Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.01.2019 року у справі №826/20793/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа №826/20793/14

адміністративне провадження №К/9901/5116/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Анцупової Т.О., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2015 року (суддя Аблов Є.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року (головуючий суддя Федотов І.В., судді Ісаєнко Ю.А., Оксененко О.М.) у справі №826/20793/14 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Український фінансовий світ», про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (далі по тексту - позивачі) звернулися до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-1), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (далі по тексту - відповідач-2), в якому просили:

- визнати протиправними дії відповідача-2 щодо відмови включення позивачів до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов'язати відповідача-2 включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором № НОМЕР_1 банківського вкладу (депозиту) «Планер» від 03 липня 2014 року;

- зобов'язати відповідача-2 включити ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором № НОМЕР_2 банківського вкладу (депозиту) «Планер» від 03 липня 2014 року;

- зобов'язати відповідача-2 включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором № 43691 банківського вкладу (депозиту) «Планер» від 03 липня 2014 року;

- зобов'язати відповідача-2 включити ОСОБА_4 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором № 43699 банківського вкладу (депозиту) «Планер» від 03 липня 2014 року.

В обґрунтування вимог адміністративного позову зазначено, що висновки відповідача-2 про нікчемність укладених позивачами правочинів є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга з урахуванням додаткових пояснень до неї, наданих ОСОБА_1, обґрунтована тим, що ні відповідачем-2, ні судами попередніх інстанцій не було визначено конкретну підставу нікчемності правочинів, що визначені статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», як і не доведено того, що вчинені позивачами правочини мали ознаки нікчемності. Будь-які судові рішення, якими б визнавались недійсними такі правочини, відсутні. Посилання відповідача-2 на порушені кримінальні провадження є безпідставними та необґрунтованими, оскільки досудове розслідування за вказаною заявою триває і остаточного рішення не прийнято. Судами помилково прийнято до уваги доводи відповідача-2 щодо неправомірності дій працівників банку, оскільки такі обставини не можуть бути самостійною підставою для сумніву у добросовісності позивачів як вкладників банку. Наявність жодного спільного умислу позивачів з працівниками банку не доведена жодними доказами.

Інші особи, які беруть участь у справі, правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 03 липня 2014 року між ПАТ «КБ «УФС» та ОСОБА_1 укладено договір № НОМЕР_1 банківського вкладу (депозиту) «Планер», предметом якого є внесення на вкладний (депозитний) рахунок грошових коштів в сумі 16500,00 доларів США у тимчасове строкове користування на строк до 06 серпня 2014 року зі сплатою 8% річних. Внесення зазначеної суми підтверджується квитанцією від 03 липня 2014 року.

03 липня 2014 року між ПАТ «КБ «УФС» та ОСОБА_4 укладено договір № 43699 банківського вкладу (депозиту) «Планер», згідно умов якого банк приймає на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 16228,00 доларів США у тимчасове строкове користування на строк до 04 серпня 2014 року зі сплатою 8% річних. Внесення зазначеної суми підтверджується квитанцією від 03 липня 2014 року.

Між ПАТ «КБ «УФС» та ОСОБА_2 03 липня 2014 року укладено договір №43696 банківського вкладу (депозиту) «Планер», пунктом 1.1 якого визначено, що банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 16500,00 доларів США у тимчасове строкове користування на строк до 06 серпня 2014 року та зобов'язується сплачувати проценти за його користування в розмірі 8% річних.

03 липня 2014 року між ПАТ «КБ «УФС» та ОСОБА_3 укладено договір НОМЕР_4 банківського вкладу (депозиту) «Планер», предметом якого є внесення на вкладний (депозитний) рахунок грошових коштів в сумі 16500,00 доларів США у тимчасове строкове користування на строк до 06 серпня 2014 року зі сплатою 8% річних. Внесення зазначеної суми підтверджується квитанцією від 03 липня 2014 року.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 14 серпня 2014 року №491 «Про віднесення ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 14 серпня 2014 року прийнято рішення № 69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «УФС», згідно з яким з 15 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «УФС» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гончарова Сергія Івановича.

25 листопада 2014 року позивачі звернулись до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» із заявами щодо розблокування рахунків та виплати гарантованих сум за договорами банківських вкладів (депозитів).

На вказані звернення відповідач-2 повідомив позивачів, що договори банківського вкладу № 43691 від 03 липня 2014 року, № НОМЕР_1 від 03 липня 2014 року, №43696 від 03 липня 2014 року, №43699 від 03 липня 2014 року є нікчемними, відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 228 Цивільного кодексу України, а позивачам відмовлено у включенні до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що кошти на рахунки позивачів надійшли внаслідок так званого «дроблення» рахунку інших клієнтів, що підтверджується довідками про рух коштів по рахункам клієнтів. Факт укладення спірних правочинів з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, також підтверджується і тим, що ідентифікація багатьох клієнтів була здійснена у неробочий час. Крім того, за заявою відповідача-2 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено повідомлення про вчинення кримінальних правопорушень. Наголошено на тому, що позивачами не надано доказів оскарження наказу № 6 від 18 листопада 2014 року про визнання нікчемними транзакцій та правочинів.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Закону №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 14 серпня 2014 року № 491 «Про віднесення ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних» на депозитних рахунках ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, відкритих відповідно до договорів банківського вкладу (депозиту) «Планер» № НОМЕР_1, НОМЕР_3 НОМЕР_4, відповідно від 03 липня 2014 року, на кожний рахунок були зараховані суми у розмірі 16500 доларів, що еквівалентно сумі 195378,30 грн., на депозитний рахунок ОСОБА_4 (договір № 43699 від 03 липня 2014 року) було зараховано суму у розмірі 16228 доларів, що еквівалентно сумі 192 157,52 грн.

Кошти на депозитний рахунок позивачів були зараховані 03 липня 2014 року, тобто до прийняття Національним банком України рішення №491 «Про віднесення ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних» та запровадження тимчасової адміністрації (до 14 серпня 2014 року) (а.с.12,13,18,19). Ці кошти відповідно до квитанцій від 03 липня 2014 року №ТR.57998.1118.32, №ТR.57994.1110.32, №ТR.57983.1080.32, №ТR.57989.1102.32 на рахунки були залучені кожним із позивачів.

Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки вчинених (укладених) банком правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому колегія суддів зазначає, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15.

Відповідно до Наказу від 18 листопада 2014 року №6 відповідачем-2, з урахуванням висновків Комісії щодо визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів (депозитів), було визнано нікчемними правочини згідно переліку, в тому числі і правочини ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (а.с.66, 67).

У направлених на адресу позивачів повідомленнях від 02 грудня 2014 року №001/401, №001/408, №001/409, №001/402 «Про визнання правочинів нікчемними» зазначено, що договори банківського вкладу від 03 липня 2014 року, укладені між ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» та позивачами, є нікчемними відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 228 ЦК України (а.с.28,29,30,31).

Разом з тим, ні вищевказаний наказ, ні повідомлення про нікчемність правочинів всупереч приписам чинного законодавства не містять посилань на конкретні підстави, визначені статтею 38 Закону № 4452-VI, з якими відповідач-2 пов'язує нікчемність правочину (договору) банківського вкладу позивача.

Таким чином, з огляду на особливу правову природу діяльності відповідача-2, обов'язковим є зазначення останнім конкретного пункту частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, перелік яких є вичерпним. При цьому положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Зокрема, частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, така підстава нікчемності правочину, як порушення публічного порядку, не визначена частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI, відтак, застосування статті 228 ЦК України до спірних правовідносин є необґрунтованим.

Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійсненні власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Колегія суддів також враховує, що Інструкція про порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, була затверджена рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб лише 26 травня 2016 року та набула чинності після її реєстрації у Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 року, тобто після укладення спірного правочину (03 липня 2014 року) та виникнення спірних правовідносин (18 листопада 2014 року). Відтак, на момент прийняття рішення про визнання нікчемними правочинів позивачів не було розроблено порядку здійснення уповноваженою особою Фонду повноважень щодо виявлення правочинів з ознаками нікчемності (порядку, строків проведення перевірки правочинів, форми та вимог до рішення за наслідками перевірки, порядок повідомлення вкладника тощо), а також застосування наслідків нікчемності. За таких обставин позивачі перебували у стані правової невизначеності, за якої відповідач діяв, у певній мірі, довільно, без чітко визначеного порядку та на власний розсуд.

З приводу посилань відповідачів на надходження коштів на рахунок позивачів внаслідок так званого «дроблення» (розподілу) депозитних рахунків інших клієнтів, на яких була розміщена значна сума коштів, що свідчить про нікчемність вчинених позивачами та банком правочинів, з огляду на те, що укладення договору банківського вкладу відбувалось одночасно із операціями зняття готівки з рахунків інших клієнтів, колегія суддів зазначає, що спеціальна підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають, умовній категорії "договори дроблення", з'явилася 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16 липня 2015 року № 629-VIII.

Цим Законом частину третю статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було доповнено спеціальним пунктом 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як "здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства". Спрямованість цих законодавчих змін на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" підтверджується Пояснювальною запискою до проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» (реєстраційний № 2045а від 08 червня 2015 року), який був внесений Кабінетом Міністрів України. У цій Пояснювальній записці зазначено, що проект закону спрямований на, зокрема, розширення переліку підстав, за яких Фонд не відшкодовує кошти за вкладами, які мають ознаки "дроблення". Крім того, саме рішення Верховного Ради України про прийняття Закону № 629 було спрямоване на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" і це підтверджується стенограмою засідання парламенту від 16 липня 2015 року.

Фактично під «дробленням» розуміється переказ депозитних коштів із одного рахунку, сума на якому перевищує гарантовану для відшкодування, на інші депозитні рахунки, як правило, новоутворені, в частинах, які підпадають під виплату Фондом гарантування вкладів.

Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що спірні правовідносини виникли до внесення пункту 9 до частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. З огляду на що, застосування відповідачами посилань на наявність факту «дроблення вкладу» з боку позивачів є безпідставним.

Більш того, спірний правочин було укладено між позивачами та банком навіть ще до віднесення ПАТ «Комерційний банк "Український фінансовий світ» до категорії проблемних відповідно до Постанови Правління НБУ від 15 липня 2014 року №410/БТ (а.с.155-156).

При цьому колегією суддів не беруться до уваги посилання відповідачів на дію у вказаний період рішення Управління НБУ у Донецькій області від 31 березня 2014 року № 10БТ «Про застосування до ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» заходу впливу у вигляді обмеження та зупинення здійснення окремих видів здійснюваних операцій», яке на той час було із грифом «Банківська таємниця», згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 якого до Банку застосовані заходи впливу щодо обмеження залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб у частині заборони залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від фізичних осіб за ставками, що перевищують середні ставки по банках ІV групи (у т.ч. залучення у вклади з видачею ощадних депозитних сертифікатів та на поточні рахунки) та обсягом вкладів фізичних осіб, досягнутим за станом на кінець дня отримання цього рішення, оскільки вказаним рішенням не вводилась абсолютна заборона на залучення вкладів (депозитів) від фізичних осіб, а лише запроваджено відповідні обмеження стосовно ставки, яка застосовується до таких вкладів, а також щодо обсягу останніх.

Разом з тим, відповідачами всупереч приписів частини другої статті 71 КАС України, в редакції, чинній на час розгляду судами справи, не було доведено належними та допустимими доказами той факт, що залучення коштів за вкладами позивачів перевищувало середні ставки по банках ІV групи, як і не надано доказів обізнаності позивача та працівників банку про існування зазначеного рішення.

Посилання відповідачів на довідки, які ніби-то підтверджують, що протягом операційного дня власники грошового вкладу із значною сумою подрібнювали (розбивали) свій вклад на суми до 200000 грн. та відповідні подрібнені частки були внесені на рахунки інших фізичних осіб, в тому числі і позивачів, суд касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки вказані довідки про рух коштів (а.с.50-51, 53-55, 57-59, 61-63) не є первинними банківськими документами, які б підтверджували вказані обставини, отже, ці твердження фактично носять характер припущень з боку відповідача-2 стосовно того, що саме кошти власника великого рахунку були залучені на депозит позивачами з метою збільшення відшкодування витрат з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Жодних доказів того, що при укладенні типового договору банківського вкладу позивачі отримували певні переваги порівняно з іншими клієнтами банку відповідачами надано не було.

На цій підставі колегія суддів відхиляє доводи відповідачів про те, що договори банківського вкладу (депозиту) від 03 липня 2014 року № НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Комерційний банк "Український фінансовий світ», від 03 липня 2014 року № НОМЕР_2, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Комерційний банк "Український фінансовий світ», від 03 липня 2014 року НОМЕР_4, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Комерційний банк "Український фінансовий світ», від 03 липня 2014 року № 43699, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «Комерційний банк "Український фінансовий світ», мають ознаки нікчемності, як такі, що надавали позивачам певні переваги порівняно з іншими клієнтами банку.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивачі є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади розміщено на рахунку в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 підпадають під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI. При цьому відповідачем-2, відповідно до встановлених у даній справі обставин, не наведено правових підстав для невключення позивачів до переліку вкладників ПАТ «КБ «Український фінансовий світ», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до приписів Закону №4452-VI.

Отже, позивачі є особами, які набули право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивачів, як вкладників банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду для подання до Фонду додаткової інформації щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду.

Вказана правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №802/351/16-а.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорювані дії працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.

Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАС України є обов'язковими для адміністративних судів.

Разом з тим, жодних вироків, якими б було встановлено наявність протиправних дій з боку позивачів чи працівників банку під час укладення договорів банківського вкладу ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачами надано не було.

При цьому судом касаційної інстанції визнаються помилковими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у позові у зв'язку з не оскарженням позивачами наказу № 6 від 18 листопада 2014 року, з огляду на наступне.

Згідно із частинами 1, 2, 10 статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, №910/24198/16 від 16 травня 2018 року та №819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.

Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивачів в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи, а тому відсутні підстави для оскарження такого наказу у судовому порядку.

Вказана правова позиція була викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем-2 у межах цієї справи не доведено наявності правових підстав вважати спірні договори банківського вкладу, укладені між позивачами та ПАТ «КБ «УФС» нікчемними та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даних договорів, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Суд касаційної інстанції враховує те, що відповідно до пункту 4 розділу ІІІ про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення № 14) перелік складається станом на день прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на день прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Положеннями пункту 6 Положення № 14 визначено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.

З огляду на ті обставини, що станом на дату розгляду справи у суді відповідний перелік вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, вже сформовано та подано на затвердження відповідача-1, належним способом захисту порушених прав позивачів буде зобов'язання відповідача-2 подати додаткову інформацію стосовно позивачів як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 345 351 356 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року у справі №826/20793/14 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича щодо відмови у включенні ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Український Фінансовий Світ" згідно Договору банківського вкладу (депозиту) №43685 від 03 липня 2014 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно ОСОБА_2 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Український Фінансовий Світ" згідно Договору банківського вкладу (депозиту) №43696 від 03 липня 2014 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Український Фінансовий Світ" згідно Договору банківського вкладу (депозиту) НОМЕР_4 від 03 липня 2014 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно ОСОБА_4 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Український Фінансовий Світ" згідно Договору банківського вкладу (депозиту) №43699 від 03 липня 2014 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Т.О. Анцупова

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду