ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2021 року

Київ

справа №400/4023/19

адміністративне провадження №К/9901/14498/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А. Г.,

суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (суддя:

Гордієнко Т. О.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року (судді: Коваль М. П., Домусічі С. Д., Кравець О. О.) за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївський області про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанов,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрального відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївський області (далі відповідач) про визнання неправомірними дій головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Власенка В. В. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 105982,67 від 25 січня 2019 року в межах виконавчого провадження № 56204515 та скасування постанов відповідача про стягнення виконавчого збору від 25 січня 2019 року № 56204515 у розмірі 105982,67 грн. та про відкриття виконавчого провадження від 13 березня 2019 року № 58604477.

В обґрунтування позову вказував на те, що відповідач не здійснював фактичного виконання судового рішення. Стягнення виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника призведе до подвійного стягнення суми виконавчого збору або стягнення без реального виконання рішення суду. Зазначив, що стягнення виконавчого збору залежить від розміру фактично стягнутого, повернутого або переданого майна при примусовому виконанні виконавчого документа. Вимога частини 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404 може бути застосована у випадку хоча б часткового стягнення заборгованості, а не в будь-якому випадку повернення виконавчого документа стягувачу.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у задоволенні позову відмолено.

Рішення судів попередніх інстанції мотивовані тим, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

Позивач у касаційній скарзі вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі.

Скаржник наполягає на тому, що стягнення виконавчого збору залежить від розміру фактично стягнутого, повернутого або переданого майна при примусовому виконанні виконавчого документа. Вимога частини 3 статті 40 Закону може бути застосована у випадку хоча б часткового стягнення заборгованості фактично, а не в будь-якому випадку повернення виконавчого документа стягувачу.

Оскільки стягувач у виконавчому провадженні звернувся до відповідача із заявою про повернення виконавчого документа, та в межах виконавчого провадження № 56204515 не відбулося фактичного стягнення боргу чи передачі майна боржника стягувачу, тому, на переконання скаржника, у державного виконавця не було підстав для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору та як наслідок відкриття виконавчого провадження на підставі вказаної постанови.

Позиція інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на правомірність прийняття рішень судами попередніх інстанцій та відсутності підстав для їх скасування.

Рух касаційної скарги

За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (судді-доповідача) Загороднюка А. Г., (суддів) Єресько Л. О., Соколова В. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

07 квітня 2018 року головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Власенко В. В. прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа № 490/5157/15-ц, виданого 26 листопада 2015 року Центральним районним судом міста Миколаєва про стягнення з позивача на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" борг в сумі 1 059 826,75грн.

25 січня 2019 року державний виконавець прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки надійшла заява стягувача від 09 січня 2019 року про повернення виконавчого документа без виконання.

25 січня 2019 року державним виконавцем прийнята постанова про стягнення виконавчого збору з позивача в сумі 105 982,67грн. Постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення. Строк пред'явлення до виконання три місяці.

13 березня 2019 року державним виконавцем прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 58604477 про примусове виконання постанови № 56204515 від 25 січня 2019 року про стягнення з позивача на користь Центрального ВДВС заборгованість в сумі 105 982,67 грн.

Не погоджуючись з діями та рішеннями відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статей 1, 5 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у статей 1, 5 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених статей 1, 5 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - ~law14~).

~law15~ визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

Згідно з статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII.

Відповідно до ~law18~ виконавець зобов'язаний вживати передбачених ~law19~ заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з ~law20~ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ~law21~, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ~law22~.

Відповідно до ~law23~ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Згідно з ~law24~ виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Також Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ~law30~ виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ~law31~.

За приписами ~law32~ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ~law33~, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ~law34~), 11,14 і 15 ~law35~, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому ~law36~.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Спір у цій справі виник при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої ~law37~ (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

Верховний Суд зазначає, що Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій. Натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до ~law39~ підлягають примусовому виконанню.

Положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог ~law40~в, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Норми ~law41~ зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, ~law42~, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому ~law43~.

Вказані положення ~law44~ кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.

Натомість ~law45~ передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму ~law46~, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені ~law47~.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в ~law48~. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ~law49~ без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Крім того, відповідно до ~law50~заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.

Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Перегляд механізму визначення винагороди виконавців з метою стимулювання зростання рівня реального виконання судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015.

Кабінет Міністрів України постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 Порядку у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у ~law51~, виплачується винагорода у такому розмірі:

- 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;

- 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Згідно з положеннями пункту 4 Порядку фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому ~law52~, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

Відповідно до пункту 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв.

Аналіз наведених вище норм Порядку свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

Матеріалами справи встановлено, що 25 січня 2019 року державний виконавець прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки надійшла заява стягувача від 09 січня 2019 року про повернення виконавчого документа без виконання (а. с.13,14).

Державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 490/5157/15-ц, виданим Центральним районним судом міста Миколаєва 26 листопада 2015 року, а також державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі.

Таким чином, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам ~law54~ та підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18.

З урахуванням того, що підставою для прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження була постанова про стягнення виконавчого збору, яка визнана протиправною і скасована, постанова про відкриття виконавчого провадження також є протиправною і її належить скасувати.

Таким чином, перевіряючи доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року з прийняттям нової про задоволення позову у повному обсязі.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Викладені в касаційній скарзі доводи позивача шкодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій підтвердилися під час розгляду даної справи в порядку касаційного провадження.

Відповіла но до частини 1 статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 351 КАС України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно з частиною 3 статті 351 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

На підставі викладеного, касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення у справі скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до матеріалів справи, за подання адміністративного позову до суду першої інстанції, за подачу апеляційної скарги та касаційної скарги на судові рішення попередніх інстанцій позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 10626,30 грн. (1536,80 + 3895,50 +5194,00).

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено повністю, судові витрати мають бути присуджені на користь позивача в сумі 10626,30 грн.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Визнання неправомірними дії головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Власенка В. В. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 105982,67 від 25 січня 2019 року в межах виконавчого провадження № 56204515.

Скасувати постанови Центрального відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївський області від 25 січня 2019 року № 56204515 про стягнення виконавчого збору у розмірі 105982,67 грн. та від 13 березня 2019 року № 58604477 про відкриття виконавчого провадження.

Стягнути з Центрального відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївський області (боржник: ЄДРПОУ 35065742, р/р 37312000003252 у Державній казначейській службі України, м.

Київ, МФО 820172,54001, Миколаївська область, вул. Адміральська, 27/1) на користь ОСОБА_1 (стягувач: місце реєстрації, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 10626,30 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: А. Г. Загороднюк

Судді Л. О. Єресько

В. М. Соколов