпня 2014 року № 491 «Про віднесення ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_2, відкритому відповідно до договору банку вкладу (депозиту) «Планер» №45159 від 10 липня 2014 року, знаходились кошти у розмірі 16161,79 доларів.

Кошти на депозитний рахунок позивача у сумі 16161,79 доларів були зараховані 10 липня 2014 року, тобто до прийняття Національним банком України рішення №491 «Про віднесення ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних» та запровадження тимчасової адміністрації (до 14 серпня 2014 року). Ці кошти відповідно до платіжних доручень від 10 липня 2014 року №ТR.59466.387.298 та №ТR.59466.386.298 на рахунок НОМЕР_1 кошти були залучені позивачем з іншого власного рахунку (а.с.17).

Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки вчинених (укладених) банком правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому колегія суддів зазначає, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до наказу від 18 листопада 2014 року № 6 відповідачем-2, з урахуванням висновків Комісії щодо визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів (депозитів), було визнано нікчемними правочини згідно переліку, в тому числі і правочин ОСОБА_2 (а.с.44-46).

У направленому на адресу позивача повідомленні від 16 грудня 2014 року №001/1144 «Про визнання правочинів нікчемними» зазначено, що договір банківського вкладу від 10 липня 2014 року №45159, укладений між ПАТ «КБ «УФС» та ОСОБА_2, є нікчемним відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 228 ЦК України (а.с.16).

Разом з тим, ні вищевказаний наказ, ні повідомлення про нікчемність правочинів всупереч приписам чинного законодавства не містить посилань на конкретні підстави, визначені статтею 38 Закону № 4452-VI, з якими відповідач-2 пов'язує нікчемність правочину (договору) банківського вкладу позивача.

Таким чином, з огляду на особливу правову природу діяльності відповідача-2, обов'язковим є зазначення останнім конкретного пункту частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, перелік яких є вичерпним. При цьому положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Зокрема, частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, така підстава нікчемності правочину, як порушення публічного порядку, не визначена частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI, відтак, застосування статті 228 ЦК України до спірних правовідносин є необґрунтованим.

Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійсненні власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Колегія суддів також враховує, що Інструкції про порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, була затверджена рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб лише 26 травня 2016 року та набула чинності після її реєстрації у Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 року, тобто після укладення спірного правочину (10 липня 2014 року) та виникнення спірних правовідносин (18 листопада 2014 року). Відтак, на момент прийняття рішення про визнання нікчемним правочину ОСОБА_2 не було розроблено порядку здійснення уповноваженою особою Фонду повноважень щодо виявлення правочинів з ознаками нікчемності (порядку, строків проведення перевірки правочинів, форми та вимог до рішення за наслідками перевірки, порядок повідомлення вкладника тощо), а також застосування наслідків нікчемності. За таких обставин позивач перебував у стані правової невизначеності, за якої відповідач діяв, у певній мірі, довільно, без чітко визначеного порядку та на власний розсуд.

З приводу посилань відповідачів на надходження коштів на рахунок позивача внаслідок так званого «дроблення» (розподілу) депозитних рахунків інших клієнтів, на яких була розміщена значна сума коштів, що свідчить про нікчемність вчиненого позивачем та банком правочину, з огляду на те, що укладення договору банківського вкладу відбувалось одночасно із операціями зняття готівки з рахунків інших клієнтів, колегія суддів зазначає, що спеціальна підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають, умовній категорії "договори дроблення", з'явилася 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16 липня 2015 року № 629-VIII.

Цим Законом частину третю статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було доповнено спеціальним пунктом 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як "здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства". Спрямованість цих законодавчих змін на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" підтверджується Пояснювальною запискою до проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» (реєстраційний № 2045а від 08 червня 2015 року), який був внесений Кабінетом Міністрів України. У цій Пояснювальній записці зазначено, що проект закону спрямований на, зокрема, розширення переліку підстав, за яких Фонд не відшкодовує кошти за вкладами, які мають ознаки "дроблення". Крім того, саме рішення Верховного Ради України про прийняття Закону № 629 було спрямоване на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" і це підтверджується стенограмою засідання парламенту від 16 липня 2015 року.

Фактично під «дробленням» розуміється переказ депозитних коштів із одного рахунку, сума на якому перевищує гарантовану для відшкодування, на інші депозитні рахунки, як правило, новоутворені, в частинах, які підпадають під виплату Фондом гарантування вкладів.

Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що спірні правовідносини виникли до внесення пункту 9 до частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. З огляду на що, застосування відповідачами посилань на наявність факту «дроблення вкладу» з боку позивача є безпідставним.

Більш того, спірний правочин було укладено між позивачем та банком навіть ще до віднесення ПАТ «Комерційний банк "Український фінансовий світ» до категорії проблемних відповідно до Постанови Правління НБУ від 15 липня 2014 року №410/БТ.

При цьому колегією суддів не беруться до уваги посилання відповідачів на дію у вказаний період рішення Управління Національного банку України в Донецькій області 31 березня 2014 року № 10БТ "Про застосування до ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" заходу впливу у вигляді обмеження та зупинення здійснення окремих видів здійснюваних операцій", згідно з пунктом 2 якого, до Банку застосовані заходи впливу щодо обмеження залучення вкладів (депозитів) від фізичних і юридичних осіб, здійснення інших активних операцій, у тому числі з іншими фінансовими інструментами, залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення, тощо, оскільки відповідачами не доведено під час судового розгляду наявність цього акту та обізнаність про нього позивача та працівників банку.

Слід зазначити, що відповідно до наданих платіжних доручень від 10 липня 2014 року №ТR.59466.387.298 та №ТR.59466.386.298 зарахування коштів на вкладний депозитний рахунок позивача НОМЕР_1 відбулось шляхом переведення коштів з іншого власного вкладного (депозитного) рахунку НОМЕР_2 і це відповідає приписам пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, та пункту 2.3.1 договору банківського вкладу від 10 липня 2014 року №45159. Доказів іншого відповідачами не надано.

Щодо посилань заявника касаційної скарги на відсутність на наданих позивачем копіях платіжних доручень часу здійснення операції, як на підставу неприйнятності останніх, колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими та такими, що суперечать приписам підпункту 2.1 пункту 2 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженої постановою Правління Національного банку України 28 липня 2008 року № 216 (в редакції, чинній на час проведення операцій з перерахунку), яким передбачено, що платник для здійснення операції з переказу коштів в іноземній валюті або банківських металів з рахунку подає до уповноваженого банку платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах за довільною формою, яке обов'язково має містити такі реквізити, зокрема дату складання платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах (число - цифрами, місяць - цифрами або словами, рік - цифрами). Таким чином, зазначення часу здійснення операції відповідно до приписів чинного законодавства не вимагається.

Щодо відсутності на вказаних платіжних дорученнях штампу «вечірня» або «післяопераційний час» в порушення пунктів 1.13 та 2.9 Інструкції про проведення касових операцій в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174, на що посилається відповідач-2, суд касаційної інстанції зазначає про необґрунтованість останніх, з огляду на те, що до оформлення платіжних доручень про переказ коштів в іноземній валюті приписи вказаної Інструкції не застосовуються.

Посилання відповідачів на довідку, яка ніби-то підтверджує, що протягом операційного дня власники грошового вкладу із значною сумою подрібнювали (розбивали) свій вклад на суми до 200000 грн. та відповідні подрібнені частки були внесені на рахунки інших фізичних осіб, в тому числі і позивача, суд касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки вказана довідка про рух коштів (а.с.42) не є первинним банківським документом, який би підтверджував вказані обставини, отже ці твердження фактично носять характер припущень з боку відповідача-2 стосовно того, що саме кошти власника великого рахунку були залучені на депозит позивачем з метою збільшення відшкодування витрат з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Більш того, відомості з вказаної довідки свідчать про обставини залучення ОСОБА_2 на рахунок НОМЕР_2 суми у розмірі 20000 доларів, в той час, як за правочином, який відповідачем-2 було визнано нікчемним, кошти у розмірі 16161,79 доларів було перераховано на рахунок НОМЕР_3 тобто інформація у вказаній довідці лише опосередковано стосується спірного договору банківського вкладу.

Жодних доказів того, що при укладенні типового договору банківського вкладу позивач отримав певні переваги порівняно з іншими клієнтами банку відповідачами надано не було.

На цій підставі колегія суддів відхиляє доводи скаржників про те, що договір банківського вкладу (депозиту) від 10 липня 2014 року № 45159, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «КБ «УФС», має ознаки нікчемності, як такий, що надавав позивачу певні переваги порівняно з іншими клієнтами Банку.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклад розміщено на рахунку в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому ОСОБА_2 підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI. При цьому відповідачем-2 не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «КБ «УФС», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до приписів Закону №4452-VI.

Отже, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_2 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду.

Вказана правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорюванні дій працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.

Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАС України є обов'язковими для адміністративних судів.

Разом з тим, жодних вироків, якими б було встановлено наявність протиправних дій з боку позивача чи працівників банку під час укладення договору банківського вкладу, ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачами надано не було.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що відповідачами не доведено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу депозиту) «Планер» №45159 від 10 липня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «КБ «УФС», нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення ОСОБА_2 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Суд касаційної інстанції враховує те, що відповідно до пункту 4 розділу ІІІ про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення № 14) перелік складається станом на день прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на день прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Положеннями пункту 6 Положення № 14 визначено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.

З огляду на ті обставини, що станом на дату розгляду справи судами відповідний перелік вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, вже сформовано та подано на затвердження відповідача-1, належним способом захисту порушених права позивача буде зобов'язання відповідача-2 подати додаткову інформацію стосовно позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду, що вірно було встановлено судом апеляційної інстанції.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у справі №826/4954/15 було зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2015 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року.

Відповідно до частини третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне поновити виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2015 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року.

Керуючись статтями 345, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Оберемка Романа Анатолійовича залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2015 року у не скасованій частині та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року у справі №826/4954/15 залишити без змін, поновивши їх виконання.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду