Історія справи

Постанова КАС ВП від 03.07.2023 року у справі №380/8592/21
Постанова КАС ВП від 03.07.2023 року у справі №380/8592/21
Постанова КАС ВП від 24.04.2025 року у справі №380/8592/21
Постанова КАС ВП від 03.07.2023 року у справі №380/8592/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 380/8592/21

касаційне провадження № К/990/25414/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року (головуючий суддя - Кедик М.В.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Качмар В.Я.; судді: Гудим Л.Я., Мікула О.І.)

у справі № 380/8592/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Гетьман»

до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Гетьман» (далі - ТОВ «НВП «Гетьман», позивач, платник, товариство, підприємство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - ЗМУ ДПС РВПП, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 лютого 2021 року № 0007330007, від 29 квітня 2021 року № 10133000701, № 10233000701.

В обґрунтування позовних вимог платник зазначив, що висновки контролюючого органу про фіктивність господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Калуш Бровар Дистриб`юшен» (нова назва Товариство з обмеженою відповідальністю «Бір Ком»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Актіон Україна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Імпульс Схід», Товариством з обмеженою відповідальністю «СТК Авангард», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фамарі», Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Гранд Опт Продукт» є безпідставними та спростовуються належним чином оформленими первинними документами.

Справа розглядалась судами неодноразово.

За наслідками останнього її розгляду Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 21 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року, позов задовольнив.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ЗМУ ДПС РВПП звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, покликаючись на порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи касаційну скаргу, податковий орган наголошує на фіктивному характері господарських операцій платника з контрагентами.

Ухвалою від 30 липня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ЗМУ ДПС РВПП.

Відзив на касаційну скаргу від позивача не надійшов, що, з огляду на частину четверту статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права під час встановлення фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судовий розгляд встановив, що відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НВП «Гетьман» з питання законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 000,00 грн, за декларацією з податку на додану вартість за жовтень 2020 року (від 20 листопада 2020 року № 9306902791) з урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків, за результатами якої склав акт від 19 січня 2021 року № 4/28-10-52-10/31804036.

Відповідно до висновків акта перевірки контролюючий орган встановив порушення платником вимог:

пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у результаті чого підприємством: занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету за жовтень 2020 року, на 11 012 506,23 грн; завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, за жовтень 2020 року на 9 958 130,00 грн; завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 декларації) за жовтень 2020 року, на 99 410 592,00 грн.

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган зазначив про порушення правил формування податкового кредиту з податку на додану вартість при господарських операціях позивача з придбання у контрагентів товарно-матеріальних цінностей.

На підставі висновків акта перевірки 17 лютого 2021 року контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення:

№ 0006330007, яким застосував до платника штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн;

№ 0007330007, яким зменшив суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за жовтень 2020 року на 99 410 592,00 грн;

№ 0008330007, яким зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 9 958 130,00 грн та нарахував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4 979 065,00 грн;

№ 0009330007, яким збільшив суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 16 518 759,35 грн, з яких за податковим зобов`язанням 11 012 506,23 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 5 506 253,12 грн.

Не погодившись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до Державної податкової служби України із скаргою від 26 лютого 2021 року № 129.

Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 27 квітня 2021 року № 9517/6/99-00-06-01-02-06 скаргу платника задоволено частково.

Скасовано податкові повідомлення-рішення від 17 лютого 2021 року № 0006330007, № 0008330007, № 0009330007 у частині застосування штрафних санкцій, які перевищують розмір визначений пунктом 123.1 статті 123 ПК України, у редакції, чинній з 01 січня 2021 року, а в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення та податкове повідомлення-рішення № 0007330007 залишено без змін.

У зв`язку із наведеним вище, відповідач 29 квітня 2021 року прийняв податкові повідомлення-рішення:

№ 10133000701, яким збільшив суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 12 113 756,85 грн, з яких за податковим зобов`язанням 11 012 506,23 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1 101 250,62 грн;

№ 10233000701, яким зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 9 958 130,00 грн та нарахував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 995 813,00 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

За приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Разом з тим, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судами встановлено, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: видаткових накладних; товарно-транспортних накладних; оборотно-сальдових відомостей за рахунком 63; платіжних доручень; податкових накладних.

Спростовуючи доводи податкового органу стосовного того, що до перевірки не надано документів на підтвердження фактичної передачі товарно-матеріальних цінностей від платника до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Гетьман Львів», суди встановили, що до перевірки позивачем надавався Розподільчий баланс активів, власного капіталу та зобов`язань платника, що передаються до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Гетьман Львів», складений станом на 01 вересня 2020 року та затверджений Протоколом Загальних зборів учасників товариства від 08 жовтня 2020 року № 08-10/2020, договір зберігання отриманих товарно-матеріальних цінностей/товарів від 08 жовтня 2020 року.

До того ж, позивачем разом із запереченнями на акт перевірки були надані акти прийому-передачі розподільчого балансу від 08 жовтня 2020 року №№ 25, 55, 61, 63, 64, 65, 66, 67, 70, 71, 72, 83, 84, 85, 86, 87, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, 97, 99, 100, 101 та акт приймання-передачі № 1 до договору зберігання від 08 жовтня 2020 року.

Згідно з актом приймання-передачі майна від 08 жовтня 2020 року товар, який було передано на відповідальне зберігання, - алкогольні напої, а тому доводи відповідача про обмежений термін придатності товару є безпідставними.

Згідно з актом повернення з відповідального зберігання від 28 січня 2021 року № 1/01-2021 до договору зберігання від 08 жовтня 2020 року позивач повернув Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Гетьман Львів» з відповідального зберігання перелічене в акті майно.

Враховуючи наведене, є безпідставними твердження контролюючого органу про відсутність документального підтвердження фактичної передачі товарно-матеріальних цінностей від платника до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Гетьман Львів».

У свою чергу, контролюючий орган не навів переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не надав жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, а також не зазначив про здійснення платником розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Посилання контролюючого органу на наявність кримінальних проваджень, фігурантами яких нібито є контрагенти платника, об`єктивно не прийнято до уваги судовими інстанціями, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.

Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність кримінального провадження не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентами. Під час проведення господарських операцій платник може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності своїх постачальників і реально отримати від них товари (роботи/послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09 липня 2020 року у справі № 826/9561/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 1640/2783/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 817/992/15.

Судові інстанції обґрунтовано виходили з того, що податкова інформація, на основі якої контролюючий орган дійшов висновку щодо неспроможності контрагентів виконати спірні операції, не може бути самостійною підставою для висновку щодо нереальності операцій з позивачем, оскільки податкові перевірки або зустрічні звірки контрагентів не проводились.

Суди правильно вважали, що наявна в інформаційно-аналітичних базах інформація відносно контрагентів суб`єкта господарювання за ланцюгами постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Обґрунтованим також є твердження судових інстанцій, що відповідно до сталої практики Верховного Суду наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податку у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги податкового органу без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. А. Васильєва

І. Я. Олендер