ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 160/22209/21

провадження № К/990/22543/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №160/22209/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення матеріальної шкоди, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2022 року (колегія суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Ясенової Т.І., суддів - Суховарова А.В., Головко О.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Дніпропетровської обласної прокуратури, у якій, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив:

- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури з ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року у сумі 354162,08 грн.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги указував, що у період проходження служби позивача в органах прокуратури його заробітна плата визначалась відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» №505 від 31 травня 2012 року, розмір якої був значно меншим за розмір посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» 14 жовтня 2014 року.

3. Посилаючись на абзац третій пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» позивач зазначав, що його статус прокурора Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області є рівнозначним статусу прокурора окружної прокуратури, визначеному пунктом 19 частини першої статті 15 Закону України «Про прокуратуру».

4. Підхід стосовно прокурорів місцевих прокуратур є дискримінаційним та порушує права прокурорів на забезпечення належних умов праці, створює передумови для посягань на їх незалежність. Крім того, коли прокурори усіх рівнів виконують рівноцінну роботу щодо реалізації установлених Конституцією та законами України повноважень, але отримують різну заробітну плату, це негативно впливає на атмосферу в колективах, позначається на взаємовідносинах між прокурорами.

5. Переконував, що з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, висновки якого є обов`язковими, з 26 березня 2020 року до 22 жовтня 2021 року заробітна плата прокурорів повинна регулюватися виключно статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

6. Зазначав, що положення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» дублюють положення Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними.

7. Із посиланням на частину третю статті 152 Конституції України, статті 1173 1174 1175 1176 ЦК України, позивач указував, що завдана шкода включає період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року.

8. Переконував, що належним способом захисту його порушеного права є застосування норм Конституції України як норм прямої дії, а саме частини 3 статті 152 Конституції України та стягнення з суб`єкта владних повноважень матеріальної шкоди, у вигляді недоотриманої частини заробітної плати.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

9. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд зазначив, що відповідачем у спірний період [з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року] не застосовувався пункт 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, яким було врегульовано застосування норм і положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

11. Звернув увагу на те, що при нарахуванні позивачу заробітної плати у період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року відповідач керувався пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким зокрема установлено, що на період до дня звільнення або переведення прокурора місцевої прокуратури до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, оплата праці працівників місцевих прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

12. Суд вирішив, що оскільки норми абзацу третього пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» як закону прийнятого пізніше, та такого, що регулює спеціальні правовідносини у обмежений період проведення реформування органів прокуратури, не були визнані неконституційними, відповідач, виконуючи вимоги статті 19 Конституцій України, не мав іншого способу правомірної поведінки як застосувати норми зазначеного Закону, а тому не допустив протиправної бездіяльності.

13. Щодо стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати за період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року суд зазначив, що неконституційним визнано акт, яким було врегульовано розмір заробітної плати прокурорів до 26 березня 2020 року (дата прийняття Конституційним Судом України рішення).

14. Констатував, що після указаної дати і до часу звільнення позивача з органів прокуратури будь-які акти, якими врегульовано порядок оплати праці прокурорів, неконституційними не визнавалися.

15. З огляду на викладене дійшов висновку про відсутність підстав стверджувати про те, що позивачу було заподіяно саме шкоду (завдано збитків) за період його роботи з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року.

16. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову про часткове задоволення позову:

- визнано неправомірними дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати у період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року виходячи з розміру, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»;

- зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року, виходячи з розміру заробітної плати, встановленої статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та виплатити вказану заробітну плату з урахуванням фактично виплаченої суми за вказаний період, з відповідним відрахуванням установлених законом податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

17. Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що починаючи з 26 березня 2020 року прокурори мають право на заробітну плату у розмірах, яка визначена статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», а не постановою Кабінету Міністрів України, оскільки саме підґрунтя застосування постанови Кабінету Міністрів України втратило чинність.

18. Урахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19, відповідно до яких суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.

19. Указав, що Конституційний Суд України, вирішуючи питання оплати праці прокурорів (справа № 1-223/2018(2840/18)), виходив з того, що заробітна плата, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом. У свою чергу, спеціальним законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, є Закон України «Про прокуратуру».

