Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.05.2018 року у справі №826/5850/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 березня 2020 року

Київ

справа №826/5850/17

провадження №К/9901/51425/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Губської О. А., Данилевич Н. А.

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Генеральної прокуратури України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Бєлової Л. В. (головуючий), Безименної Н. В., Кучми А. Ю.

І. Суть спору

1. У травні 2017 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України (надалі також відповідач, ГПУ), в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 12 квітня 2017 року № 390-ц про звільнення;

1.2. поновити його на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу з розслідування злочинів, скоєних працівниками прокуратури управління з розслідування у кримінальних провадженнях стосовно працівників прокуратури та інформаційної безпеки Генеральної інспекції внутрішніх розслідувань та безпеки Генеральної прокуратури України з 12 квітня 2017 року;

1.3. стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення по день фактичного поновлення на роботі.

2. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував протиправністю звільнення його із займаної посади. На думку позивача звільнення відбулося незаконно, оскільки не дотримано передбаченої Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП) процедури, передбаченої у випадках змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Зокрема, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач неналежним чином запропонував йому вакантні посади, не надав усіх відповідей на заяви про згоду обійняти запропоновані посади. Крім того, у день видання наказу про звільнення позивач перебував на амбулаторному лікуванні згідно з листком тимчасової непрацездатності.

3. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наголошував на його безпідставності з огляду на дотримання чинного законодавства під час звільнення позивача із посади.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. Наказом Генеральної прокуратури України від 25 травня 2016 року № 612-ц позивача призначено на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів, скоєних працівниками прокуратури управління з розслідування у кримінальних провадженнях стосовно працівників прокуратури та інформаційної безпеки Генеральної інспекції внутрішніх розслідувань та безпеки Генеральної прокуратури України.

5. Наказом Генерального прокурора України від 17 січня 2017 року № 1-шц з метою удосконалення організації роботи ліквідовано у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України Генеральну інспекцію внутрішніх розслідувань та безпеки, а її загальну штатну чисельність 32 одиниці з відповідним фондом заробітної плати зараховано до резерву прокуратури.

6. На виконання зазначеного наказу ліквідовано посаду старшого слідчого в особливо важливих справах відділу з розслідування злочинів, скоєних працівниками прокуратури, управління з розслідування у кримінальних провадженнях стосовно працівників прокуратури та інформаційної безпеки.

7. 1 лютого 2017 року позивач під підпис отримав попередження про вивільнення № 11/1-276 вих-17, на додаток до якого надано пропозиції щодо зайняття вакантних посад. Пропозиції для зайняття вакантних посад містили 31 позицію у різних департаментах, управліннях і відділах Генеральної прокуратури України, зокрема посади прокурорів та слідчих.

8. 20, 29 та 30 березня 2017 року позивач подав заяви про згоду щодо призначення, зокрема на посади:

- старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України;

- прокурора організаційно-методичного відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями ГПУ;

- слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ГПУ;

- старшого слідчого в особливо важливих справах третього відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ГПУ;

- слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ГПУ;

- слідчого в особливо важливих справах третього відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ГПУ;

- слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ГПУ;

- слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, ГПУ.

9. За результатами розгляду заяв позивача, керівництвом Головного слідчого управління не погоджено останні, що підтверджується листом від 7 квітня 2017 року № 1711/3-1011.

10. Управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, листом від 10 квітня 2017 року № 30/2-284 повідомило про неможливість призначення позивача у зв`язку з погодженням іншої кандидатури на посаду прокурора організаційно-методичного відділу та про відсутність інших вакантних посад слідчих у зазначеному управлінні.

11. Наказом Генеральної прокуратури України від 12 квітня 2017 року № 390-ц позивача звільнено з посади у зв`язку з реорганізацією органу прокуратури та змінами в організації виробництва та праці, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП.

12. Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

13. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 24 січня 2018 року в позові відмовив.

14. Таке своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що звільнення позивача реалізовано правомірно, на законних підставах і з додержанням порядку, передбаченого Законом України «Про Прокуратуру» та КЗпП.

15. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 квітня 2018 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2018 року й ухвалив у справі нове рішення, яким позов задовольнив:

15.1. визнав протиправним та скасував наказ Генеральної прокуратури України від 12 квітня 2017 року № 390-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів, скоєних працівниками прокуратури управління з розслідування у кримінальних провадженнях стосовно працівників прокуратури та інформаційної безпеки Генеральної інспекції внутрішніх розслідувань та безпеки Генеральної прокуратури України;

15.2. поновив ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів, скоєних працівниками прокуратури управління з розслідування у кримінальних провадженнях стосовно працівників прокуратури та інформаційної безпеки Генеральної інспекції внутрішніх розслідувань та безпеки Генеральної прокуратури України з 13 квітня 2017 року;

15.3. стягнув з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 квітня 2017 року по 23 квітня 2018 року.

16. Таке своє рішення апеляційний суд мотивував порушенням з боку відповідача процедури звільнення позивача з посади, з-поміж іншого, вказавши, що формальні зміни у структурі Генеральної прокуратури України не можуть бути достатнім доказом наявності підстав для звільнення особи внаслідок реорганізації органу прокуратури та змін в організації виробництва та праці, а відповідач, усупереч вимогам чинного законодавства України, не вирішив питання про працевлаштування позивача на посадах, щодо яких останній висловив згоду на призначення.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

17. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права.

18. У касаційній скарзі Генеральна прокуратура України просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

19. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року - без змін.

V. Нормативне регулювання та мотиви Верховного Суду

20. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

21. Водночас 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

22. За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

23. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

24. Згідно з частинами першою-четвертою статті 341 КАС України в зазначеній редакції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

25. Надаючи оцінку встановленим судами фактичним обставинам справи та покладеним в основу ухвалених у цій справі судових рішень мотивів крізь призму аргументів касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

26. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Частина шоста статті 43 Конституції України, якій кореспондує стаття 5-1 КЗпП, гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

28. Згідно з частиною другою статті 79 Закону України «Про прокуратуру» питання прийняття на роботу, звільнення з роботи, притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також умови оплати праці працівників секретаріату, умови їх побутового забезпечення і рівень соціального захисту визначаються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про державну службу», цим Законом, іншими нормативно-правовими актами.

29. За приписом пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

30. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

31. Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

32. За правилами частин першої-третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

33. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

34. Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

35. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

36. Як уже зазначено, 1 лютого 2017 року позивачеві вручено попередження про вивільнення, додатком до якого запропоновано 31 вакантні посади у різних департаментах, управліннях і відділах Генеральної прокуратури України. Заявами від 20, 29 та 30 березня 2017 року позивач висловив згоду на призначення на 8 із вказаних посад.

37. Однак, на жодну з відповідних посад позивача не призначили.

38. Зважаючи на встановлені судами на підставі зібраних і проаналізованих у їх взаємозв`язку доказів фактичні обставини цієї справи, Верховний Суд констатує, що оскільки відповідач не виконав обов`язку щодо працевлаштування позивача, звільнення останнього не можна визнати правомірним.

39. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог і, відповідно, поновлення позивача на раніше займаній посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

40. Аргументи Генеральної прокуратури України, покладені в основу обґрунтування касаційної скарги, вищенаведеного висновку не спростовують.

41. Визначений судом апеляційної інстанції період вимушеного прогулу позивача не є предметом касаційного оскарження.

VІ. Висновки по суті вимог касаційної скарги

42. За таких обставин Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення в частині, що є предметом перегляду в суді касаційної інстанції, ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

43. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судові рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

44. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Генеральної прокуратури України залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року у справі № 826/5850/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. А. Губська

Н. А. Данилевич