Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2020 року

Київ

справа №826/11915/15

адміністративне провадження №К/9901/10483/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

за участю: секретаря судового засідання Шосенко К.М.,

представник відповідача Харчук Р.І.,

представник третьої особи Мельніченко В.О.,

представник третьої особи Щербина С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/11915/15

за позовом Всеукраїнської громадської організації "Незалежна асоціація телерадіомовників", Національної спілки журналістів України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Персей ТВ" до Кабінету Міністрів України, треті особи - Державна служба з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, Міністерство інформаційної політики України, про визнання дій неправомірними, визнання постанови протиправною та нечинною, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Всеукраїнської громадської організації "Незалежна асоціація телерадіомовників" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Персей ТВ" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва, прийняту 11 липня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів Кобилянського К.М., Мазур А.С. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 05 грудня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді Епель О.В., суддів Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

в с т а н о в и в :

Всеукраїнська громадська організація «Незалежна асоціація телерадіомовників», Національна спілка журналістів України, товариство з обмеженою відповідальністю «Персей ТВ» (далі - позивачі) звернулися до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, Міністерство інформаційної політики України про:

- визнання неправомірними дій КМУ щодо прийняття постанови від 14 січня 2015 року № 2 без оприлюднення її проекту;

- визнання протиправною та нечинною з 22 січня 2015 року постанови КМУ від 14 січня 2015 року № 2.

В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначають, що проект оскарженої постанови не був оприлюднений, що унеможливило надання зауважень і пропозицій до нього.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Як встановлено, 14 січня 2015 року КМУ було прийнято постанову № 2 «Питання діяльності Міністерства інформаційної політики України», якою: утворено Міністерство інформаційної політики України; затверджено Положення про Міністерство інформаційної політики України; внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» і від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»; доручено Міністерству інформаційної політики разом з Фондом державного майна внести в установленому порядку Кабінету Міністрів України пропозиції щодо розміщення Міністерства.

Положенням, затвердженим зазначеною постановою врегульовано завдання, функції та повноваження Міністерства інформаційної політики України та Міністра, який його очолює.

22 січня 2015 року зазначена постанова була опублікована в газеті «Урядовий кур`єр» та набула чинності 22 січня 2015 року.

Позивачі, вважаючи протиправними дії відповідача щодо прийняття Постанови від 14 січня 2015 року № 2, а також протиправно саму постанову, звернулися до суду з позовними заявами, які були об`єднані в одне провадження.

У касаційній скарзі заявлено вимогу про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Згідно з частиною 1-4 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

В обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначали, що оскаржена Постанова є регуляторним актом, а тому її проект необхідно було оприлюднити.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено, що кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань.

Згідно приписів статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

На думку колегії суддів, оскаржена у цій справі Постанова КМУ не є регуляторним актом, оскільки цією постановою врегульовуються виключно завдання, функції, повноваження та основні засади діяльності центральних органів виконавчої влади, але вона не містить норм щодо регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Це означає, що оскаржена у цій справі Постанова КМУ не потребує попереднього опублікування та публічного обговорення у порядку, передбаченому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Також у цій справі встановлено, що проект оскаржуваної Постанови № 2 був погоджений з Мінекономрозвитку, Фондом держмайна, Мінфіном, Мінюстом та Державним комітетом телебачення і радіомовлення, отримано висновок Мінюсту про результати правової експертизи проекту вказаної Постанови, складено пояснювальну записку, порівняльну таблицю до проекту, отримані зауваження проаналізовані та частково враховані, складено протокол узгодження позицій.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що Постанова від 14 січня 2015 року № 2 була прийнята відповідачем у межах повноважень, у порядку та спосіб, визначені законодавством, зокрема Законом № 794-VII, ст.ст. 3, 5 Закону № 3166-VI, Порядком № 1074 та Регламентом КМУ, а тому відсутні підстави для визнання протиправними дій КМУ щодо її прийняття та для визнання самої постанови протиправною.

Також, суд вважає правильними висновки апеляційного суду відносно того, що Постанова від 14 січня 2015 року № 2 є нормативно-правовим актом.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначено статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Таким чином, у цьому випадку право на захист виникає за умови доведення факту застосування до позивача норм оскаржуваного акта, та/або того, що позивач є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, тобто Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість оскарження нормативно-правового акта не лише під час безпосереднього його застосування, але й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню.

Зі змісту оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України вбачається, що її норми застосовуються до органів влади - Міністерства інформаційної політики України та Фонду державного майна України. У той же час, норми оскаржуваної постанови не застосовуються безпосередньо до суб`єктів господарювання, а тому не можуть порушувати їх права та інтереси і не призводять до виникнення у останніх будь-яких прав та обов`язків.

Суд касаційної інстанції, відповідно до положень частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи встановлені у цій справі обставини, з огляду на правове регулювання спірних правовідносин, касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Незалежна асоціація телерадіомовників" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Персей ТВ" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва, прийняту 11 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 05 грудня 2016 року у справі № 826/11915/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук ,

Судді Верховного Суду