Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2023 року

м. Київ

справа №460/2829/22

адміністративне провадження №К/990/1101/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року, ухвалене у складі судді Щербакова В.В., і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Онишкевича Т.В., суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

У С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби України (далі - ДПС України), Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - ГУ ДПС у Рівненській області), у якому просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ ДПС України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13 січня 2022 року №37-о;

- поновити його на посаді заступника начальника ГУ ДПС у Рівненській області;

- стягнути на його користь з ГУ ДПС у Рівненській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 січня 2022 року по дату ухвалення рішення у справі;

- стягнути на його користь з ДПС України моральну шкоду в розмірі 1 грн.

2. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що оскаржуваним наказом ДПС України від 13 січня 2022 року №37-о його 13 січня 2022 року звільнено з посади заступника начальника ГУ ДПС у Рівненській області за угодою сторін згідно з частиною другою статті 86 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), проте таке звільнення є незаконним, оскільки написання ним 12 січня 2022 року заяви про звільнення 13 січня 2022 року за угодою сторін відбувалося за відсутністю вільного волевиявлення, під психологічним тиском зі сторони посадових осіб ДПС України. Разом із тим, відповідач не взяв до уваги заяву ОСОБА_1 про відкликання заяви про звільнення. При цьому звільнення відбулося у період тимчасової непрацездатності позивача.

ІІ. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року - без змін.

5. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновків про правомірність оскаржуваного наказу ДПС України від 13 січня 2022 року №37-о про звільнення ОСОБА_1 13 січня 2022 року з посади заступника начальника ГУ ДПС у Рівненській області за угодою сторін згідно з частиною другою статті 86 Закону №889-VIII та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

7. Скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними і необґрунтованими, ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права.

8. Як підставу оскарження судових рішень ОСОБА_1 визначив пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

9. Посилаючись як на підставу оскарження судових рішень на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року в справі №820/243/16, від 27 березня 2019 року в справі №524/3490/17-ц, від 31 жовтня 2019 року в справі №1340/6082/18, від 05 березня 2020 року в справі №524/466/17, від 16 лютого 2022 року в справі №591/4938/18, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі №205/4196/18.

10. У касаційній скарзі зауважено, що судами першої та апеляційної інстанцій проігноровано факт відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_1 і наявності психологічного тиску та примусу щодо нього при написанні заяви від 12 січня 2022 року про звільнення, а також факт відкликання позивачем у той же день заяви про звільнення та перебування його на дату звільнення на лікарняному.

11. Посилаючись як на підставу оскарження судових рішень на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 3 частини другої статті 353 цього Кодексу, скаржник указує про необґрунтованість і безпідставність відмови судом першої інстанції у задоволенні його клопотань про проведення психофізіологічної експертизи із застосуванням поліграфа та виклик свідка, що проігноровано судом апеляційної інстанції.

IV. Позиція інших учасників справи

12. ГУ ДПС у Рівненській області подано відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року - без змін, оскільки вони прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до практики Верховного Суду. Відповідач зазначає, що правовідносини у справі, яка переглядається, та у справах, на висновки Верховного Суду в яких посилається скаржник, не є подібними.

13. ДПС України відзиву на касаційну скаргу не подано.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А. ухвалою від 19 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Водночас Верховний Суд дійшов висновку про ненаведення скаржником належного обґрунтування можливості касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

15. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 24 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами на 25 жовтня 2023 року.

VI. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

16. ОСОБА_1 з 19 серпня 2021 року був призначений на посаду заступника начальника ГУ ДПС у Рівненській області.

17. 12 січня 2022 року ОСОБА_1 подав на ім`я в.о. голови ДПС України Кірієнко Т.П. власноручно написану заяву про звільнення із займаної посади 13 січня 2022 року за угодою сторін.

18. 13 січня 2022 року в.о. голови ДПС України Кірієнко Т. видано наказ №37-о «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивача, заступника начальника ГУ ДПС у Рівненській області, 13 січня 2022 року звільнено за угодою сторін згідно з частиною другою статті 86 Закону №889-VIII. Підстава: заява ОСОБА_1 , лист-погодження Міністерства фінансів України.

VІІ. Джерела права й акти їхнього застосування

19. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон №889-VIII, приписами частин першої-третьої статті 5 якого закріплено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

21. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

22. Відповідно до статті 86 Закону №889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення (частина перша). Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом (частина друга). Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (частина третя).

23. Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України). Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 цього Кодексу).

24. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є підставою припинення трудового договору.

25. Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

26. Положення частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року №6-р(II)/2019 у справі №3-425/2018(6960/18), у якому, з-поміж іншого, зазначено, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

VІІІ. Позиція Верховного Суду

27. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

29. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

30. Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України - у межах доводів ОСОБА_1 про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених Верховним Судом у постановах від 21 листопада 2018 року в справі №820/243/16, від 27 березня 2019 року в справі №524/3490/17-ц, від 31 жовтня 2019 року в справі №1340/6082/18, від 05 березня 2020 року в справі №524/466/17, від 16 лютого 2022 року в справі №591/4938/18, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі №205/4196/18.

31. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

32. Предметом спору в справі №460/2829/22 є правомірність наказу ДПС України від 13 січня 2022 року №37-о, яким ОСОБА_1 - заступника начальника ГУ ДПС у Рівненській області 13 січня 2022 року звільнено за угодою сторін згідно з частиною другою статті 86 Закону №889-VIII.

33. Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу порядку звільнення за угодою сторін, що передбачено частиною другою статті 86 Закону №889-VIII та пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

34. Зокрема, як констатував Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року в справі №815/4354/17, з аналізу статті 86 Закону №889-VIII висновується, що передбачене її частиною другою правило, що за змістом відповідає сенсу словосполучення «за угодою сторін», означає домовленість між суб`єктом призначення і державним службовцем щодо звільнення останнього із займаної посади в інший, ніж передбачений частиною першою цієї статті, строк, і саме з цих підстав.

35. Тобто підстава звільнення та дата звільнення є обов`язковими умовами домовленості щодо звільнення державного службовця за частиною другою статті 86 Закону №889-VIII.

36. Згідно з висновками Верховного Суду, зробленими у постанові від 19 лютого 2020 року в справі №820/3360/17, при домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін, державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб`єкта призначення.

37. Право на відкликання заяви про звільнення є безумовним правом державного службовця, але лише у разі, якщо звільнення відбувається з його ініціативи. Якщо ж суб`єкт призначення і працівник домовилися про певну дату звільнення, державний службовець не має права відкликати свою заяву в односторонньому порядку.

38. Аналогічна позиція відображена Верховним Судом, з-поміж інших постанов, у постанові від 16 березня 2023 року в справі №820/3360/17.

39. У постанові від 09 липня 2020 року в справі №815/7236/16 Верховний Суд констатував, що підстава припинення державної служби за угодою сторін визначена частиною другою статті 86 Закону №889-VIII. Такою підставою є домовленість державного службовця із суб`єктом призначення про певний строк звільнення. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення державної служби за угодою сторін або відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє суб`єкта призначення права на звільнення державного службовця за угодою сторін.

40. При домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за частиною другою статті 86 Закону №889-VIII (за угодою сторін), державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб`єкта призначення.

41. Отже, згідно із усталеною судовою практикою, при домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін, державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості можливе лише в разі взаємної згоди на це державного службовця і суб`єкта призначення.

42. Таким чином, розглядаючи позовні вимоги щодо скасування наказу про припинення державної служби/звільнення за угодою сторін, суди повинні, зокрема, з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість державного службовця і суб`єкта призначення про припинення державної служби/звільнення за взаємною згодою; чи було волевиявлення державного службовця на припинення державної служби/звільнення в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв державний службовець про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення державної служби/звільнення за угодою сторін; чи була згода суб`єкта призначення на анулювання угоди сторін про припинення державної служби/звільнення.

43. Під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що позивач і суб`єкт призначення дійшли домовленості щодо істотних умов припинення державної служби (підстави та дати), які не можуть бути розірвані в односторонньому порядку.

44. Звільнення ОСОБА_1 відбулося за угодою сторін згідно з частиною другою статті 86 Закону №889-VIII - за результатами досягнутої між державним службовцем і суб`єктом призначення взаємної домовленості - на підставі власноручно написаної ОСОБА_1 12 січня 2022 року на ім`я в.о. голови ДПС України Кірієнко Т.П. заяви, у якій міститься його підпис, чітко визначено підставу звільнення - за угодою сторін і дату звільнення - 13 січня 2022 року.

45. З приводу аргументів ОСОБА_1 щодо відсутності у нього вільного волевиявлення на написання 12 січня 2022 року заяви про звільнення із займаної посади 13 січня 2022 року за угодою сторін, що така заява ним написана під психологічним тиском і примусом зі сторони посадових осіб ДПС України, Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження і оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції судом апеляційної інстанції не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Встановлення фактичних обставин справи і надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, в той час як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

46. У ході розгляду справи №460/2829/22 судами попередніх інстанцій установлено, що її матеріали не містять доказів на підтвердження того, що вказана заява про звільнення за угодою сторін була подана внаслідок вчинення на ОСОБА_1 тиску зі сторони посадових осіб ДПС України. ОСОБА_1 не довів обставин, які б давали підстави для висновку, що йому зі сторони посадових осіб відповідача були висловлені погрози чи вчинені інші дії, які б могли реально вплинути на його волевиявлення щодо написання 12 січня 2022 року заяви про звільнення за угодою сторін, а також не надав доказів звернення до правоохоронних та/чи інших органів з приводу здійснення на нього відповідного тиску. А сам по собі факт публічного обговорення звільнення позивача не свідчить про відсутність згоди обох сторін на звільнення та, відповідно, незаконність такого звільнення.

47. Суд апеляційної інстанції правильно послався на висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 29 жовтня 2020 року в справі №826/3388/18, згідно з яким Законом №889-VIIІ передбачений механізм реагування державних службовців на спроби вплинути на їхню діяльність, у зв`язку з чим звільнення під тиском не може обґрунтовуватися загальним посиланням на некоректну чи незаконну поведінку керівництва.

48. Із наведених обставин слідує, що позивачем не доведено того факту, що заяву про звільнення за угодою сторін ним було написано під тиском і примусом, внаслідок незаконних дій зі сторони посадових осіб ДПС України, а касаційна скарга не містить переконливих доводів, які б спростовували вищевикладені обставини.

49. Щодо аргументів ОСОБА_1 про відкликання поданої ним заяви про звільнення за угодою сторін, то судами попередніх інстанцій установлено, що матеріали справи не містять доказів, що на дату винесення оскаржуваного наказу (13 січня 2022 року) у розпорядженні ДПС України знаходилася заява ОСОБА_1 про відкликання його заяви про звільнення за угодою сторін, яку він датував 12 січня 2022 року та відправив за допомогою кур`єрської служби. Отримання відповідачем такої заяви після винесення наказу про звільнення державного службовця не може вважатися спільним волевиявленням державного службовця і суб`єкта призначення на анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін. Тобто відкликання ОСОБА_1 заяви від 12 січня 2022 року про звільнення із займаної посади 13 січня 2022 року за угодою сторін могло б мати місце виключно у випадку домовленості про це з відповідачем, а в спірному випадку такої взаємної домовленості сторін не було досягнуто. Сам собою факт направлення позивачем заяви про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін не може бути підставою для продовження державної служби без відповідної згоди на це відповідача.

50. Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про законність звільнення ОСОБА_1 згідно з частиною другою статті 86 Закону №889-VIII, а тому, відповідно, відсутні правові підстави для скасування оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 від 13 січня 2022 року №37-о та поновлення його на роботі.

51. З приводу аргументів скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 21 листопада 2018 року в справі №820/243/16, від 27 березня 2019 року в справі №524/3490/17-ц, від 31 жовтня 2019 року в справі №1340/6082/18, від 05 березня 2020 року в справі №524/466/17, варто зауважити, що висновки, зроблені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом установлених обставин у кожній конкретній справі окремо, тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи. Фактичні обставини у наведених вище як приклад справах відрізняються від тих, що встановлені у справі, яка переглядається, і висновки, зроблені судами в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених постановах.

52. Окрім указаних постанов, ОСОБА_1 послався на постанову Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі №591/4938/18, проте висновки судів попередніх інстанцій у справі №460/2829/22 в частині щодо законності звільнення позивача за угодою сторін зроблені на підставі відмінних фактичних обставин від тих, що встановлені у справі №591/4938/18.

53. Разом із тим, заслуговують на увагу доводи скаржника щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правового підходу, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі №205/4196/18 та Верховним Судом у постанові від 16 лютого 2022 року в справі №591/4938/18, зокрема, у частині, що стосується обмеження щодо звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, що передбачено частиною третьою статті 40 КЗпП України.

54. Стосовно доводів ОСОБА_1 про його звільнення у період тимчасової непрацездатності (з 13 січня 2022 року до 21 січня 2022 року перебував на амбулаторному лікуванні, про що свідчить довідка Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Центральний» Рівненської міської ради від 04 лютого 2022 року), суд першої інстанції зазначив, що аналіз норм спеціального закону та КЗпП України вказує на те, що звільнення працівника не допускається в день його тимчасової непрацездатності, якщо звільнення відбувається за ініціативою роботодавця. Однак положення вказаної норми не містить заборони звільнення працівника, якщо таке звільнення відбувається за власним бажанням працівника, в тому числі за згодою сторін. Таким чином, норми чинного законодавства не містять заборон чи обмежень на розірвання трудового договору за ініціативою працівника чи за згодою сторін під час тимчасової працездатності працівника. У даному випадку підставою для звільнення позивача з посади стала заява про звільнення за згодою сторін, а, отже, оскільки розірвання трудового договору відбулося не з ініціативи власника, то обмеження, встановлені частиною третьою статті 40 КЗпП України, на вказані обставини не розповсюджуються.

55. Водночас Велика Палата Верховного Суду у пункті 38 постанови від 15 вересня 2020 року в справі №205/4196/18 акцентувала увагу на тому, що 04 вересня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення №6-р(ІІ)/2019 у справі №3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому Рішенні Конституційний Суд України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення).

56. У пункті 39 постанови від 15 вересня 2020 року в справі №205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, який полягає в тому, що у разі порушення гарантії, передбаченої частиною третьою статті 40 КЗпП України, наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

57. Відповідного підходу дотримувався Верховний Суд, з-поміж інших постанов, у постанові від 16 лютого 2022 року в справі №591/4938/18, згідно з висновками якого у випадку законності звільнення працівника за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, проте під час перебування його на лікуванні, - наслідки порушення гарантії, визначеної у частині третій статті 40 КЗпП України, слід усунути шляхом зміни дати звільнення позивача, а саме: визначити датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності. У випадках зміни дати звільнення відсутній склад трудового майнового правопорушення, тобто підстава і умови матеріальної відповідальності роботодавця. Причинами того, що працівник не виконував свої трудові обов`язки і не отримував заробітну плату, є тимчасова непрацездатність, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця. Зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

58. За наведених обставин, ураховуючи відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі, з огляду на те, що його обґрунтовано звільнено згідно з частиною другою статті 86 Закону №889-VIII, а єдиною невідповідністю є неправильне визначення дати звільнення (13 січня 2022 року), оскільки з 13 січня 2022 року до 21 січня 2022 року позивач перебував на амбулаторному лікуванні, необхідно змінити дату його звільнення з 13 січня 2022 року на 24 січня 2022 року - перший робочий день після закінчення лікування.

59. Підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, зважаючи на те, що факт неправомірних дій відповідача у цій справі судами не встановлений, немає.

60. Варто також відмітити, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їхньому безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Заявлені учасниками справи під час її розгляду заяви (клопотання), зокрема, про призначення експертизи, допит свідків тощо, не тягнуть для суду обов`язку їхнього задоволення, такі вирішуються судом крізь призму обґрунтованості та вмотивованості й задовольняються за наявності підстав і необхідності для цього. Тому відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотань позивача про призначення експертизи та допит свідка не свідчить про порушення судом норм процесуального права.

61. Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини у справі, але у відповідній частині неправильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд, з огляду на приписи статті 351 КАС України, дійшов висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, а оскаржувані рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року змінити, а саме підлягає зміні дата звільнення позивача. У іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до статті 350 КАС України підлягають залишенню без змін.

IХ. Судові витрати

62. Підстави для здійснення розподілу судових витрат, з огляду на результат касаційного розгляду, відсутні.

Керуючись статтями 341 344 349 350 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року в справі №460/2829/22 змінити. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

3. Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління ДПС у Рівненській області за угодою сторін згідно з частиною другою статті 86 Закону України «Про державну службу» з 13 січня 2022 року на 24 січня 2022 року.

4. У іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року в справі №460/2829/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: О. Р. Радишевська

С. А. Уханенко