Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.02.2018 року у справі №819/1121/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2019 року

Київ

справа №819/1121/17

адміністративне провадження №К/9901/132/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року (головуючий суддя - Онишкевич Т.В., судді - Обрізко І.М., Іщук Л.П.)

у справі № 819/1121/17

за позовом ОСОБА_3

до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Пенсійного фонду України

про скасування наказу поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії, скасування подання № 2351/06 від 16.03.2017, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

Короткий зміст позовних вимог.

1. В липні 2017 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (далі - відповідач 1, скаржник), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач 2), Пенсійного фонду України (далі - відповідач 3), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

1.1. визнати дії Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Пенсійного фонду України щодо звільнення ОСОБА_3 з посади заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області неправомірними;

1.2. визнати неправомірним та скасувати подання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 2351/06 від 16.03.2017 про звільнення ОСОБА_3;

1.3. скасувати наказ Пенсійного фонду України № 380-о від 06.06.2017 "Про звільнення ОСОБА_3." та наказ Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області № 97-ос від 06.06.2017 "Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 06 червня 2017 року "Про звільнення ОСОБА_3.";

1.4. поновити ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області з 07.06.2017;

1.5. зобов'язати Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області надати позивачу довідку про нараховані суми, належні йому при звільненні;

1.6. .стягнути з Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу звільнення (з 06.06.2017) до часу поновлення на посаді.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

2. Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Пенсійного фонду України про скасування наказу Пенсійного фонду України №380-о від 06.06.2017 р., наказу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області 397-ос від 06.06.2017 р., поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання неправомірним та скасування подання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, №2351/06 від 16.03.2017 р., визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.

3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був попереджений не пізніше, ніж за два місяці про його вивільнення і йому була запропонована вакантна посада начальника відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем та захисту інформації ОУ ПФУ, від якої він відмовився, відтак, оскаржені накази видані з дотриманням вимог КЗпП та Закону № 889.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції.

4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково:

4.1. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року по справі № 819/1121/17- скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено частково.

4.2. Визнано протиправними дії Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та Пенсійного фонду України щодо звільнення ОСОБА_3 з посади заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області.

4.3. Визнано протиправними та скасовано наказ Пенсійного фонду України № 380-о від 6 червня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_3.» та наказ Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області № 97-ос від 6 червня 2017 року «Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 06 червня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_3.».

4.4. Поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області з 7 червня 2017 року.

4.5. Зобов'язано Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області письмово повідомити ОСОБА_3 про нараховані суми, належні йому при звільненні 6 червня 2017 року.

4.6. Стягнуто з Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на користь ОСОБА_3 48001 (сорок вісім тисяч одна) грн. 02 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням всіх обов'язкових платежів та зборів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.

4.7. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

5. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до наданої листом № 16512/12 від 3 жовтня 2017 року ОУ ПФУ інформації у відповідача1 було 13 вакансій, з яких була запропонована лише одна - начальника відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем захисту та захисту інформації ОУ ПФУ. Крім того, у позивача відсутній освітній кваліфікаційний рівень «Магістра» за напрямом підготовки «Комп'ютерні технології», який необхідний для обіймання пропонованої посади. Також Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, на виконання наказу ПФУ № 177 від 26 грудня 2016 року, здійснило лише попередження позивача, а пропозицію вакантних посад - Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області. Водночас, відповідно до пп. 1.2. п. 1 вказаного наказу запропонувати позивачу іншу роботу було уповноважене ГУ ПФУ, а не ОУ ПФУ. Жодних доказів про делегування таких повноважень ОУ ПФУ матеріали справи не містять. Також суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що у останній день перебування на посаді, тобто 6 червня 2017 року, позивачу було зроблено будь-яку пропозицію про зайняття вакантної посади відповідно до його кваліфікації або з'ясовано його позицію щодо зробленої раніше пропозиції обійняти посаду начальника відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем захисту та захисту інформації ОУ ПФУ.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

6. 02 січня 2018 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, в якій скаржник просить скасувати зазначене рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

7. В обґрунтування поданої касаційної скарги Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області вказує на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права. Так, скаржником стверджується , що запропонувати будь - які вакантні посади в Тернопільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Тернопільської області Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не могло у зв'язку з відсутністю в цьому управлінні вакантних посад начальника і його заступників в управлінні; інші вакантні посади ОСОБА_3 міг запропонувати лише начальник Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, так як саме він є суб'єктом призначення на ці посади. Крім того, відповідачем 1 вказано, що позивача 17.03.2017 року попереджено відповідачем 2 про наступне вивільнення та в цей же день відповідачем 1 запропоновано вакантну посаду . Відтак, відповідачами 1,2 приписи статті 49-2 КЗпП України в частині попередження про звільнення та одночасної пропозиції вакантних посад виконані в повному обсязі, а висновки суду апеляційної інстанції про протилежне є помилковими. Скаржником також зазначається, що в день звільнення позивача з посади будь - яких інших вакантних посад не існувало, заяви про переведення на іншу посаду позивачем написано не було. Відтак, хибними є висновки суду апеляційної інстанції про відсутність відомостей щодо відмови позивача обійняти пропоновану йому посаду, станом на як день направлення подання про звільнення, так і на день звільнення. Відповідачем 1 вказується на помилковість висновків суду апеляційної інстанції в частині пропозиції лише однієї з наявних 13 вакантних посад, оскільки частина з них не відповідають освітньому рівню позивача, інші - не є посадами державної служби, а решта - це посади, вже були запропоновані на службовій нараді 03 травня 2017 року та листом від 24 травня 2017 року.

8. 20 лютого 2018 року судом касаційної інстанції отримано відзив позивача на зазначену касаційну скаргу, в якому він вважає доводи скаржника безпідставними та необґрунтованими і такими, що не відповідають вимогам закону. Відтак, просить рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області - без задоволення.

9. Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2018 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

10. Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року касаційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

11. ОСОБА_3 з 26 вересня 2002 року працював в системі органів Пенсійного фонду України і з 30 березня 2016 року був призначений на посаду заступника начальника ОУ ПФУ за переведенням. З 1 травня 2016 року йому було присвоєно VI ранг державного службовця.

12. У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 21 грудня 2016 року № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» та постанови правління ПФУ від 22 грудня 2016 року № 29-1 «Про примірні структури територіальних органів Пенсійного фонду України», а також на виконання наказу ПФУ від 12 січня 2017 року № 7 «Про граничну чисельність працівників органів Пенсійного фонду України» у ОУ ПФУ відбулась зміна структури та штатного розпису.

13. Штатний розпис ОУ ПФУ на 2017 рік, затверджений начальником ГУ ПФУ, вводився в дію з 1 січня 2017 року та передбачав дві штатні посади заступника начальника ОУ ПФУ.

14. 27 лютого 2017 року начальником ГУ ПФУ був затверджений новий штатний розпис ОУ ПФУ, який вводився у дію з 1 березня 2017 року та передбачав одну штатну посаду заступника начальника ОУ ПФУ.

15. 17 березня 2017 року ОСОБА_3 був попереджений Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про наступне вивільнення з посади заступника начальника ОУ ПФУ та припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.

16. 17 березня 2017 року Тернопільським об'єднаним управління Пенсійного фонду України Тернопільської області ОСОБА_3 була запропонована посада начальника відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем захисту та захисту інформації під розписку у додатку 2 до наказу ОУ ПФУ від 1 березня 2017 року № 38 «Про попередження про наступне вивільнення працівників Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області».

17. Відповідно до наданої листом № 16512/12 від 3 жовтня 2017 року ОУ ПФУ інформації, у вказаного відповідача за період з 01.03.2017 по 06.06.2017 було 13 вакансій.

18. Наказом ПФУ № 380-о від 6 червня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_3.» його було звільнено з посади заступника начальника ОУ ПФУ у зв'язку з реорганізацією на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83 та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

19. Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Частини 2, 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII): відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом; дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

21. Пункт 4 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII: державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення.

22. Пункт 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII: підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

23. Частина 3 статті 87 Закону №889-VIII: процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення <…>.

24. Пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України: трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

25. Частина 2 статті 40 КЗпП України: звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

26. Частина 1, 3 статті 49-2 КЗпП України: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації <…>.

27. Частина 1 статті 235 КЗпП України: у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

28. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

29. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

31. Суд, аналізуючи норми частин 1,3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України зауважує, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

32. Вимоги даної статті вважаються виконаними в повній мірі, коли працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення, позаяк обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.

33. Судами встановлено, що ОСОБА_3 була запропонована лише одна посада-начальника відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем захисту та захисту інформації, яка не відповідала освітній кваліфікації позивача.

34. Крім того, в період від моменту попередження і до дня звільнення позивача наявні були 13 вакантних посад в Тернопільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформацією (а.с. 202).

35. При цьому, посилання скаржника, що оголошення переліку вказаних вакантних посад було здійснено на оперативній нараді 03 травня 2017 році, що підтверджує обізнаність позивача з усіма вакансіями у даному державному органі Суд відхиляє, з огляду на наступне.

36. Суд вважає, що з аналізу частини 1 статті 49-2 КЗпП України вбачається персоналізований характер попередження працівників про наступне вивільнення, виключаючи його знеособленість. Дана вимога вказана законодавцем для забезпечення правового захисту працівників від незаконного звільнення, недотримання двомісячного строку попередження.

37. Водночас, аналізуючи приписи частини третьої статті 49-2 КЗпП України, у взаємозв'язку з приписами частини першої даної статті, Суд зазначає, що пропозиція вакантних посад, здійснена власником або уповноваженим ним органом, має бути адресована саме конкретному працівнику, що виключатиме, в подальшому, будь - які спори щодо недотримання процедури вивільнення працівника та переліку пропонованих йому посад.

38. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що оголошення на службовій нараді переліку вакантних посад, а також відсутність пропозиції позивачу усіх, наявних в Тернопільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області в період від моменту попередження про вивільнення і до моменту звільнення, не може вважатися дотриманням процедури, визначеної статтею 49-2 КЗпП України.

39. Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію щодо необхідності пропозиції саме усіх вакантних посад, наявних в державному органі чи органі місцевого самоврядування. Так, вказане підтверджується постановами від 19.07.2018 у справі №822/2595/16, від 11.10.2018 у справі №826/22101/15, від 07.02.2018 у справі № 813/8766/13-а.

40. Крім того, доводи скаржника щодо відсутності порушень законодавства стосовно направлення подання Голові правління Пенсійного фонду України про звільнення ОСОБА_3, в той час, як у відповідачів були відсутні відомості про відмову позивача від запропонованої йому посади, станом на день звільнення, спростовуються приписами абзацу 2 частини 3 статті 87 Закону №889-VIII.

41. Так, зі змісту даної норми вбачається, що звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

42. Тобто, виключними та вичерпними підставами звільнення з причин скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу є або неможливість переведення на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або відмова від такого переведення.

43. Враховуючи, встановлену судами відсутність заяви про відмову від переведення на запропоновану йому посаду, яка не відповідає освітньому цензу кваліфікації, а також наявність інших вакантних посад, окрім запропонованої, тому оспорюваний наказ про звільнення позивача є протиправними та таким, що винесений з порушенням вимог законодавства про державну службу.

44. Суд зауважує, що всі інші доводи касаційної скарги не спростовують незаконність звільнення позивача та зводяться до переоцінки доказів.

45. За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність визнання протиправним та скасування наказу Пенсійного фонду України № 380-о від 6 червня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_3.» та поновлення позивача на посаді заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області.

46. Період вимушеного прогулу позивача та визначена судом сума стягнення на користь позивача не є предметом касаційного оскарження, відтак не є предметом перегляду в касаційній інстанції.

47. Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області безпідставними та правомірно спростованими судом апеляційної інстанції, а висновки суду - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

48. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

49. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

50. Керуючись статтями 341, 343, п.1 ч.1.ст.349, ст.350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

51. Касаційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області залишити без задоволення.

52. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року - залишити без змін.

53. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

В.М. Шарапа