Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.05.2019 року у справі №826/17607/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

28 травня 2019 року

справа №826/17607/16

адміністративне провадження №К/9901/42134/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,

суддів - Гончарової І. А., Олендера І. Я.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-2000"

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2017 року у складі судді Келеберди В. І.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року у складі суддів Кузьменка В. В., Василенка Я. М., Степанюка А. Г.

у справі № 826/17607/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-2000"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

третя особа: Головне управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування рішень,

УСТАНОВИЛ:

11 листопада 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати неправомірними та скасувати податкову вимогу про сплату податку на прибуток та рішення про опис майна у податкову заставу.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року, у задоволені позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій при прийнятті рішення дійшли висновку, що оскільки Товариством не оскаржено податкове повідомлення-рішення, сума узгодженого грошового зобов'язання вважається податковим боргом, а тому відсутні підстави для визнання протиправною та скасування податкової вимоги та, як наслідок, і для визнання протиправним та скасування рішення про опис майна у податкову заставу.

У липні 2017 року Товариство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відзив на касаційну скаргу від податкового органу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено перевірку Товариства, за результатами якої 28 липня 2016 року складено акт №327/26-15-14-02-03/31026542 про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, валютного та іншого законодавства за період із 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, згідно з висновками якого, позивачем занижено податок на прибуток іноземних юридичних осіб за 2014 рік у розмірі 190282,00 грн та несвоєчасно сплачено податок у розмірі 336,31 грн.

На підставі акта перевірки, 5 серпня 2016 року Головним управлінням ДФС у м.

Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0014151406, яким Товариству визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 190366,00 грн, з яких податкове зобов'язання - 190282,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 84,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, та не спростовано доводами касаційної скарги, що копія податкового повідомлення-рішення представником Товариства отримана 5 серпня 2016 року.

Вказане податкове повідомлення-рішення Товариством не оскаржено, отже, починаючи з 15 серпня 2016 року сума грошового зобов'язання, нарахованого податковим повідомленням-рішенням, вважається узгодженою.

29 серпня 2016 року податковим органом складено податкову вимогу, згідно з якою, станом на 28 серпня 2016 року сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 98154,23 грн, з яких пеня - 98154,23 грн.

1 вересня 2016 року відповідачем прийнято рішення про опис майна у податкову заставу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

За приписами частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення судами попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В податковому повідомленні-рішенні від 5 серпня 2016 року № 0014151406 зазначено, що у разі несплати в установлений строк грошового зобов'язання, визначеного у цьому податковому повідомленні-рішенні, від першого робочого дня, наступного за останнім днем строку сплати такого грошового зобов'язання, розпочинається нарахування пені, відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України.

Абзацом "б" підпункту 129.1.1. пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент прийняття спірного рішення) після закінчення встановлених підпункту 129.1.1. пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із підпункту 129.1.1. пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України.

Пунктом 129.4 статті 129 Податкового кодексу України встановлено, що пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Рішенням правління Національного банку України від 28 липня 2016 року № 172-рш "Про розмір облікової ставки Національного банку України" встановлено з 29 липня 2016 року облікову ставку в розмірі 15,5 % річних.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки податкове повідомлення-рішення Товариством не оскаржувалося, тому сума грошового зобов'язання вважається узгодженою з 15 серпня 2016 року та є податковим боргом.

Оскаржувану вимогу складено 29 серпня 2016 року, тобто із дотриманням вимог пункту 59.3 статті 59 Податкового кодексу України.

Суд не погоджується з доводами касаційної скарги щодо повного виконання Товариством своїх обов'язків перед бюджетом, оскільки розгляд висновків акта перевірки та прийнятого на їх підставі податкового повідомлення-рішення не є предметом даного спору.

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем обрано невірний спосіб захисту його прав на інтересів, адже вважаючи, що висновки, зроблені податковим органом за результатами перевірки позивача, є помилковими, позивачу необхідно першочергово оскаржити податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі таких висновків.

В той же час, Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно того, що сума узгодженого грошового зобов'язання вважається податковим боргом, а тому відсутні підстави для визнання протиправною та скасування спірної податкової вимоги, оскільки сума, зазначена в вимозі, жодним чином не пояснена податковим органом.

Товариство зверталось до суду апеляційної інстанції із клопотанням про витребування доказів, в якому просило зобов'язати податковий орган надати детальний розрахунок суми пені, але вказане клопотання залишено без задоволення.

За таких обставин, Суд позбавлений можливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-2000" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року у справі № 826/17607/16 скасувати.

Адміністративну справу № 826/17607/16 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. А. Гончарова

І. Я. Олендер