20. Отже, ураховуючи наведене та те, що до Закону України «Про прокуратуру» не вносилися зміни (у тому числі Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») щодо умов оплати праці прокурорів до їх переведення до обласної, окружної прокуратури в установленому законом порядку, апеляційний суд вважав, що відповідачем неправомірно нараховувалася та виплачувалася позивачу заробітна плата із застосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №505, а не виходячи із положень Закону України «Про прокуратуру» у спірний період.

21. Констатував, що обране позивачем обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.

Короткий зміст касаційної скарги

22. Не погоджуючись із такою постановою суду апеляційної інстанції відповідачем подано касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення.

23. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

24. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», викладених у постановах від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19, відповідно до яких оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

25. Звертає увагу на те, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом України «Про прокуратуру».

26. Зазначає, що прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Позиція інших учасників справи

27. Відзиву (заперечень) на касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури до Верховного Суду від сторони позивача не надходило, однак в силу частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

28. 22 серпня 2022 року до касаційного суду надійшла касаційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури.

29. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 серпня 2022 року для розгляду справи №160/22209/21 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

30. Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишено без руху з підстав несплати судового збору.

31. Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2022 року у справі №160/22209/21 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

32. Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання Дніпропетровської обласної прокуратури про зупинення виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2022 року у цій справі.

33. Ухвалою Верховного Суду від 16.10.2023 справу №160/12209/21 призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

34. Судами попередніх інстанцій установлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , з 29 серпня 2013 року працював в органах прокуратури, а з 15 грудня 2015 року призначений прокурором Павлоградської місцевої прокуратури.

35. Наказом Дніпропетровської обласної прокуратури від 19 жовтня 2021 року №3331к, із урахуванням змін, внесених наказом від 20 жовтня 2021 року №3342к, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації з 22 жовтня 2021 року.

36. Згідно довідки Дніпропетровської обласної прокуратури від 18 серпня 2021 року №27-374вих-21, посадовий оклад з 06 вересня 2017 року по 21 липня 2021 року щомісяця складав 5660 грн за посадою прокурор Павлоградської місцевої прокуратури.

37. Позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом свого порушеного права на належну оплату праці, у зв`язку із заподіянням матеріальної шкоди внаслідок прийняття та тривалого застосування законодавчого акту, що в подальшому визнаний неконституційним, а також щодо стягнення недоотриманої частини заробітної плати, визначеної частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за період із 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

ІІІ. Позиція Верховного Суду

38. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

39. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України в чинній редакції).

40. Перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

Щодо бездіяльності Дніпропетровської обласної прокуратури в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру»

41. Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Конституційного Суду від 26 березня 2020 року у справі №1-223/2018(2840/18), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

42. Суд дійшов висновку про те, що починаючи з 26 березня 2020 року прокурори мають право на заробітну плату у розмірах, яка визначена статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», а не постановою Кабінету Міністрів України, оскільки саме підґрунтя застосування постанови Кабінету Міністрів України втратило чинність.

43. Зазначив, що відповідно до абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.

44. Суд урахував, що до Закону України «Про прокуратуру» не вносилися зміни (у тому числі Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») щодо умов оплати праці прокурорів до їх переведення до обласної, окружної прокуратури у встановленому законом порядку, однак апеляційний суд вирішив, що відповідачем неправомірно нараховувалася та виплачувалася позивачу заробітна плата із застосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №505, а не виходячи із положень Закону України «Про прокуратуру» у спірний період.

45. Вважав, що для належного захисту прав позивача слід визнати неправомірними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати у період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року виходячи з розміру, установленого постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» та зобов`язати відповідача нарахувати позивачу заробітну плату за період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року, виходячи з розміру заробітної плати, установленої статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та виплатити указану заробітну плату з урахуванням фактично виплаченої суми за указаний період, з відповідним відрахуванням установлених законом податків та обов`язкових платежів.

46. Водночас, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог констатував, що відповідачем у спірний період нараховувалась та виплачувалась заробітна плата на виконання абзацу третього пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури [Постанови №505].

47. Надаючи оцінку доводам позивача про те, що у абзаці третьому пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» фактично продубльовано норми пункту 26 Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними, суд, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20 указав, що рішення Конституційного Суду України про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.

48. З огляду на викладене суд вирішив, що оскільки норми абзацу третього пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» як закону прийнятого пізніше, та такого, що регулює спеціальні правовідносини у обмежений період проведення реформування органів прокуратури, не були визнані неконституційними, відповідач, виконуючи вимоги статті 19 Конституцій України, не мав іншого способу правомірної поведінки як застосувати норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», а тому у межах спірних правовідносин відповідач не допустив протиправної бездіяльності.

49. Верховний Суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції та зазначає таке.

50. Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати недоотриманої заробітної плати за період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року.

51. Так, правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним Законом України від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, на час виникнення спірних правовідносин у цій справі, діяла нова редакція статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

52. Сам Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.

53. Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

54. Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» здійснювалося у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

55. Системний аналіз приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», яка була чинною у оспорюваний позивачем період.

56. Згідно з пунктами 1, 2, 6 Постанови №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

57. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

58. Верховний Суд звертає увагу на те, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.

59. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

60. Подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21 та від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19, посилання на які стали підставою для відкриття цього касаційного провадження, і Суд вважає такі висновки застосовними до спірних правовідносин.

61. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформульованої у рішенні №6-р/2020 (абзац одинадцятий пункту 2.2), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

62. Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 указує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

63. Суд зазначає, що Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

64. Тобто рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, на яке посилається позивач, стосується приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» без обмежень пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в новоутворені/оновлені прокуратури (відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

65. Судами установлено, а матеріалами справи підтверджується, що наказом Дніпропетровської обласної прокуратури від 19 жовтня 2021 року №3331к, із урахуванням змін, внесених наказом від 20 жовтня 2021 року №3342к, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації з 22 жовтня 2021 року.

66. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для обрахування посадового окладу та заробітної плати позивача, який не пройшов атестацію, у спірному періоді [з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року] у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою №505.

Щодо стягнення з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди завданої актом, що визнаний неконституційним

67. Позивач просив суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними [з 26 березня 2020 року], за період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року у розмірі 354162 грн 08 коп.

68. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні цієї позовної вимоги зазначив, що відповідач у спірний період не застосовував норми Бюджетного кодексу України, визнані неконституційними, а керувався пунктом 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», а позивач не займав посаду прокурора окружної прокуратури.

69. Констатував, що неконституційним визнано акт, яким було врегульовано розмір заробітної плати прокурорів до 26 березня 2020 року (дата прийняття Конституційним Судом України рішення), а тому відсутні підстави вважати, що позивачу було заподіяно шкоду (завдано збитків) за період його роботи з 01квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року.

70. Верховний Суд вважає правильними висновки суду першої інстанції та зазначає таке.

71. Предметом спору, який визначив позивач, є стягнення збитків (матеріальної шкоди), завданої актом, що визнаний неконституційним, у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року.

72. За установлених обставин у цій справі, ураховуючи, що позовні вимоги стосуються періоду з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року, слід констатувати, що не можна нанести шкоду актом, що визнаний неконституційним, після набрання чинності рішенням Конституційного Суду України про неконституційність такого акта [у цій справі - після 26 березня 2020 року]. Шкода виникає до його [рішення] винесення, коли акт ще діяв, ще не був визнаний неконституційним.

73. Верховний Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, у вигляді неотриманої заробітної плати за період після рішення Конституційного Суду України [у цій справі - після 26 березня 2020 року], не змінює суті спірних правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі щодо оплати праці і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.

74. Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі №420/24821/21.

75. Таким чином суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про необхідність задоволення позовних вимог у цій справі, наведеного вище не урахував, чим допустив порушення норм матеріального права та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідало закону.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

76. Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

77. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

78. Підсумовуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновків про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

IV. Висновки щодо судових витрат

79. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2022 року у справі №160/22209/21 скасувати.

3. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у справі №160/22209/21 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду