Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.01.2019 року у справі №825/327/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

Київ

справа №825/327/16

адміністративне провадження №К/9901/25344/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Кашпур О.В. від 10 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Парінова А.Б., суддів: Грибан І.О., Губської О.А. від 26 травня 2016 року у справі за позовом Державного підприємства науково-виробничий комплекс «Прогрес» до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Державне підприємство науково-виробничий комплекс «Прогрес» (далі - позивач/Підприємство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 січня 2016 року №0000022200, №0000032200, №0000042200.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення Підприємством положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентом, які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів. Крім того, вказав на правомірне врахування у податкових витратах сум сплачених внесків на користь Державного концерну «Укроборонпром» як його учасник.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року, позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області від 29 січня 2016 року №0000022200, №0000032200, №0000042200.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що висновки податкового органу про нереальність господарських операцій між Підприємством та його контрагентом ТОВ фірма «Оксідал» з поставки товару є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав про необґрунтованість доводів Інспекції щодо порушення позивачем підпункту 139.1.7 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті включення ним до податкової декларації з податку на прибуток сум витрат, обрахованих як сплачені внески учасника Державного концерну «Укроборонпром».

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги доводи, на яких наголошував відповідач під час судового розгляду справи, а саме щодо неможливості підтвердження наданими позивачем документами реальності господарських операцій між Державним підприємством науково-виробничий комплекс «Прогрес» та його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Оксідал» на підставі договорів поставки просвітлених заготовок із сапфіру, оскільки вони містять недостовірні відомості про рух товарно-матеріальних цінностей у процесі поставок. Також окрім перелічення у касаційній скарзі порушень, зафіксованих у акті перевірки, зазначає про порушення позивачем вимог статей 201, 198 Податкового кодексу України, оскільки податкові накладні від імені контрагента підписано ОСОБА_2 (головний бухгалтер), в той час як право підпису згідно із випискою з ЄДРПОУ належить ОСОБА_3 (керівник).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки Державного підприємства науково-виробничий комплекс «Прогрес» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року відповідачем складено акт від 13 січня 2016 року №17/22-14307297, яким встановлено порушення позивачем: - пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпунктів 139.1.7, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на загальну суму 291 582, 00 грн.; - статей 185, 186, 198, 200, 201 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 3, частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 205 700, 00 грн., в тому числі за червень 2014 року на суму 16 000, 00 грн., за серпень 2014 року в сумі 159 700, 00 грн., за жовтень 2014 року на суму 30 000, 00 грн.; - статей 185, 186, 198, 200, 201 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 3, частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, в загальному розмірі 62 200, 00 грн., у тому числі за липень 2014 року - 62 200, 00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на відсутності реальної поставки продукції ТОВ фірма «Оксідал» до ДП НВК «Прогрес» на підставі договорів поставки, оскільки у товарно-транспортних накладних про пересилання товару ТОВ «Нова Пошта» у графі «представник одержувача» вказано ОСОБА_4, при цьому в графі «посада» зазначено «приватна особа» і посилання на довіреності, які вказано у видаткових накладних, відсутні. Також графа «документи, що супроводжують відправлення» в товарно-транспортних накладних не заповнена, а у графі «філія-одержувач» вказано «область - Київ». Крім того, в умовах однакової оголошеної вартості вказано різну вагу та в розділі «інформація про відправлення» вказано: «скло» або «сапфір», згідно ж видаткових накладних та податкових накладних позивачем придбано у контрагента «просвітлені заготовки із сапфіру розміром 152х78,8х3мм», у зв'язку із чим ідентифікувати товар та факт його достовірного переміщення за наданими документами неможливо.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29 січня 2016 року: - №0000022200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності» у розмірі 364 477, 50 грн. (з яких 291 582, 00 грн. за основним платежем, 72 895, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); - №0000032200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» у розмірі 257 125, 00 грн. (з яких 205 700, 00 грн. за основним платежем, 51 425, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); - №0000042200, яким зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на суму 62 200, 00 грн.

Верховний Суд частково погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з такого.

Так, згідно із абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України; тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ДП НВК «Прогрес» (замовник) та ТОВ фірма «Оксідал» (виконавець) укладено договір поставки від 09 січня 2014 року №1.

За умовами договору виконавець зобов'язується виготовити та поставити замовнику просвітлені заготовки із сапфіру розміром 152х78,8х3мм (згідно креслення) в кількості 133 шт. Передача оформленої у встановленому порядку продукції здійснюються з супровідними документами виконавця (видаткової накладної, податкової накладної). Кількість товару, що поставляється, вказано в технічних вимогах (додаток до договору).

Також між ДП НВК «Прогрес» (замовник) та ТОВ фірма «Оксідал» (виконавець) укладено договір поставки від 27 червня 2014 року №5, умови якого щодо поставки просвітлених заготовок із сапфіру розміром 152х78,8х3мм в кількості 492 штуки аналогічні з договором від 09 січня 2014 року №1.

Виконання сторонами своїх договірних зобов'язань підтверджується видатковими накладними від 10 лютого 2014 року №0000000003; від 27 березня 2014 року №0000000008; від 17 червня 2014 року №0000013; від 10 липня 2014 року №0000000015; від 16 липня 2014 року №0000000016; від 25 липня 2014 року №0000000018; від 25 липня 2014 року №0000000019; від 05 серпня 2014 року №0000000020; від 18 серпня 2014 року №0000000021; від 19 серпня 2014 року №0000000022; від 28 серпня 2014 року №0000000023; 10 вересня 2014 року №0000000024; від 18 вересня 2014 року №0000026; від 26 вересня 2014 року №0000028; від 07 жовтня 2014 року №0000029; від 17 жовтня 2014 року №0000031; від 24 жовтня 2014 року №0000032; від 07 листопада 2014 року №0000000033; від 27 листопада 2014 року №0000000036; від 11 грудня 2014 року №0000000040; від 26 грудня 2014 року №0000000044.

ДП НВК «Прогрес» здійснено оплату за поставлений товар в безготівковій формі за платіжними дорученнями від 26 лютого 2014 року №874/з-д, від 07 травня 2014 року №1872 з-д, від 18 червня 2014 року №2498/з-д, від 07 липня 2014 року №1, від 07 липня 2014 року №2804/з-д, від 18 серпня 2014 року №3574/з-д, від 27 жовтня 2014 року №4798/з-д. Рух активів позивача внаслідок здійснених операцій з поставки товару від ТОВ фірма «Оксідал» відображено в оборотно-сальдових відомостях по рахунках 202, 631 за 2014 рік.

На підтвердження якості товару «заготовки із сапфіру» ТОВ фірма «Оксідал» було надано позивачу сертифікати якості.

Отримання товарно-матеріальних цінностей відбувалось працівниками Підприємства на підставі довіреностей, про видачу яких зазначено в книзі обліку довіреностей. Крім того, працівникам видано посвідчення про відрядження.

Інша частина партій товару була отримана позивачем шляхом пересилання ТОВ «Нова Пошта», про що свідчать довіреність на отримання вантажу від 09 січня 2014 року №3 з переліком довірених осіб та їх паспортними даними, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 14 липня 2014 року №НП/54-000580, від 21 липня 2014 року №НП/54-000597, від 31 липня 2014 року №НП/54-000650, від 28 серпня 2014 року, від 15 вересня 2014 року №НП/54-000753, від 27 вересня 2014 року №НП/54-000781, від 13 жовтня 2014 року №НП/54-000910, від 28 жовтня 2014 року №НП/54-000983, товарно-транспортні накладні від 11 липня 2014 року №59000065763076, від 16 липня 2014 року №00066443390, від 25 липня 2014 року №59000067549563, від 06 серпня 2014 року №000068891325, від 13 серпня 2014 року №59000069737427, від 19 серпня 2014 року №000070484299, від 26 вересня 2014 року №59998012833857, від 07 жовтня 2014 року №59000076927302, від 24 жовтня 2014 року №59000079455678, від 27 листопада 2014 року №10014854942.

На суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість ТОВ фірма «Оксідал» виписано позивачу податкові накладні від 26 лютого 2014 року №1, від 07 травня 2014 року №1, від 18 червня 2014 року №1, від 07 липня 2014 року №1, від 07 липня 2014 року №2, від 18 серпня 2014 року №1, від 27 жовтня 2014 року №2.

Придбаний у ТОВ фірма «Оксідал» товар був використаний ДП НВК «Прогрес» у власному виробництві при виготовленні виробів - станцій оптико-електронного подавлення «Адрос» КТ-01 АВ, «Адрос» КТ-01 АВЕ (накладні на здачу готових виробів на склад готової продукції підприємства, рекламний проспект, альбом креслень виробу СОЕП «Адрос»).

В подальшому відповідний товар був реалізований третім особам, що підтверджується договорами, зокрема зовнішньоекономічними контрактами, специфікаціями до договорів, видатковими накладними, довіреностями на отримання приладу, актами приймання поставлених товарів, актом технічної інспекції, вантажно-митними деклараціями, платіжними дорученнями.

Отже, суди попередніх інстанцій, надавши правову оцінку наявним у справі доказам, дійшли правильного висновку щодо придбання позивачем товару у ТОВ фірма «Оксідал» та використання його у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

В свою чергу, мотиви касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального та процесуального права зводяться лише до переоцінки обставин у справі та не можуть бути підставою для скасування судових рішень.

Так, судами встановлено, що неточності у товарно-транспортних накладних ТОВ «Нова пошта», наведені Інспекцією в акті перевірки, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, адже первинні документи бухгалтерського обліку ДП НВК «Прогрес» свідчать про фактичних рух активів та зміни у власному капіталі позивача у зв'язку з його господарською діяльністю.

Крім того, не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про формування Підприємством податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, оформлених з порушенням вимог податкового законодавства у зв'язку із тим, що вони підписані особою, яка не має права підпису (бухгалтером), оскільки такі порушення не були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Крім того, доказів про відсутність у даної посадової особи контрагента позивача повноважень підписувати податкові накладні контролюючим органом не надано.

В свою чергу, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем на виконання вимог Податкового кодексу України отримано належним чином оформлені податкові накладні, які є підставою для зарахування сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а витрати підприємства, понесені в зв'язку з виконанням умов договорів, є документально підтвердженими.

Що ж до порушення позивачем вимог підпункту 139.1.7 пункту 139.1 статі 139 ПК України встановлено, що висновок податкового органу про завищення позивачем показників податкової декларації з податку на прибуток за 2014 рік «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» обґрунтовано включенням в рядок 06.4.25 «Витрати з винагороди управителю за договором управляння майном» витрат в сумі 666 400, 00 грн., сплачених позивачем як внески учасника Державного концерну «Укроборонпром».

За твердженням податкового органу позивач не має права на формування витрат за рахунок сплачених ним на утримання органів управління об'єднань, а саме - Державний концерн «Укроборонпром», внесків, оскільки таке обмеження прямо передбачене зазначеною вище нормою податкового законодавства.

Приймаючи рішення на користь платника податків у даній частині, суд апеляційної інстанції, посилаючись, зокрема, на статут Державного концерну «Укроборонпром», затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання Державного концерну «Укроборонпром» від 31 серпня 2011 року №993, та Положення про внески учасників Державного концерну «Укроборонпром» від 20 січня 2012 року, дійшов висновку про те, що відповідні цільові внески, сплачені позивачем, пов'язані із забезпеченням його господарської діяльності, а тому підпункт 139.1.7 пункту 139.1 статті 139 ПК України до спірних правовідносин не застосовується.

Проте Верховний Суд вважає, що апеляційний суд під час вирішення справи у відповідній частині не врахував та не встановив обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Натомість судом першої інстанції перевірка обґрунтованості донарахування грошових зобов'язань внаслідок порушення позивачем підпункту 139.1.7 пункту 139.1 статті 139 ПК України не була здійснена взагалі.

Так, підпунктом 139.1.7 пункту 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат: витрати на утримання органів управління об'єднань платників податку, включаючи утримання материнських компаній, які є окремими юридичними особами.

Згідно із статтею 4 Закону України «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» від 16 червня 2011 року №3531-VI Державний концерн «Укроборонпром» (далі - Концерн) є уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. До складу Концерну входять державні підприємства оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенні підприємства (далі - учасники Концерну), на основі фінансової залежності від одного або групи учасників Концерну, який виконує функції із забезпечення науково-технічного і виробничого розвитку, а також провадить інвестиційну, фінансову, зовнішньоекономічну та інші види діяльності.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року №1734 «Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Ніжинський науково-виробничий комплекс «Прогрес», м.Ніжин віднесений до підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання Державного концерну «Укроборонпром» від 31 серпня 2011 року №993 затверджено статут Державного концерну «Укроборонпром», відповідно до додатку якого (Перелік державних підприємств - учасників Державного концерну «Укроборонпром») Державне підприємство Науково-виробничий комплекс «Прогрес» входить до складу учасників Державного концерну «Укроборонпром».

В силу пункту 13 Статуту Концерн відповідно до законодавства регулює провадження наукової, проектної, виробничої, фінансової, цінової, інвестиційної, інноваційної, зовнішньоекономічної та іншої діяльності його учасників, пов'язаної з розробленням, виготовленням, реалізацією та обслуговуванням товарів військового та спеціального призначення. Пунктом 15 Статуту передбачений обов'язок учасників Концерну сплачувати внески в порядку та розмірах, визначених генеральним директором Концерну.

Отже, Державний концерн «Укроборонпром» є уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, до складу учасників якого входить Державне підприємство Науково-виробничий комплекс «Прогрес» з обов'язком сплачувати внески в порядку та розмірах, визначених генеральним директором Концерну.

Таким чином, Суд вважає, що визначальним для вирішення питання щодо права позивача на врахування при визначенні об'єкта оподаткування витрат від сплачених Державному концерну «Укроборонпром» внесків є встановлення обставин стосовно виду таких внесків, їх розміру, призначення та спрямування сплати.

Разом з тим, вказане вище залишилося поза межами дослідження суду апеляційної інстанції. Натомість висновки у справі у цій частині позовних вимог зроблено без дослідження доказів, на підставі яких має встановлюватися наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, оскільки первинні документи, які використовувалися відповідачем при проведенні перевірки та прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 29 січня 2016 року №0000022200 про збільшення позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» за порушення підпункту 139.1.7 пункту 139.1 статті 139 ПК України в матеріалах справи відсутні.

При цьому не містять матеріли справи й Положення про внески учасників Державного концерну «Укроборонпром» від 20 січня 2012 року, на підставі якого суд дійшов висновку про те, що відповідні цільові внески, сплачені позивачем, пов'язані із забезпеченням його господарської діяльності. Також не досліджено і зміст статуту Державного підприємства науково-виробничий комплекс «Прогрес».

Отже, з наявних у матеріалах справи документів неможливо встановити, чи підпадає сплата внесків ДК «Укрборонпром» під визначення звичайної діяльності позивача як операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення, чи цільове призначення відповідних внесків пов'язано з утримання органів управління об'єднань платників податку.

За наведеного, є підстави вважати, що під час розгляду справи стосовно правомірності податкового повідомлення-рішення від 29 січня 2016 року №0000022200 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» за порушення підпункту 139.1.7 пункту 139.1 статті 139 ПК України суди попередніх інстанцій не визначили характер спірних правовідносин, а також обставини, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень, не з'ясували, якими доказами мають підтверджуватися зазначені обставини і не вжили заходів для їх виявлення та витребування.

Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із частинами першою-третьою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення стосовно позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 29 січня 2016 року №0000022200 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» за порушення підпункту 139.1.7 пункту 139.1 статті 139 ПК України, а тому, з урахуванням відсутності у матеріалах справи детального розрахунку донарахованих грошових зобов'язань, судові рішення підлягають скасуванню повністю, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року у справі №825/327/16 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду