Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.12.2020 року у справі №520/11672/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 520/11672/18

адміністративне провадження № К/9901/36438/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (правонаступник - Офіс великих платників податків ДПС) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року (суддя - Панченко О. В. ) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року (судді - Подобайло З. Г., Катунов В. В., Бартош Н. С. ) у справі № 520/11672/18 за позовом приватного підприємства "НП-Трейдінг" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2018 року приватне підприємство "НП-Трейдінг" (далі - Підприємство) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс ДФС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 1 жовтня 2018 року № 0000635016, яким збільшено суму грошового зобов'язання Підприємства за платежем "податок на прибуток приватних підприємств 11021000" на 1 519 595 грн, в т. ч. за податковим зобов'язанням - на 1 054 612 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - на 464 983 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач самостійно, в позасудовому порядку, без належних для того підстав, фактично визнав нікчемними правочини і дані, наведені Підприємством у первинній документації та вказані в податкових деклараціях, що призвело до неправомірного нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року, позов задоволено.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що надані позивачем документи повністю підтвердили його взаємовідносини з контрагентами, реальність руху активів учасників правовідносин, містили всі обов'язкові реквізити, передбачені для відповідних господарських операцій, та необхідні відомості про такі операції. Водночас, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, не спростовано достовірність відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, не доведено неможливості проведення господарських операцій, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів.

Суди зазначили, що відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб Підприємства, доказів наявності обвинувального вироку суду у кримінальних провадженнях за викладеними в акті фактами діяльності контрагентів позивача або рішення суду про визнання відповідних правочинів недійсними. Пославшись на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у справах № 822/551/18,820/4428/17,808/2360/17, суди вказали, що факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів - контрагентів позивача в рамках такої кримінальної справи до винесення вироку суду не є беззаперечним доказом відсутності реальних наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Суди попередніх інстанцій також не погодилися із доводами податкового органу щодо дефектності товарно-транспортних накладних, що, на його думку, свідчило про нереальність відповідних господарських операцій позивача, та, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений, зокрема, у справах № 816/166/15-а, 2а-8766/12/1370,816/1587/17, вказали, що документи, обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей; відповідно, за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій. Стосовно доводів відповідача про ненадання позивачем обґрунтування цін за фінансово-господарськими операціями з контрагентом "Bernatel Overseas INC" (Республіка Панама), у зв'язку з чим встановлено порушення ним вимог підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України, суди встановили, що Підприємством були надані усі витребувані податковим органом документи та пояснення, проте, відповідач не зазначив які саме документи з трансфертного ціноутворення він хотів отримати і чому він не погодився із застосуванням методу "порівняльної неконтрольованої ціни", а також не навів будь-яких доказів того, що господарські операції з "BERNATEL OVERSEAS INC" мають відхилення від інших операцій платника податків у відповідний період.

Не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідач аргументував свою позицію порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказав на те, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення, не надали належної оцінки наведеним в акті перевірки доказам відсутності фактичної поставки позивачем пального своїм контрагентам.

Так, в товарно-транспортній накладній щодо відправки бензину, транспортування якого здійснювалося покупцем - ТОВ "Кімет груп" самостійно, відсутні істотні відомості щодо фактичного отримання пального, а саме: не зазначено особу, яка одержала вантаж, дату і час прибуття вантажу, а також виїзду від вантажоодержувача, адресу місця реалізації пального, зокрема, нафтобази. Надані позивачем до суду витяги з журналу нафтобази на підтвердження отримання пального, на думку відповідача, не можуть бути належними доказами з огляду на неможливість підтвердити достовірність таких витягів та фактичне існування журналу. Крім цього, право власності на автомобіль, зазначений в товарно-транспортній накладній, згідно з базою даних державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України належить фізичній особі, зареєстрованій на непідконтрольній території України, а згідно із поданою за відповідні періоди фінансовою звітністю із зазначеним в товарно-транспортній накладній перевізником у Підприємства були відсутні господарські відносини.

Перевіркою встановлено, що ТОВ "Кімет груп" не мав власних або орендованих основних фондів, автотранспорту, складів зберігання, а зареєстрований був в квартирі житлового будинку. В акті податкової перевірки також вказано, що податковим органом від слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у м. Києві отримано дані матеріалів кримінального провадження, зокрема, протокол допиту керівника вказаного товариства, який повідомив, що він - безробітний, не має відношення до його діяльності та за грошову винагороду дозволив зареєструвати товариство на своє ім'я.

Господарські відносини позивача з продажу пального ТОВ "Емсар", ТОВ "Пальмір груп" та ТОВ "Пролайт Плюс" відбулися за аналогічних обставин. Крім цього, як зазначено в акті перевірки, на запит податкового органу оперативне управління ДПІ у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області надало докази фіктивності ТОВ "Емсар", зокрема, пояснення його керівника, які вона надала в рамках досудового розслідування кримінального провадження, щодо непричетності до діяльності товариства та реєстрації його на своє ім'я за грошову винагороду; на запит податкового органу оперативне управління Головного управління ДФС у Полтавській області надало протокол допиту керівника ТОВ "Пальмір груп", в якому він повідомив, що на прохання незнайомої людини надав паспорт для реєстрації вказаного товариства, подальша доля вказаних осіб йому не відома; на запит податкового органу оперативне управління Головного управління ДФС у м. Києві надало пояснення керівника ТОВ "Пролайт Плюс", яка зазначила про свою непричетність до діяльності товариства та реєстрацію товариства на своє ім'я за грошову винагороду. Крім цього, в акті перевірки зазначено відомості про участь ТОВ "Пальмір груп" у кримінальних провадженнях за фактами службового підроблення, відомості про організацію "конвертаційного центру" шляхом створення ТОВ "Пальмір груп ", а також про те, що ТОВ "Пролайт Плюс" є фігурантом кількох кримінальних проваджень "як підприємство з ознаками фіктивності".

Щодо заниження податку на прибуток за рахунок заниження різниць, що збільшують фінансовий результат до оподаткування, по контрагенту - нерезиденту, який зареєстрований у державах, включених до переліку, який затверджений Постановою Кабінету міністрів України від 16 вересня 2015 року № 977, відповідач вказав, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку відсутності в матеріалах справи документів на підтвердження суми витрат за правилами звичайних цін відповідно до процедури, встановленої статтею 39 ПК України по операціях з придбання товарів у нерезидента - "BERNATEL OVERSEAS INC" (Республіка Панама), без подання звіту.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тобто до 8 лютого 2020 року.

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Колегія суддів), переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Офісом ДФС проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та митного законодавства, в тому числі, здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Акцепт трейд ", ТОВ "АРС групп ", ТОВ "Піреус транс", ТОВ "АгропромінвестК ", ТОВ "Альмікс груп компані ", ТОВ "Укренергоблок", ТОВ "Міолакс ", ТОВ "Ремарс ", ТОВ "М Стройпоставка ", ТОВ "Майстер Дірект", ТОВ "Кадар Маркет", ТОВ "Рекопт ", ТОВ "Чогорі Груп ", ТОВ "Лігас-Трейд, ТОВ "Гудопт", ТОВ "Баріум Транс ", ТОВ "Лукер ", ТОВ "Тіроф ", ПП "МайстербудРівне ", ТОВ "Амлак", ПП "Адітум Маркет" за період 2014-2017 роки.

За наслідками вказаної перевірки складено акт від 20 вересня 2018 року № 51/28-10-50-16-06/3290405, згідно з висновками якого встановлено заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 1 054 612 грн, у тому числі по періодах: за 2015 рік - на 124 646 грн, за півріччя 2016 року - на 383 635 грн, за 9 місяців 2016 року - на 835 699 грн, за І квартал 2017 року - на 94 267 грн; несвоєчасне подання податкової декларації з податку на прибуток підприємств за півріччя 2016 року; неподання, несвоєчасне подання, подання з помилками та недостовірними відомостями податкової звітності за Формою 1-ДФ за 4 квартал 2015 року про суми нарахованих (виплачених, наданих) доходів та утриманого (сплаченого) з них податку.

Перевіркою встановлено, що Підприємство за період, що перевірявся, не мало фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Акцепт трейд ", ТОВ "АРС групп", ТОВ "Піреус транс ", ТОВ "АгропромінвестК ", ТОВ "Альмікс груп компані", ТОВ "Укренергоблок ", ТОВ "Міолакс ", ТОВ "Ремарс ", ТОВ "М Стройпоставка", ТОВ "Майстер Дірект ", ТОВ "Кадар Маркет ", ТОВ "Рекопт ", ТОВ "Чогорі Груп", ТОВ "Лігас-Трейд, ТОВ "Гудопт ", ТОВ "Баріум Транс ", ТОВ "Лукер ", ТОВ "Тіроф", ПП "МайстербудРівне ", ТОВ "Амлак ", ПП "Адітум Маркет".

Водночас, за результатами перевірки виявлено, що, починаючи з 2015 року, позивачем було реалізовано паливно-мастильні матеріали підприємствам (ТОВ "Кімет груп", ТОВ "Емсар ", ТОВ "Пальмір Груп ", ТОВ "Пролайт Плюс") - неплатникам акцизного податку (тобто тим, які не мали права подальшої реалізації пального), які не мали власних чи орендованих основних фондів, достатніх трудових ресурсів, місця для зберігання паливно-мастильних матеріалів, та посадові особи яких дали пояснення щодо реєстрації відповідних підприємств на своє ім'я за грошову винагороду; при оформленні взаємовідносин з вказаними контрагентами необхідні документи первинного обліку або відсутні або мають дефекти, які, на думку податкового органу, свідчать про суто формальне укладення договорів без мети створення реальних прав та обов'язків для сторін та, відповідно, відсутність реальних господарських відносин між сторонами, що не надає право позивачу на включення даних за цими відносинами до відповідної податкової звітності.

Враховуючи те, що наданими до перевірки платіжними дорученнями підтверджено оплату зазначеними контрагентами вартості товару за вказаними договорами, Офіс ДФС дійшов висновку про перерахування зазначеними контрагентами грошових коштів позивачу за безтоварними операціями, внаслідок чого відповідний дохід мав бути оподаткованим податком на прибуток підприємств.

Суди під час розгляду справи встановили, що між позивачем (постачальник) та ТОВ "Кімет груп" (покупець) 15 березня 2017 року було укладено договір поставки, предметом якого були паливно-мастильні матеріали. На підтвердження фактичного виконання вказаного договору позивачем до суду надано копію видаткової накладної, копію товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів, а також копію довіреності на отримання товару, відвантаження товару зафіксовано в журналі нафтобази 16 березня 2017 року.

15 червня 2016 року між позивачем (постачальник) та ТОВ "Емсар" було укладено договір поставки, предметом якого було постачання паливно-мастильних матеріалів.

На підтвердження фактичного виконання вказаного договору позивачем надано копії видаткових накладних, актів приймання-передачі, товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти).

3 березня 2017 року між позивачем (постачальник) та ТОВ "Пролайт плюс" було укладено договір поставки, предметом якого було постачання паливно-мастильних матеріалів. На підтвердження фактичного виконання вказаного договору позивач надав до суду копії видаткової накладної, товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти), довіреності на отримання товару.

16 травня 2016 року між позивачем (постачальник) та ТОВ "Пальмір груп" було укладено договір поставки, предметом якого було постачання на адресу ТОВ "Пальмір груп" паливно-мастильних матеріалів. На підтвердження фактичного виконання вказаного договору позивачем надано копії податкової накладної та видаткової накладної на реалізацію бензину.

Щодо правовідносин позивача з "Bernatel Overseas INC" (Республіка Панама) судами встановлено, що позивачем укладено з вказаним нерезидентом контракт від 2 листопада 2015 року, згідно з яким позивач придбав у нього паливо авіаційне. За період з 2 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року сторони виконали вказаний контракт на суму 2 308 263,58 грн. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 977 "Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України", в редакції, що діяла до 1 січня 2018 року, Республіка Панама включена до переліку таких держав (територій). На підтвердження понесених витрат та відповідності їх за правилами звичайних цін позивачем було надано до перевірки свої статутні документи, довідки з загальною інформацією про платника податків, договори, штатний розклад по підприємству, ліцензії, дозволи, копії відповідних договорів (контрактів), опис товарів (робіт, послуг), включаючи фізичні характеристики, якість і репутацію на ринку, країну походження і виробника, наявність товарного знаку та іншу інформацію, пов'язану з якісними характеристиками товару (роботи, послуги), відомості про фактично проведені розрахунки у контрольованій операції (сума та валюта платежів, дата, платіжні документи), звіт про фінансовий результат за 2015 рік, оборотно-сальдові відомості, бухгалтерські довідки з аналізом рентабельності з іншими неконтрольованими контрагентами у відповідний період і за аналогічними операціями (купівля - продаж нафтопродуктів).

На підставі вказаного акта перевірки податковим органом прийнято спірне податкове повідомлення - рішення від 1 жовтня 2018 року № 0000635016, відповідно до якого позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 1 519 595 грн, у тому числі основного зобов'язання - 1 054 612,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій - 464 983,00 грн.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням - рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України, яка рішенням від 7 грудня 2018 року № 39633/6/99-99-11-04-02-25 спірне податкове повідомлення-рішення залишила без змін, а скаргу - без задоволення.

Позивач, вважаючи спірне податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду із даним позовом.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права Колегія суддів погоджується з доводами відповідача, викладеними в касаційній скарзі, та зазначає таке.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень. Проте, у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, зокрема, про неправомірність формування платником податків даних податкового обліку, необхідно враховувати, що такий платник податків має спростувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. При цьому, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративної справи випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини 4 статті 9 КАС України, відповідно до змісту яких суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача щодо неповного з'ясування судами попередніх інстанцій фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок ненадання належної оцінки доводам податкового органу.

Так, суди, не взявши до уваги окремі доводи відповідача щодо нереальності поставок пального зазначеним контрагентам, не надали оцінки викладеним в акті перевірки доводам у їх сукупності, зокрема, щодо недійсності довіреності, виданої на отримання товарно-матеріальних цінностей, яку взяли до уваги суди попередніх інстанцій; зазначення в товарно-транспортних накладних одного і того самого водія та автомобіля для транспортування в один і той же день з різних місць навантаження бензину різних марок; зазначення в товарно-транспортній накладній водія транспортного засобу в якості особи, яка прийняла товар, незважаючи на те, що водій був представником перевізника та не мав відношення до отримувача товару; особа, визначена в довіреності на отримання товару не була зазначена у товарно-транспортній накладній як особа, яка отримала товар, тощо.

Відповідно до сталої судової практики (зокрема, постанова Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 826/11531/14, постанови Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/487/16) про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.

Крім цього, податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів (аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Cуду України від 22 вересня 2015 року у справі № 810/5645/14, від 5 березня 2012 року у справі № 21-421а11, від 1 грудня 2015 року у справі № 21-1661а15, від 2 грудня 2015 року у справі № 21-3849а15).

Той факт, що на момент розгляду адміністративної справи судами не було постановлено вироків щодо службових осіб контрагентів позивача, не може спростовувати достовірність пояснень таких осіб відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 826/11531/14).

Колегія суддів не вважає за можливе відступати від зазначених правових висновків Верховного Суду та Верховного Суду України.

При цьому, Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання судів попередніх інстанцій на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 822/551/18,820/4428/17,808/2360/17,816/166/15-а, 2а-8766/12/1370,816/1587/17, оскільки відповідні правові висновки було сформовано при розгляді справ, обставини яких не були аналогічними з обставинами у справі, що розглядається. Так, у вказаних справах судами було встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача іншими належними і допустимими первинними документами, як підставами формування податкового обліку. Водночас, у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій не надано оцінки всім доводам відповідача щодо безтоварності господарських операцій позивача, зокрема, не наведено доказів, які б спростовували пояснення посадових осіб контрагентів позивача відносно їх непричетності до господарської діяльності відповідних товариств.

Колегія суддів також погоджується з доводами, викладеними в касаційній скарзі, щодо ненадання належної оцінки аргументам відповідача про заниження позивачем податку на прибуток у зв'язку із незбільшенням фінансового результату на 30 відсотків вартості товару.

Так, відповідно до підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім зазначених у підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України), придбаних, зокрема, у нерезидентів (в тому числі нерезидентів - пов'язаних осіб), що зареєстровані у державах (на територіях), зазначених у підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України. Вимоги цього підпункту можуть не застосовуватися платником податку, якщо операція є контрольованою та сума таких витрат відповідає рівню звичайних цін, що обґрунтовано у звіті про контрольовані операції та відповідній документації, що подаються відповідно до підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України; або операція не є контрольованою та сума таких витрат підтверджується платником податків за правилами звичайних цін відповідно до процедури, встановленої підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України, але без подання звіту.

Встановивши, що Підприємством були надані усі витребувані податковим органом документи та пояснення, суди попередніх інстанцій не врахували наведені в підпункті 39.4.6 пункту 39.4 статті 39 ПК України вимоги до документації з трансфертного ціноутворення, зокрема, щодо необхідності аналізу можливості зіставлення комерційних та фінансових умов операцій, та дійшли передчасного висновку про невідповідність вимогам чинного законодавства спірного податкового повідомлення-рішення у відповідній частині.

З огляду на наведене, Колегія суддів доходить висновку, що судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено зібрані у справі докази у їх сукупності та не надано належної оцінки обставинам вчинення відповідних господарських операцій.

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що встановлені вище порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду судам необхідно на підставі належних і допустимих доказів прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково.

2. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року скасувати.

3. Адміністративну справу № 520/11672/18 направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді М. М. Гімон

Є. А. Усенко