Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.03.2018 року у справі №808/578/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 року

м. Київ

справа №808/578/17

адміністративне провадження № К/9901/18580/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Єресько Л. О., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 у справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати при виході у відставку вихідної допомоги, зобов'язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу у зв'язку з відставкою, зобов'язання виділити кошти, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 31.03.2021 (колегія суддів у складі: Чумака С. Ю., Чабаненко С. В., Юрко І. В. ),

УСТАНОВИЛ:

Установлені судами фактичні обставини справи, короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Апеляційного суду Запорізької області щодо невиплати позивачу при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою; зобов'язати Апеляційний суд Запорізької області нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою без сплати податку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 271 150,00 грн; зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Запорізької області кошти, належні до виплати їй одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23.05.2017 позов задоволений частково: зобов'язано Апеляційний суд Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою без сплати податку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 271 150,00 грн; зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Запорізької області кошти, належні до виплати ОСОБА_1 одноразової допомоги у зв'язку з виходом у відставку. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23.05.2017 скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 11.09.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 у цій справі залишено без змін.

Відповідно до Указу Президента України "Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах" від 29.12.2017 № 455/2017, зокрема, ліквідовано Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд та утворено Третій апеляційний адміністративний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, з місцезнаходженням у місті Дніпрі.

12.05.2020 до Третього апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 за виключними обставинами у справі № 808/578/17.

На обґрунтування зазначеної заяви позивачка зазначала, що оскільки рішення щодо неконституційності ~law30~ у частині виключення ~law31~ Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося, апеляційний суд, відмовляючи в позові, зазначив про необхідність керуватися нормами Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від
07.07.2010 № 2453-VI в редакції станом на дату постанови Верховної Ради України, якою позивача звільнено у відставку. Проте в подальшому рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р (ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу 2 Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-VII, яким і було виключено положення статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", що передбачало виплату суддям вихідної допомоги. Вважає, що судове рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017, яким відмовлено у задоволенні позову та яке не підлягало виконанню, може бути переглянуто за виключними обставинами, що відповідає вимогам пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 31.03.2021 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 за виключними обставинами у справі № 808/578/17.

Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд за виключними обставинами постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав, визначених пунктом 1 частини 5 статті 361 КАС України для перегляду у зв'язку з виключними обставинами постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017, оскільки рішення, яке просить переглянути заявник, не підлягало виконанню.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від
31.03.2021, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права, позивачка подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її заяву про перегляд за виключними обставинами постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження указує на те, що норма пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України не встановлює обмежень щодо можливості звернення до суду із заявою про перегляд за виключними обставинами тільки рішень, якими позовні вимоги задоволено та зобов'язано відповідача вчинити певні дії або щодо стягнення коштів.

Вважає, що оскільки відповідно до частини 1 статті 361 КАС України, переглянутим за виключними обставинами може бути судове рішення, яке відповідає лише двом критеріям, а саме: яким закінчено розгляд справи та яке набрало законної сили, а відповідно до частини 1 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, тому усі ці рішення, які набрали законної сили можуть бути предметом перегляду. Отже, на думку скаржника, і рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, можуть бути предметом перегляду за виключними обставинами так само, як і рішення, яким позов задоволено.

Скаржник вважає, що судом неправильно розтлумачено словосполучення "Якщо рішення суду ще не виконано", аргументуючи тим, що виконанню підлягають лише судові рішення про задоволення позову (повне або часткове), а рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, виконанню не підлягають за жодних обставин, і воно не може бути "ще не виконаним" і до нього не може бути застосовано таку умову перегляду як те, що рішення суду ще не виконано.

Також посилається на те, що у разі встановлення Конституційним Судом України неконституційності правового акту чи його окремого положення, застосованого судом у процесі розв'язання справи, визначальним є не момент втрати таким актом чи його положенням чинності, а можливість застосувати наслідки такого рішення Конституційного Суду України до правовідносин, що виникли до його ухвалення.

Зазначає, що держава має забезпечити ефективне поновлення прав через можливість повторного розгляду справи, під час якого суд загальної юрисдикції, зважаючи на рішення Конституційного Суду України, повинен переглянути судове рішення, яке ґрунтувалося на неконституційних положеннях закону, відповідно до закону, який узгоджується з Конституцією України (або без застосування закону, який з Конституцією України не узгоджується), та на основі юридичної позиції Конституційного Суду України.

Позиція інших учасників справи

Апеляційний суд Запорізької області у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Державна судова адміністрація України не реалізувала процесуальне право подати відзив на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги

21.05.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 31.03.2021.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 808/578/17.

Ухвалою Верховного Суду від 01.06.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 31.03.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2021 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно з частиною 1 статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - ~law36~) до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

~law37~ визначено, що Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно з частиною 1 статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить з такого.

Підстави перегляду судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами встановлені статтею 361 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

За приписами пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Відповідно до матеріалів справи, підставою для перегляду судового рішення за виключними обставинами ОСОБА_1 указала визнання Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 2-р (11)2020 положення підпункту 1 пункту 28 розділу 2 Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-VII, яке було застосовано судом при вирішенні справи, неконституційним.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у спірному випадку постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017, яку просить переглянути заявник у зв'язку з виключними обставинами, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 і відповідно це судове рішення не підлягало виконанню.

~law39~ встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційним Судом України в рішенні від 15.04.2020 № 2-р (11) 2020 вказано про втрату чинності положеннями Закону з дня ухвалення цього Рішення.

Тобто, саме з 15.04.2020 втратили чинність положення підпункту 1 пункту 28 розділу 2 Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-VII, яким виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Конституційний Суд України у Рішенні від 24.12.1997 № 8-зп зазначив, що частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

За таких обставин Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р (ІІ)/2020 в справі № 3-311/2018 (4182/18,4632/19,5755/19) на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали свою дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 викладений висновок, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Аналогічної позиції щодо оцінки, як виключної обставини, рішень Конституційного Суду України дотримується Верховний Суд, зокрема у постановах від 25.07.2019 у справі № 804/3790/17, від 23.12.2019 у справі № 814/1274/17, від 10.06.2021 у справі № 813/1208/17.

Крім того, Суд ураховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини однією з визначальних обставин, за яких легітимні (законні) очікування можуть охоронятися статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є законодавче закріплення права особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат тощо) або коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Однак не можна вважати законним очікування, коли у національному законодавстві відсутня норма права, яка передбачає право особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат, тощо) (рішення від 26.06.2014 у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та № 71378/10).

В національному законодавстві на момент прийняття рішення Верховної Ради України від 08.09.2016 № 1515-VIII про звільнення позивача із посади судді, норми ~law42~, які передбачали виплату суддям вихідної допомоги у разі виходу у відставку, були виключені, а отже, підстави стверджувати про порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відсутні.

Колегія суддів також зазначає, що положення пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане.

Слід звернути увагу, що словосполучення "ще не виконане", яке вживається у пункті 1 частини 5 статті 361 КАС України не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння, а також "розширеного тлумачення".

Вказана процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше ніж це передбачено процесуальним законодавством.

Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 у справі № 808/578/17 за виключними обставинами.

Ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 15.04.2020 у справі № 2-р (11)2020 не є підставою для скасування постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 у справі № 808/578/17 за виключними обставинами.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції не було допущено неправильного застосування норм процесуального права, Верховний Суд доходить до висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 808/578/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ. М. Мельник-Томенко Л. О. Єресько Н. М. Мартинюк