Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.03.2020 року у справі №808/2299/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 березня 2020 року

Київ

справа №808/2299/16

адміністративне провадження №К/9901/40909/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду у складі судді Татаринова Д.В. від 05 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Головко О.В., суддів Суховарова А.В., Ясенової Т.І. від 03 серпня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - позивач, Банк) звернулося до суду з адміністративним позовом до Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Запорізькій області (правонаступник - Головне управління ДФС у Запорізькій області; далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 04 липня 2016 року №2376-17.

На обґрунтування позову Банк послався, зокрема, на те, що відповідач безпідставно виніс податкову вимогу про зобовязання сплати боргу по земельному податку з юридичних осіб в період дії мораторію (в період здійснення тимчасової адміністрації у Банку).

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року, позов задоволено; визнано протиправною та скасовано оскаржувану податкову вимогу.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зазначив, що оскільки винесення та надсилання податкової вимоги є обов`язковою умовою у процедурі здійснення погашення податкового боргу платника податків та передує зверненню на стягнення коштів та майна останнього, а згідно частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452-VI) здійснення примусового стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно, накладення арешту на майно та кошти банку під час тимчасової адміністрації заборонено, оскаржувана податкова вимога є такою, що суперечить закону та підлягає скасуванню.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У доводах касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, адже за своїм змістом податкова вимога є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника податків про невиконання ним свого податкового обов`язку та виникнення у нього податкового боргу; направлення податкової вимоги не є примусовим стягненням коштів та майна банку та не є зверненням стягнення на його майно, оскільки відповідно до пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України (далі - ПК України) стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Отже обставина прийняття податкової вимоги не порушує приписів підпунктів 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону №4452-VI, оскільки в даному випадку контролюючим органом не здійснювалось нарахування будь-яких санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), не накладався арешт на кошти чи майно банку, не здійснювалось примусове стягнення його коштів та майна.

Позивач правом на подання письмових заперечень на касаційну скаргу не скористався.

Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Банк визнано неплатоспроможним відповідно до постанови Правління Національного банку України від 25 лютого 2016 року №107, на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №261 від 25 лютого 2016 року «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «РОДОВІД БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

В подальшому строк тимчасової адміністрації було продовжено на один місяць строком з 26 березня 2016 року по 25 квітня 2016 року на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків тимчасової адміністрації в АТ «РОДОВІД БАНК» від 25 березня 2016 року №419.

25 квітня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №610, відповідно до якого продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «РОДОВІД БАНК» Куліша Віктора Михайловича до дати отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку.

04 липня 2016 року відповідачем сформовано та направлено Банку податкову вимогу №2376-17, в якій зазначено, що станом на 03 липня 2016 року за позивачем рахується податковий борг по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 427,48 грн.

Верховний Суд не погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства вказаної податкової вимоги з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За правилами пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу (пункт 59.3 статті 59 ПК України).

Підпунктом 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковою заставою є спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 89.1.1 пункту 89.1 статті 89 ПК України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 1.3 статті 1 ПК України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону №4452-VI, та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

За правилами пункту 8 Розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4452-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже для правовідносин, що виникають під час дії тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку, яку здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, пріоритетними є норми Закону №4452-VI.

Статтею 36 Закону №4452-VI врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 згаданого Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).

Верховний Суд вважає, що направлення на адресу Банку податкової вимоги не свідчить про провадження органом доходів і зборів заходів, спрямованих на погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу. Такі дії контролюючого органу лише формують та документально визначають податковий борг, при цьому останні об`єктивно передують процесу погашення податкових зобов`язань або стягненню податкового боргу. Власне сама обставина прийняття/формування контролюючим органом податкової вимоги не порушує приписів частини п`ятої статті 36 Закону №4452-VI, оскільки в даному випадку контролюючим органом не здійснювалось нарахування будь-яких санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), не накладався арешт на кошти чи майно банку, не здійснювалось примусове стягнення його коштів та майна.

Аналогічна правова позиція вже неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 вересня 2018 року по справі №808/3046/16, від 02 квітня 2019 року по справі №815/6751/16, від 04 грудня 2018 року по справі №813/4158/16 та від 05 березня 2020 року по справі №803/1408/16.

Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог Банку не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду