ПОСТАНОВА

Іменем України

25 липня 2019 року

Київ

справа №815/4030/17

адміністративне провадження №К/9901/22030/18, К/9901/22034/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №815/4030/17

за позовом ОСОБА_1 до заступника голови Одеської обласної державної адміністрації Колебошина С.В. про визнання дій протиправними

за касаційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року, постановлені суддею Осіповим Ю.В.,

УСТАНОВИВ:

Суть спору.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до заступника голови Одеської обласної державної адміністрації Колебошина С.В. (далі - відповідач) про встановлення відсутності компетенції (повноважень) заступника голови Одеської обласної державної адміністрації Колебошина С.В. надавати відповідь до Одеського окружного адміністративного суду на виконання протокольної ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року по справі №815/763/17 листом від 12 липня 2017 року, визнання протиправними бездіяльності заступника голови Одеської обласної державної адміністрації Колебошина С. В. щодо неподання службової записки (рапорту, іншого документу) до голови Одеської обласної державної адміністрації з обґрунтування невідповідності резолюції голови Одеської обласної державної адміністрації повноваженням заступника голови Одеської обласної державної адміністрації КолебошинаС.В. на виконання вимог резолюції, ненадання відповіді по суті до Одеського окружного адміністративного суду на виконання вимог Одеського окружного адміністративного суду, ненадання нормативно - правових актів, інших матеріалів (ч.2 ст.71 КАС України), дії щодо надання листа від 12 липня 2017 року до Одеського окружного адміністративного суду з інформацією, що не відповідає дійсності (абзац 1, 4-5 арк. 2), без нормативно - правових актів, які б стверджували інше (зворотнє), без оцінки відповідності листів Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації на адресу голови Одеської обласної державної адміністрації від 29 березня 2016 року, 23 травня 2016 року щодо виконання рішення по справі №815/7790/13-а з огляду на лист директора Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації від 18 серпня 2017 рок щодо відсутності експертизи, відповідно до повноважень заступника голови Одеської обласної державної адміністрації Колебошина С.В., Закону України «Про державну службу», інших нормативно-правових актів, дії щодо надання «Заперечень» до Одеського окружного адміністративного суду по даній справі з помилками, твердженнями, які не відповідають дійсності, шкодять правам, інтересам позивача, примушують позивача до додаткових зусиль організації свого життя, захисту своїх прав (подання запитів, зауважень, клопотань, тощо), вводять суд в оману, що потребує зусиль на спростування, дії, що пов`язані з підтримкою неправомірного наказу №66 від 30 травня 2016 року, який має ознаки примусу до праці, що підписано посадовою особою без повноважень з позначенням посади, яка відсутня в штатному розписі на час підписання наказу, що є ознакою «кругової поруки», з огляду на повноваження відповідача в частині «відповідає» за діяльність Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, що суперечать Конституції України (ч.2 ст.19), зобов`язання відповідача спростувати інформацію, що не відповідає дійсності в Листі від 12 липня 2017 року до Одеської обласної державної адміністрації, подавши відповідний лист до Одеського окружного адміністративного суду, відкликати лист від 12 липня 2017 року до Одеського окружного адміністративного суду через подання без повноважень не по суті, без належних нормативно-правових актів, спростувати твердження про вимоги до відпустки в 56 календарних днів на зустрічі 15 серпня 2017 року із заступником голови Одеської обласної державної адміністрації Колебошиним С.В. , оскільки тричі наголосила на необов`язковості даної вимоги (через те, що позивачу невідомо про нормативно-правові акти щодо тривалості відпусток педпрацівників), з урахуванням уточнень прохальної частини адміністративного позову від 18 вересня 2017 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила: 1) скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року; 2) звільнити її від сплати судового збору, посилаючись на довідку Центрального об`єднаного УПФУ в Одеській області від 03 травня 2017 року №802 про розмір пенсії наявної в матеріалах справи; 3) прийняти нову постанову на захист її прав.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року зазначена апеляційна скарга була залишена без руху у зв`язку із не сплатою апелянтом судового збору у розмірі 2112,00 грн. за її подачу, який повинно бути перераховано або внесено на рахунок суду у встановлений для усунення недоліків строк (до 24 жовтня 2017 року).

08 жовтня 2017 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява-клопотання ОСОБА_1 , в якій остання повідомляє суд про неможливість сплати судового збору в зв`язку з відсутністю у неї достатніх коштів та просить суд звільнити її від слати цього судового збору. В обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору посилалася на незмінні умови та обставини, а також на пенсію у розмірі 1727,10 грн. До даного клопотання додана копія довідки Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 07 жовтня 2017 року №18527, за якою за період травень 2017 року - жовтень 2017 року позивачу нараховано 10706,94 грн. пенсії за віком, у тому числі 2071,44 грн. за жовтень 2017року.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року було відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року у справі №815/4030/17 повернуто позивачу у зв`язку з несплатою судового збору.

Відмовляючи у задоволені клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції зазначив, що ч.1 статті 88 КАС України та ч.1, 2 статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Проте, ОСОБА_1 звертається до суду лише із заявою про звільнення її від сплати судового збору, а не про зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи часткового звільнення від їх оплати, чи відстрочення або розстрочити сплати судових витрат на визначений строк. Звільнення сторони від сплати судового збору є правом, а не обов`язком суду. Разом з тим, апелянтом не надано до суду будь-яких беззаперечних доказів (документів), які б дійсно підтвердили її скрутний майновий стан (наприклад довідку податкового органу про доходи), а надано лише довідку Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 07 жовтня 2017 року №18527, з якої слідує, що розмір її пенсії станом на 07 жовтня 2017 року складає 2071,44 грн., яка, в свою чергу, не є достатньою підставою для звільнення останньої від сплати судового збору.

Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки апелянтом не виконано вимоги ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року та не сплачено судовий збір, подана апеляційна скарга на підставі п.1 ч.3 ст.108 КАС України підлягає поверненню.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (далі - скаржник) звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами на ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року та від 26 жовтня 2017 року.

У касаційних скаргах скаржник просить скасувати ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року та від 26 жовтня 2017 року і ухвалити нове рішення на захист її прав.

Оскаржуючи ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року про залишення апеляційної скарги без руху, скаржник зазначила, що в ухвалі не вказано про становище ОСОБА_1 внаслідок якого вона перебуває пенсіонером та не отримує заробітну плату через не поновлення її на роботі за судовими рішеннями. Вважає, що висуваючи вимогу про сплату судового збору у розмірі 2112,00 грн. суд апеляційної інстанції створює для неї нездоланну перешкоду доступу до правосуддя.

Оскаржуючи ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року скаржник посилається на те, що її майновий стан як пенсіонера, який станом на 2017 рік отримує пенсію у розмірі 1727,10 грн. не дозволяє їй сплатити судовий збір в означеному розмірі. Вказувала, що на противагу апеляційній інстанції судом першої інстанції позивача звільнено від сплати судового збору.

Ухвалами Вищого адміністративного суду від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргами ОСОБА_1 на ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року та від 26 жовтня 2017 року у справі №815/4030/17.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ).

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 02 липня 2019 року після повторного автоматизованого розподілу прийнято до провадження справу за касаційними скаргами ОСОБА_1 на ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року та від 26 жовтня 2017 року у справі №815/4030/17 та призначено до розгляду у письмовому провадженні за наявними в справі матеріалами.

Позиція інших учасників справи

Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

Право на суд, аспектом якого є доступ до суду, є однією із гарантій основоположного права на справедливий суд. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (пункт 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (пункт 82).

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

В той же час за усталеною практикою Європейського суду з прав людини сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У рішенні по справі «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 ЄСПЛ констатує, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдавати шкоди суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 ЕСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом частини 1 статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України суд (в редакції до 15.12.2017 року), враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Законодавець у статті 8 Закону «Про судовий збір» (в редакції на момент залишення апеляційної скарги без руху) закріпив норму відповідно до якої, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою:

- відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі;

- зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.

Таким чином, держава визначилась із засобом, який може використовуватись для доступу до суду шляхом подачі позову без оплати його судовим збором.

Разом з цим, підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. Обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.

Визначальним чинником, який дає підстави для застосування статті 8 законодавець пов`язав із поняттям «майнового стану сторони».

Однак, в такій редакції поняття «майнового стану сторони» є оціночним в кожній окремій справі.

ОСОБА_1 до клопотань про звільнення від сплати судового збору було додано відповідну довідку з органів Пенсійного фонду України, згідно якої розмір її пенсії, що затвердженням позивача є єдиним джерелом її доходу, коливався майже на рівні прожиткового мінімуму, встановленого на той час, що надає Верховному Суду підстави дійти висновку, що позивач належить до категорії малозабезпечених.

Приймаючи до уваги важливість спору для позивача, який пов`язаний із вирішенням трудового спору, Верховний Суд вважає, що у суду апеляційної інстанції були всі підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, розмір якого виходячи із оцінки її майнового стану є надмірним тягарем для неї.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції проведено формальну оцінку наданих апелянтом доказів для звільнення від сплати судового збору, колегія суддів доходить висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконних ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини 1 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Отже, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року скасуванню з направленням справи для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року - скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов ,

Судді Верховного Суду