Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2019 року

Київ

справа №820/2140/16

адміністративне провадження №К/9901/21436/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

під час попереднього розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа - Управління Служби безпеки України в Харківській області про скасування рішення, наказу та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Нуруллаєв І.С., судді - Мар'єнко Л.М., Полях Н.А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Курило Л.В., судді - Присяжнюк О.В., Бартош Н.С.),

установив:

У квітні 2016 року громадянин Афганістану ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - ГУ ДМС України в Харківській області), в якому просив: скасувати наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 8 лютого 2016 року №18 про відмову ОСОБА_2 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; скасувати рішення ДМС України від 5 квітня 2016 року №15-16; зобов'язати ГУ ДМС України в Харківській області прийняти заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповноту з'ясованих судами обставин справи, просить скасувати ухвалені ними рішення і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Вважає безпідставними висновки судів попередніх інстанцій про те, позивачем не вказано жодних нових підстав для отримання захисту в Україні у порівнянні з попередніми заявами, адже з часу попередньої відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з'явилась інформація, яка підтверджує висловлені позивачем твердження про те, що він може стати жертвою переслідувань та про існування загрози його життю, безпеці, свободі.

Від третьої особи - УСБ України в Харківській області надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких просить таку відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій - залишити без змін, оскільки вони ухвалені з дотриманням норм атеріального і процесуального права.

ДМС України також подала заперечення на касаційну скаргу позивача, просить залишити її без задоволення за необґрунтованістю. Зауважує, що касаційна скарга не містить жодних об'єктивних обставин, які б вказували на порушення ДМС України норм чинного законодавства у спірних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_2, громадянин Афганістану, прибув в Україну в 2012 році.

У березні 2013 року позивач вперше звернувся до територіального органу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак рішенням від 12 серпня 2013 року №482-13 йому було відмовлено.

За наслідками судового оскарження означеного рішення постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року у справі № 820/7773/13-а адміністративний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 січня 2014 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на зазначене вище судове рішення.

22 січня 2015 року позивач вдруге звернувся до органу ДМС України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 22 січня 2015 року №21 позивачу відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись з таким рішенням, позивач направив скаргу до ДМС України, яка була відхилена рішенням ДМС України від 27 лютого 2015 року №8-15.

Зазначені наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 22 січня 2015 року №21 та рішення ДМС України від 27 лютого 2015 року №8-15 позивач оскаржив до суду.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 1 липня 2015 року у справі №820/2820/15, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено.

У лютому 2016 року позивач вчергове звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

8 лютого 2016 року ГУ ДМС України в Харківській області складено повідомлення №2 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із посиланням на частину шосту статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».

Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернувся зі скаргою до ДМС України, в якій просив скасувати вказаний вище наказ та зобов'язати прийняти рішення відносно ОСОБА_2.

18 квітня 2016 року позивач отримав повідомлення від 15 квітня 2016 року №26 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 8 лютого 2016 року №18 та рішенням ДМС України від 5 квітня 2016 року №15-16, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що приймаючи оскаржувані у цій справі рішення відповідачі діяли на підставі та в межах повноважень, передбачених чинним законодавством України.

Колегія суддів КАС ВС погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, регламентовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» 8 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).

Стаття 1 вказаного Закону містить наступні визначення:

біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (пункт 1);

особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13).

Частиною п'ятою статті 5 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону № 3671-VI.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Згідно з пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (далі - Керівництво УВКБ ООН) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказування покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Матеріали справи свідчать, що при зверненні у лютому 2016 року із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач основною причиною необхідності надання йому захисту в Україні вказав побоювання зазнати переслідування з боку ісламського радикального угрупування «Талібан». Крім того, позивач зазначив, що ситуація в Афганістані значно змінилася.

Водночас, як встановили суди попередніх інстанцій, зміст поданої ОСОБА_2 заяви містить аналогічні з першими двома заявами причини звернення за захистом в Україні. Таким причинам було надано правову оцінку не лише органами міграційної служби, але й судами під час розгляду справ №820/7773/13-а та №820/2820/15.

Аналізуючи актуалізовану інформацію по країні походження заявника (Афганістан), суди дійшли висновку, що така не підтверджує обґрунтованості поданої ним заяви та не створює нових умов для її повторного розгляду по суті, оскільки обставини, які були покладені в основу заяви позивача, - не змінилися.

Отже, територіальним органом ДМС за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, належним чином досліджено відомості, які шукач захисту зазначив під час попередніх звернень, та факти, викладені ним у черговій заяві, і на підставі частини шостої статті 5 Закону №3671-VI прийнято обґрунтоване рішення про відмову у прийнятті такої заяви.

З огляду на викладене, колегія суддів КАС ВС погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачі при прийнятті наказу від 8 лютого 2016 року №18 та рішення від 5 квітня 2016 року №15-16 діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень касаційного суду.

Отже, судами не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

постановив :

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_2, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець