ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2025 року

м. Київ

справа № 160/15582/23

адміністративне провадження № К/990/12154/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №160/15582/23

за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Макаренко Володимир Анатолійович,

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Макаренко Володимир Анатолійович,

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року (головуючий суддя: Калугіна Н.Є.)

і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року (головуючий суддя: Дурасова Ю.В., судді: Божко Л.А., Лукманова О.М.).

ВСТАНОВИВ:

І. Історія справи

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив суд:

- визнати дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Хоменко Д.Ю., в частині накладення арешту на майнове право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225680500:01:001:0146, площею 7,190 гектарів, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як на речове право на майно ФГ «Дніпро», протиправними (незаконними);

- визнати протиправною та скасувати постанову ВП НОМЕР_1 від 23 червня 2022 року старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Хоменко Д.Ю., як таку, що зачіпає права позивача і стосується накладення арешту на майнове право оренди земельної ділянки ФГ «Дніпро» з кадастровим номером 1225680500:01:001:0146, площею 7,190 гектарів, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з земельної ділянки за кадастровим номером 1225680500:01:001:0146, площею 7,190 гектарів, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та речового права (оренди) на неї, що накладений в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Хоменко Д.Ю. від 23 червня 2022 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі №160/15582/23 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Відмовляючи у відкритті провадження у цій справі за позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Макаренка В.А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на них.

У касаційній скарзі скаржник зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою від 25 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за скаргою позивача.

Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження доставлено відповідачу 25 квітня 2024 року о 20:34 год.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), виходить із такого.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Предметом касаційного перегляду у цій справі є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позовну заяву ОСОБА_1 не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Верховний Суд зауважує, що з метою визначення суті спірних правовідносин варто здійснити аналіз підстав та предмету цього позову, які викладені у позовній заяві, а також проаналізувати долучені докази до неї.

Зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 вбачається, що позивач ставить перед судом питання про протиправність дій державного виконавця щодо накладення арешту на майнове право оренди земельної ділянки, оскаржує постанову, якою накладений відповідний арешт, а також просить суд зобовязати відповідача зняти відповідний арешт із земельної ділянки.

Як вбачається зі змісту позову, правові підстави його подання позивач обґрунтовує тим, що він звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, проте йому було відмовлено, через накладений на вказане майно арешт постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Хоменко Д.Ю. від 23 червня 2022 року.

З огляду на цю обставину суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що підставою цього позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на майно спадкодавця, що перешкоджає йому в оформленні його спадкових прав на нерухоме майно. На переконання судів попередніх інстанцій цей спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства адже він направлений на захист цивільного інтересу позивача.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 акцентує увагу на дещо іншій правовій природі спірних правовідносин, зазначаючи про те, що арешт відповідачем був накладений не на майно спадкодавця, а на речове право оренди земельної ділянки спадкодавця, яке належить ФГ «Дніпро», і не стосується виключно порушення спадкових прав спадкоємця. З огляду на це позивач і визначив підставою позову в тому числі визнання неправомірними дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на речове право оренди земельної ділянки спадкодавця, оскільки вказаний орган не вправі був накладати арешт на це речове право оренди земельної ділянки, оскільки воно, в силу статті 190 ЦК України, є відмінним від нерухомого майна (адже нерухоме майно належить спадкодавцю, а речове право оренди цієї земельної ділянки належить ФГ «Дніпро» і останнє не вправі було без згоди як спадкодавця, так і без згоди спадкоємця-позивача за договором оренди цієї земельної ділянки розпоряджатись цим речовим правом на свій розсуд), а тому й державний виконавець не вправі був накладати на це речове право оренди земельної ділянки арешт.

Також, касатор зауважує, що державний виконавець не вправі був накладати арешт на речове право оренди земельної ділянки також і тому, що самою ж цією ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13 червня 2022 року у справі №904/1435/22, на підставі якої було порушено відповідачем виконавче провадження ВП НОМЕР_1, такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на майнові права ФГ «Дніпро» не застосовувався.

Насамкінець, скаржник зауважує, що ні ОСОБА_1 , ні спадкодавець не є і не були боржниками у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, або іншими учасниками чи залученими особами виконавчого провадження № НОМЕР_3, в розумінні Закону України «Про виконавче провадження».

Вирішуючи спірне питання щодо юрисдикційної приналежності спору, який виник між сторонами, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їхній сукупності. Також таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ»).

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пункти 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України так визначають ключові терміни порушеного питання юрисдикції спору:

адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Вказана позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 466/1150/18.

У постанові від 10 серпня 2020 року у справі №522/1611/17 Верховний Суд зазначив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Отже, для звернення до адміністративного суду із позовною заявою у позивача має бути наявний факт порушення права, свободи чи законного інтересу позивача, які йому належить.

У цьому випадку позивач обґрунтовує наявність у нього порушеного права щодо спадкового майна крізь призму накладеного арешту у межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 23 червня 2022 року за постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Хоменко Д.Ю., на один із видів тріади майнових права, а саме: право оренди на земельну ділянку, належне ФГ «Дніпро» та яке перебувала у власності спадкодавця.

Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання юрисдикції спору щодо скасування арешту на майно, позивачем у якому є спадкоємець арештованого майна.

У постанові Великої Палата Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №340/25/19 Верховний Суд дійшов висновку, що «для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Так, підставою цього позову позивачка визначила наявність арешту, накладеного на невизначене майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні її спадкових прав на нерухоме майно.

За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивачки, пов`язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову».

Тобто, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду розділила юрисдикцію спору між цивільною/господарською та адміністративною зважаючи на підставу позову, з яким звернувся до суду спадкоємець.

Варто зауважити, що у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду обґрунтувала, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» якщо особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Отже, для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення.

Аналізуючи спірні правовідносини у цій справі висновується, що у будь-якому випадку, інтерес спадкоємця щодо скасування арешту на спадкове майно лежить у площині приватного інтересу. Проте, вирішальною у цьому випадку для вибору підсудності спору є підстава поданого спадкоємцем позову 1) чи визнання дії державного виконавця при накладенні арешту неправомірними чи 2) захист речового права шляхом визнання права власності та зняття арешту.

У цьому випадку ОСОБА_1 зазначає про протиправність дій державного виконавця при накладенні арешту на майнове право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225680500:01:001:0146, площею 7,190 гектарів, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як на речове право на майно ФГ «Дніпро». Своє право на звернення до суду із цим позовом позивач обґрунтував своєю незгодою із накладеним арештом, в силу того, що цю виконавчу дію було вчинено відповідачем без залучення спадкодавця як власника земельної ділянки. У цьому конкретному випадку спору щодо приналежності майна не виникає, навпаки йдеться про те, що спадкодавця як власника майна було ізольовано від процедури його обтяження.

З огляду на наведене, висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що між сторонами не виник адміністративний спір Верховний Суд вважає передчасними, адже саме протиправні дії державного виконавця при накладенні арешту на речове право є предметом цього позову.

Про адміністративно-правову природу цього спору також свідчить і те, що позивач невправі захистити своє право на спадкове майно шляхом оскарження дії та рішень державного виконавця у порядку статті 339 Господарського кодексу України, адже з такою скаргою може до суду звернутись лише сторона виконавчого провадження, якою ОСОБА_1 не є.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №826/16025/18 висловлено правову позицію, яка полягає у тому, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, та про зняття такого арешту розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.

В свою чергу цей спір міг бути цивільно-правовим, якби його предметом було виключно захист права власності на спадкове майно шляхом визначення його належності та скасування арешту на нього, тоді як у цьому випадку позивач обрав спосіб захисту порушеного права шляхом оскарження дії державного виконавця щодо накладення арешту на майно, і як наслідок, його скасування.

Поряд із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 823/359/18 висловила правову позицію, яка полягає у тому, що особа, яка не є стороною виконавчого провадження і не наділена процесуальним правом оскарження вимоги приватного виконавця в порядку, визначеному Господарського процесуального кодексу України, може реалізувати відповідне право в порядку адміністративного судочинства.

За правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Тож, суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми процесуального права, внаслідок чого дійшли помилково висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 , що призвело до постановлення незаконних судових рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки оскаржувані судові рішення перешкоджають подальшому провадженню у справі та позбавляють права особи на доступ до суду, а також не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, то їх належить скасувати.

За таких підстав касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Макаренко В.А., належить задовольнити, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Макаренко Володимир Анатолійович, задовольнити.

2. Скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року, а справу №160/15582/23 направити для продовження розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

……………………………

…………………………..

…………………………..

Н.М. Мартинюк

А.Г. Загороднюк

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду