Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.01.2019 року у справі №808/5869/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

Київ

справа №808/5869/14

адміністративне провадження №К/9901/27515/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду у складі судді Сіпаки А.В. від 09 червня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Божко Л.А., суддів Прокопчук Т.С., Лукманової О.М. від 17 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Новікова Олександра Васильовича - головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок окремих питань управління податкового аудиту Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, виконуючого обов'язки начальника Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області Косенко Ірини Володимирівни, третя особа: Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання дій незаконними,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до адміністративного суду з позовом до Новікова Олександра Васильовича - головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок окремих питань управління податкового аудиту Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач 1) виконуючого обов'язки начальника Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області Косенко Ірини Володимирівни (далі - відповідач 2), в якому просив: 1) визнати незаконними дії відповідача 1 щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Желдоркомплект» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2013 року; 2) визнати незаконними дії відповідача 1 щодо оформлення акту документальної перевірки від 31 березня 2014 року за №158/08-28-22-12/24907012 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Желдоркомплект» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2013 року; 3) визнати незаконними дії відповідача 1 щодо ствердження висновку в акті документальної перевірки від 31 березня 2014 року за №158/08-28-22-12/24907012 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Желдоркомплект» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2013 року щодо заниження ТОВ «Желдоркомплект» за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2009 року податку на прибуток та податку на додану вартість; 4) визнати незаконними дії відповідача 2 щодо неприйняття (невинесення) податкового повідомлення-рішення стосовно ТОВ «Желдоркомплект» за наслідками акту документальної перевірки від 31 березня 2014 року за №158/08-28-22-12/24907012 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Желдоркомплект» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2013 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилався на те, що 08 вересня 2014 року старшим слідчим з ОВС СУ ФР ГУ Міндоходів у Запорізькій області вручено позивачу повідомлення про підозру в скоєнні злочину як колишньому директору ТОВ «Желдоркомплект» та копію матеріалів кримінального провадження, з чого він довідався, що в період з 18 березня 2014 року по 24 березня 2014 року відповідачем 1 проводилася документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Желдоркомплект» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2013 року, за наслідками якої складено акт від 31 березня 2014 року за №158/08-28-22-12/24907012. На переконання позивача дії щодо проведення перевірки, викладення в акті перевірки висновків про порушення ТОВ «Желдоркомплект» вимог податкового законодавства у період діяльності, коли ОСОБА_2 був його директором, вчинені з порушенням вимог податкового законодавства, а висновки, викладені у акті перевірки, базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними. За наведеного вважає, що оскаржувані дії порушують права позивача, оскільки стали однією з підстав для звинувачення ОСОБА_2 у вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 09 червня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено повністю.

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ОСОБА_2 на момент проведення перевірки, видання наказу на перевірку директором чи іншою посадовою особою ТОВ «Желдоркомплект» не являвся, а тому його права діями відповідачів не порушувались. Суд першої інстанції також зазначив, що дії по складанню акта перевірки, у тому числі щодо викладених у ньому висновків, є способом реалізації наданої контролюючому органу компетенції, сам акт перевірки є лише носієм доказової інформації та не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яке може бути оскаржено до адміністративного суду.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У доводах касаційної скарги зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, оскільки дії відповідачів, як стверджує позивач, спричиняють для нього негативні наслідки, адже перевірка проводилась стосовно дотримання ТОВ «Желдоркомплект» вимог податкового законодавства у період діяльності, коли ОСОБА_2 був його директором, у зв'язку з чим вважає, що такі дії підлягають оскарженню в суді та мають бути визнані протиправними. Посилається на те, що дії по проведенню перевірки ТОВ «Желдоркомплект» вчинені з порушенням податкового законодавства та за відсутності на те відповідних підстав, висновки, викладені у такому акті, базуються на припущеннях і не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою прокурора - старшого прокурора відділу прокуратури Запорізької області, молодшого радника юстиції Бреславського О.В. від 21 лютого 2014 року призначено по кримінальному провадженню №32013080000000120 документальну перевірку ТОВ «Желдоркомплект» з питань своєчасності, правильності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2013 року, проведення якої доручено фахівцям ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області.

Наказом начальника ДПІ в Ленінському районі м. Запоріжжя від 17 березня 2014 року №209 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» призначено проведення перевірки ТОВ «Желдоркомплект» тривалістю 5 робочих днів, починаючи з 18 березня 2014 року. Наказ та направлення на перевірку було вручено директору товариства Терехову Р.Г. 18 березня 2014 року, про що свідчить відповідний підпис цієї особи.

За результатами проведеної перевірки складено акт «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Желдоркомплект» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2013 року» від 31 березня 2014 року №158/08-28-22-12/24907012, у якому встановлено порушення ТОВ «Желдоркомплект»: підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження об'єкту оподаткування, внаслідок чого відбулось заниження податку на прибуток на загальну суму 1522700 грн.; підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, пункту 4.1 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6, пункту 7.1, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, пункту 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1183440 грн.

Незгода із такими висновками акта перевірки, а також діями по проведенню перевірки слугувала підставою для звернення ОСОБА_2 до суду з даним позовом.

Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із даним позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За змістом положень пункту 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 11 КАС України (у згаданій вище редакції) адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах; кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Таким чином обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважать начебто певні дії суб'єкта владних повноважень впливають на їх правове становище. Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

У справі, яка розглядається, ОСОБА_2 стверджував, що діями відповідачів були порушені його права як колишнього директора ТОВ «Желдоркомплект», який обіймав цю посаду у період діяльності товариства, що перевірявся контролюючим органом. Оскільки, як стверджує позивач, висновки ревізора-інспектора, викладені у складеному за результатами такої перевірки акті, стали однією з підстав для звинувачення ОСОБА_2 у вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, він звернувся за захистом порушеного права до суду й заявляє, що обрав для цього не заборонений законом засіб захисту.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).

У пункті 61.1 статті 61 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За правилами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Із наведеного нормативного регулювання вбачається, що право на оскарження дій та рішень контролюючого органу стосовно проведення ними заходів податкового контролю (перевірки), мають лише суб'єкти останнього (платники податків) в порядку, передбаченому ПК України.

Судами встановлено, що оскаржувані дії відповідачів стосуються проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Желдоркомплект» й на момент її проведення, видання наказу на перевірку директором чи іншою посадовою особою ТОВ «Желдоркомплект» ОСОБА_2 не являвся.

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що оскаржувані дії відповідачів не зачіпають конкретних прав ОСОБА_2, оскільки стосуються іншої особи - ТОВ «Желдоркомплект», яка є суб'єктом відповідних правовідносин, стосовно якої здійснювався податковий контроль. Обставини ж викладення у акті перевірки певних висновків, які стосуються позивача, не свідчать про наявність порушеного права останнього, яке підлягає судовому захисту.

У зв'язку із наведеним слід зазначити, що обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень (його посадових осіб), які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу (посадових осіб, які проводили перевірку) про наявність певних обставин є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені висновки акта.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що при постановленні оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при ухваленні рішень, а тому підстави для її задоволення відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 червня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду