Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

Київ

справа №810/571/15

адміністративне провадження №К/9901/8383/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Пантек-Виробництво»на постановуКиївського окружного адміністративного суду від 26.02.2015 (суддя: Волков А.С.) та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 (колегія суддів у складі: О.А. Губська, І.О. Грибан, О.О. Беспалов)у справі №810/571/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Пантек-Виробництво» доМиронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області провизнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пантек-Виробництво» звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило суд визнати протиправним та скасувати рішення від 10.02.2015 № 1 про відмову у застосуванні процедури податкового компромісу, а також просив суд визнати узгодженим та досягнутим податковий компроміс на підставі заяви від 28.01.2015 про застосування податкового компромісу на суму 557318,84 грн.

Позов мотивований тим, що податковий орган неправомірно прийняв рішення про недоцільність застосування податкового компромісу.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем правомірно.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23.04.2014 Миронівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління у Київській області прийняла податкове повідомлення-рішення від № 0002152203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 835978,26 грн., з яких: 557318,84 грн. - за основним платежем; 27,8659,42 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

Позивач оскаржив вказане податкове повідомлення-рішення у судовому порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 у справі № 810/4224/14 у задоволенні позову відмовлено повністю і вказане судове рішення набрало законної сили з моменту проголошення у відповідності до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

28.01.2015 позивач звернувся до Миронівської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області із заявою від 28.01.2015 № 219 (вх. 337/10 від 28.01.2015) про застосування податкового компромісу стосовно неузгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, визначеної згідно з податковим повідомленням-рішенням від 23.04.2014 № 0002152203.

05.02.2015 позивач, згідно з платіжним дорученням № 145, перерахував до Державного бюджету України кошти у сумі 27865,94 грн., тобто 5% від суми податкового зобов'язання за основним платежем, визначеного на підставі податкового повідомлення-рішення від 23.04.2014 № 0002152203, які визначено як суми податку на додану вартість.

10.02.2015 відповідачем прийнято рішення № 1 щодо непогодження застосування процедури податкового компромісу, яким контролюючий орган відмовив у застосуванні процедури податкового компромісу, мотивуючи власну позицію фактом узгодження податкових зобов'язань з ПДВ, визначених податковим повідомленням-рішенням від 23.04.2014 № 0002152203 у зв'язку із набранням законної сили судовим рішенням у справі № 810/4224/14.

Відповідно до п. 11-2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

За приписами пункту 1 підрозділу 92 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 7 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.

Пунктом 8 підрозділу 9-2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що у разі несплати платником податків податкового зобов'язання у відповідному розмірі, таке зобов'язання вважається неузгодженим, натомість якщо платник сплатив таку суму, то компроміс вважається досягнутим, при цьому, момент узгодження грошового зобов'язання в такому випадку переноситься на момент звернення платника із заявою про ініціювання процедури податкового компромісу.

Тобто, податковий компроміс не може вважатися досягнутим до моменту здійснення оплати відповідної суми (п.8), водночас несплата такої суми в будь-якому випадку має наслідком неузгодженість податкового зобов'язання в силу пункту 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України (останнє речення).

При цьому, відповідно до пункту 56.18 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм, суди першої та апеляційної інстанцій цілком обґрунтовано врахували при вирішенні справи, що заява про застосування податкового компромісу стосувалась податкового зобов'язання, визначеного на підставі податкового повідомлення-рішення від 23.04.2014 № 0002152203, з приводу правомірності визначення якого тривав судовий спір. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Пантек-Виробництво» відмовлено і вказане судове рішення набрало законної сили з моменту проголошення у відповідності до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із заявою про застосування податкового компромісу позивач звернувся до податкового органу 28.01.2015, а визначені законом 5 % від суми податкового зобов'язання сплатив 05.02.2015.

Отже, за наведених обставин, станом на 29.01.2015 податковий компроміс не міг вважатися досягнутим у зв'язку із нездійсненням заявником на цей момент оплати податкового зобов'язання у визначеній сумі, в свою чергу несплата такої суми в будь-якому випадку має наслідком неузгодженість податкового зобов'язання в силу пункту 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України. З 29.01.2015 податкове зобов'язання, визначене на підставі податкового повідомлення-рішення від 23.04.2014 № 0002152203, набуло ознак узгодженого у відповідності до пункту 56.18 Податкового кодексу України у зв'язку із набранням законної сили судовим рішенням, а досягнення податкового компромісу стало неможливим.

Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що єдиною і достатньою підставою для узгодження грошового зобов'язання є факт звернення до фіскального органу із заявою про ініціювання процедури податкового компромісу, оскільки в контексті пунктів 7 та 8 підрозділу 9-2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом. В свою чергу, нездійснення оплати грошового зобов'язання у відповідному розмірі унеможливлює як визнання такого зобов'язання узгодженим (п. 7 останнє речення) так і досягнення податкового компромісу взагалі (п.8). Натомість якщо платник сплатив таку суму, то компроміс вважається досягнутим, при цьому, момент узгодження грошового зобов'язання в такому випадку переноситься на момент звернення платника із заявою про ініціювання процедури податкового компромісу.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пантек-Виробництво» залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

..........................

..........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду