Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.10.2018 року у справі №813/2202/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

Київ

справа №813/2202/17

адміністративне провадження №К/9901/63162/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року (головуючий суддя - Брильовський Р.М.)

та на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Довгополов О.М., судді - Гудима Л.Я., Пліша М.Я.)

у справі № 813/2202/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційна фірма «Адекс»

до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року позивач звернувся в Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень - рішень.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідача.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року, позов задоволено повністю:

- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області №0004511401 та №0007521401 від 23 травня 2017 року;

- стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань 3 412 грн. сплаченого судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми «Адекс».

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що наявні в матеріалах справи первинні документи в повному обсязі підтверджують факт придбання товарів у ТОВ «Старк - Груп» та подальшою господарською діяльністю позивача, а також вказують на відсутність порушень позивачем податкового законодавства, зазначених в акті податкової перевірки №537/13-01-14-01/19337742 від 11.05.2017.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору не свідчить про реальність вчинення відповідної операції, оскільки реалізація умов договору та його фактичне виконання для цілей ведення податкового обліку має бути підтверджено належним чином оформленими первинними документами, складеними в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Адекс» з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «Старк-Груп» за листопад 2016 року.

За результатами перевірки складено акт №537/13-01-14-01/19337742 від 11 травня 2017 року (том 2 а.с. 29-35).

Як вбачається з акта, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем:

- п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України, а саме підприємством за листопад 2016 року занижено податок на додану вартість на суму 34 933 грн. та завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21 Декларації), на суму 175 067 грн.;

На підставі акта, відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 23 травня 2017 року №0007521401, яким встановлено завищення позивачем від'ємного значення що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 175 067 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що згідно з даними ІС ,,Податковий блок", Архіву електронної звітності за період проведення взаєморозрахунків ТОВ ВКФ ,,Адекс" з ТзОВ ,,Старк-Груп" встановлено розрив ланцюга поставки товару, а саме: ТОВ ,,Старк-Груп" згідно з даними первинних документів відображено реалізацію коліс суцільнокатаних б/в на користь ТОВ ВКФ ,,Адекс", а придбання даного товару ТОВ ,,Старк-Груп" не встановлено. Вказане, на думку контролюючого органу, свідчить про те, що ТОВ "Старк-Груп" здійснювало нереальні господарські операції щодо поставки товару (коліс суцільнокатаних б/в) для ТОВ ВКФ "Адекс".

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2016 між позивачем (Покупець) та ТОВ "Старк-Груп" (Постачальник) укладено договір № 01/11/16, за умовами якого Постачальник поставляє, а Покупець приймає і оплачує продукцію (колеса суцільнокатані), згідно Додатків (Специфікацій), які є невід'ємною частиною цього договору (а.с. 101-103).

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, зокрема такі як: специфікація № 1; акт прийому-передачі від 10.11.2016; довіреність № 64 від 10.11.2016 на отримання від ТОВ ,,Старк-Груп" коліс суцільнокатаних б\в в кількості 140 штук; податкові накладні від 10.11.2016 за № 459, 460, 461; товарно-транспортні накладні за № 1011 від 10.11.2016, № 1411 від 14.11.2016, № 1811 від 18.11.2016; угоду про внесення змін до договору; документи, що підтверджують відрядження для підписання договору; акт приймання-передачі та угоди про внесення змін до договору.

Також, позивачем було надано суду документи про подальшу реалізацію придбаного товару (коліс суцільнокатаних) за ціною, вищою ніж ціна придбання, ТзОВ «Інтер Логістик Україна», зокрема договір № 0203/15 від 20.03.2015 з додатковими угодами до нього; видатковими накладними за № РН-0000074 від 30.12.2016, № РН-0000029 від 07.03.2017 та № РН-0000059 від 17.04.2017; виписками з банківського рахунку.

Усі вказані вище документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Колегія суддів не бере до уваги і посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також враховуючи умови укладеного договору та специфіку придбаних товарів у контрагентів, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарської операції, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

залишити без задоволення, постанови Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханов