Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.04.2019 року у справі №815/1829/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 квітня 2019 року

Київ

справа №815/1829/17

адміністративне провадження №К/9901/29506/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року (суддя - Свида Л.І.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року (головуючий суддя - Крусян А.В., судді - Вербицька Н.В., Джабурія О.В.) у справі

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління Національної поліції в Одеській області

про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 27 березня 2017 року ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - ГУНП в Одеській області) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 червня 2016 року по 16 листопада 2016 року, стягнення на користь відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 червня 2016 року по 16 листопада 2016 року в розмірі 28073,83 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при його поновленні на посаді слідчого Портофранківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області відповідачем не вирішено питання про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто, відповідачем допущена протиправна бездіяльність, а тому з нього має бути стягнутий на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка полягає в не нарахуванні та не виплаті позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 липня 2016 року по 15 листопада 2016 року в розмірі 27871,86 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

4. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції зазначив, що в разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір та при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Враховуючи незаконне звільнення позивача, що встановлено судовим рішенням в іншій справі, він має право на отримання середнього заробітку за період, на який його було позбавлено можливості працювати та отримувати заробітну плату за свою роботу. Оскільки при поновленні позивача на роботі йому не виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд вважав таку бездіяльність відповідача протиправною, що є підставою для стягнення з нього належної до сплати позивачу суми коштів. Середнє грошове забезпечення розраховане на підставі п.п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ГУНП в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволення адміністративного позову повністю.

6. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області задоволено частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року скасовано в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.07.2016р. по 15.11.2016р. в розмірі 27871,86 грн. Прийнято в цій частині нову постанову, якою стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.07.2016 року по 15.11.2016 року в сумі 19389,12 грн. В іншій частині постанову залишено без змін.

7. Апеляційний суд, задовольняючи апеляційну скаргу частково, зазначив, що оскільки при поновленні позивача на роботі йому не виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу, бездіяльність відповідача з цього приводу є протиправною. Однак, суд апеляційної інстанції не погодився з проведеним розрахунком щодо кількості робочих днів за які нараховується середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

8. ГУНП в Одеській області (далі - скаржник) у вересні 2017 року звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року.

9. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року і направити справу до суду першої інстанції.

10. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду. Також зазначає, що період з 01.07.2016р. по 08.08.2016р. це період протягом якого позивач оскаржував своє звільнення в суді та який охоплюється регулюванням ст.235 КЗпП України, а період з 08.08.2016р. по 15.11.2016р. є періодом виконання судового рішення, на який розповсюджується дія ст.236 КЗпП України. Скаржник посилається на те, що судами не досліджено обставин та причини невиконання судових рішень. Вважає помилковим посилання судів на приписи п.24 Положення №114, оскільки це Положення не розповсюджується на спірні правовідносини. Крім того, вважає, що суди помилково застосували до спірних правовідносин Постанову Кабінету Міністрів України №100 від 18.02.1995р.

11. Касаційна скарга не містить клопотання ГУНП в Одеській області про розгляд справи за участі його представника.

12. Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. Позивач з 07.11.2015 року призначений на посаду слідчого Портофранківського ВП Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області з присвоєнням спеціального звання майор поліції.

14. 30 червня 2016 року наказом ГУНП в Одеській області №580 о/с ОСОБА_3 звільнений з посади слідчого Портофранківського ВП Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області за п.5 ч.1 ст.77 (через службову невідповідність) Закону України «Про Національну поліції».

15. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.08.2016 року у справі №815/3373/16, яка набрала законної сили, наказ ГУНП в Одеській області №580 о/с від 30.06.2016 року про звільнення ОСОБА_3 визнано протиправним і скасовано, а позивач поновлений на посаді слідчого Портофранківського ВП Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області.

16. На підставі судового рішення, наказом начальника ГУНП в Одеській області №1522 о/с від 16.11.2016 року ОСОБА_3 поновлено на посаді слідчого Портофранківського ВП Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області з 30 червня 2016 року.

17. Разом з цим, при поновленні позивача на посаді в органах національної поліції відповідачем не приймалося рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

18. Позивач отримав за травень та червень 2016 року грошове забезпечення по 6160,00 грн. в кожному місяці. Крім того, йому виплачена заробітна плата за 30.06.2016 року, як останній день роботи перед звільненням. Також позивач отримав заробітну плату за 16.11.2016р.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

19. Стаття 13 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»: оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

20. Частини 1 та 2 статті 94 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію»: поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

21. Пункт 4 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію»: до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

22. Пункт 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення №114): у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

23. Пункти 2 та 7 від Постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції»: виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Міністерству внутрішніх справ за погодженням з Міністерством соціальної політики та Міністерством фінансів затвердити у двотижневий строк порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання.

24. Пункт 9 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016р. №260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 р. За № 669/28799 (далі - Порядок №260): при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

25. Пункт 6 розділу ІІІ Порядку №260: поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.

Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

26. Пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»: установити, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності. <…>

27. Підпункт «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100): цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: вимушеного прогулу.

28. Абзац третій пункту 2 Порядку №100: у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

29. Абзац перший пункту 8 Порядку №100: нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

30. Частини 1 та 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15.12.2017р.): адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

31. Стаття 98 Кодексу законів про працю України: оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

32. Частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України: у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

33. Частина 2 статті 235 Кодексу законів про працю України: при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

34. Стаття 236 Кодексу законів про працю України: у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

35. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

36. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

37. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

38. В аспекті спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення поліцейському за час вимушеного прогулу охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.

39. Отже, доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими.

40. Зі змісту пункту 6 розділу ІІІ Порядку№260 випливає, що поновлений на службі поліцейський має право на грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу починаючи з дня звільнення до його поновлення на службі уповноваженим керівником органу поліції. Тому посилання скаржника на те, що судами стягнуто грошове забезпечення як за час розгляду справи в суді так і за час затримки виконання судового рішення - не впливає на наявність у позивача права на грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за весь період вимушеного прогулу.

41. Суд звертає увагу на те, що наведений обов'язок виплатити поновленому на службі поліцейському грошове забезпечення за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такого поліцейського на службі.

42. Крім того, застосування судами приписів п.24 Положення №114 не призвело до неправильного вирішення спору по суті в частині наявності у позивача права на грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

43. Водночас, Суд погоджується з доводами касаційної скарги щодо помилкового розрахунку судом апеляційної інстанції грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

44. Так, суд першої інстанції здійснив розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу виходячи з кількості календарних днів за час вимушеного прогулу (138 днів), у свою чергу суд апеляційної інстанції здійснив розрахунок виходячи з кількості робочих днів у спірному періоді(96 днів).

45. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

46. Зі змісту Порядку № 260 випливає, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

47. У свою чергу, пунктом 8 Порядку №100, визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

48. Суд апеляційної інстанції при визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, який підлягав присудженню на користь позивача з відповідача, неправильно застосував до спірних правовідносин наведені норми, оскільки брав до уваги кількість робочих днів для обрахунку грошового забезпечення.

49. Отже, суд апеляційної інстанції допустив неправильне тлумачення наведених приписів Порядку №260 та Порядку №100 в частині розрахунку грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та скасував судове рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

50. Статтею 352 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

51. Беручи до уваги вищенаведене, Суд вважає за необхідне скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.07.2016 року по 15.11.2016 року в сумі 19389,12 грн. і залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

52. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

53. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області - задовольнити частково.

54. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року скасувати в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 липня 2016 року по 15 листопад 2016 року в сумі 19389 (дев'ятнадцять тисяч триста вісімдесят дев'ять) гривень 12 (дванадцять) копійок і залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року в цій частині.

55. В іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року - залишити без змін.

56. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа