Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 квітня 2019 року

Київ

справа №826/11040/15

адміністративне провадження №К/9901/27145/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2015 (головуючий суддя - Погрібніченко І.М.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 (колегія суддів: головуючий суддя - Губська О.А., судді - Парінов А.Б., Беспалов О.О.)

у справі №826/11040/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантехбуд ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Соломянському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сантехбуд ЛТД» (далі - Товариство, Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.04.2015 №0001852205, від 21.05.2015 №0002552205.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016, позов задоволено у повному обсязі: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 29.04.2015 №0001852205 та від 21.05.2015 №0002552205.

Не погодившись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просив скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016 відкрито касаційне провадження.

Від позивача заперечень на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

21.02.2018 касаційну скаргу в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (в редакції, що діє з 15.12.2017) передано до Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Сантехбуд ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Укройлпродукт» за період з 01.10.2014 по 30.11.2014.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт від 16.04.2015 №1704/26-58-22-05/37485108.

Як вбачається з акту, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством п. 198.3, 198.6 статті 198, п. 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України в результаті чого завищено суму податкового кредиту з ПДВ на суму 881 527, 00 грн. по періодах: за жовтень 2014 року в сумі 850 291 грн,, за листопад 2014 року - 31 236 грн.

За наслідками проведеної перевірки та на підставі вищевказаного акту від 16.04.2015 відповідачем 29.04.2015 прийнято податкове повідомлення - рішення №0001852205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 1 322 290, 50 грн., у тому числі за основним платежем - 881 527, 00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 440 763, 50 грн.

Крім того, відповідачем у період з 29.04.2015 по 30.04.2015 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Сантехбуд ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Укройлпродукт» за перід з 01.10.2014 по 30.11.2014.

За результатами перевірки складено акт від 05.05.2015 №2177/26-58-22-05/37485108.

Контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог п. 44.1 статті 44, п.п. 14.1.36 статті 14, п.п. 134.1.1 статті 134, п. 138.2, 138.4 статті 138, п.п. 139.1.9 статті 139 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 793 375, 00грн. за 2014 рік, у тому числі по періодах: за 2014 рік в сумі 793 375 грн.

На підставі Акту від 05.05.2015 відповідачем 21.05.2015 прийнято податкове повідомлення - рішення №0002552205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1 190 063, 00 грн., у тому числі основний платіж - 793 375, 00грн. та штрафні санкції - 396 688, 00грн.

Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся з позовом до суду.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що контролюючим органом установлено реальність здійснення контрагентом позивача - ТОВ «Укройлпродукт» операцій, в тому числі, у спірний період по взаємовідносинах із позивачем.

Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, в редакціях, що діяли на час їх виникнення.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) та Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакціях, що були чинними на момент їх виникнення.

У відповідності до при писів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов'язань.

Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, зокрема такі як видаткові та податкові накладні, товарно - транспортні накладні, банківські виписки, тощо. Встановлено також і подальшу реалізацію позивачем товару іншим суб'єктам господарювання.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ "Укройлпродукт" (Постачальник) укладено договір поставки від 22.10.2014 №УП-27, за умовами якого Постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти в кількості, асортименті, по цінам, в терміни, відповідно до умов Договору, додатків та/або видаткових накладних, що є невід'ємними частинами цього договору.

На підтвердження реального руху активів у процесі та за результатами виконання умов цих Договорів, позивачем надано копії видаткових накладних, у яких вказано найменування товару, код за УКТ ЗЕД, кількість, густина, а також ціна товару, копії товарно-транспортних накладних на підтвердження обставин транспортування товару автомобільним транспортом, копії податкових накладних, виписаних контрагентом позивача; на підтвердження обставин транспортування, зберігання, а також подальшого використання у власній господарській діяльності придбаного позивачем у ТОВ "Укройлпродукт" товару позивач надав копії договорів автомобільного перевезення, зберігання, поставки дизельного палива, поставки нафтопродуктів, копії видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, специфікацій.

Також, колегія суддів приймає дло уваги свідчення директора ТОВ «Укройлпродукт», який був допитаний в якості свідка судом першої інстанції та підтвердив факт реального здійснення поставки на адресу ТОВ "Сантехбуд ЛТД" товару згідно із умовами договору від 22.10.2014 №УП-27.

Крім того, колегія суддів Суду касаційної інстанції враховує, що за наслідками проведеної органами податкової служби зустрічної звірки контрагента позивача - ТОВ "Укройлпродукт", контролюючий орган дійшов висновку про документальне підтвердження реальності здійснення господарської діяльності ТОВ «Укройлпродукт» за жовтень, листопад, грудень 2014 року (їх вид, обсяг, кількість, якість та розрахунки), у тому числі щодо господарських операцій з ТОВ «Сантехбуд ЛТД».

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору та специфіку придбаного товару у контрагента, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов'язання за господарськими операціями ТОВ "Укройлпродукт"сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р.Ф.Ханова