Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.06.2019 року у справі №823/26/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 жовтня 2019 року

Київ

справа №823/26/16

адміністративне провадження №К/9901/12423/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О. А.,

суддів: Білак М. В., Соколова В. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у касаційній інстанції адміністративну справу № 823/26/16

за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства земельних ресурсів України, Комісії з реорганізації Державного агентства земельних ресурсів України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, треті особи: Управління Держгеокадастру у Золотоніському районі Черкаської області, Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання незаконними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя: Бабич А. М., судді: Каліновська А. В., Тимошенко В. П. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя: Собків Я. М., судді: Борисюк Л. П., Сорочко Є. О.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Державного агентства земельних ресурсів України, Комісії з реорганізації Державного агентства земельних ресурсів України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, треті особи: Управління Держгеокадастру у Золотоніському районі Черкаської області, Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, в якому просив:

1.1. визнати неправомірними дії Державного агентства земельних ресурсів України, Комісії з реорганізації Державного агентства земельних ресурсів України щодо повідомлення 11 грудня 2015 року позивача про вивільнення з посади начальника Управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області та визнати таке попередження протиправним;

1.2. визнати незаконною бездіяльність Комісії з реорганізації Державного агентства земельних ресурсів України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо непереведення позивача внаслідок реорганізації Управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області на рівнозначну посаду начальника Управління Держгеокадастру у Золотоніському районі Черкаської області;

1.3. зобов'язати Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру вчинити дії щодо призначення позивача в порядку переведення на рівнозначну посаду начальника Управління Держгеокадастру у Золотоніському районі Черкаської області;

1.4. зобов'язати Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру у місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили подати суду звіт про виконання рішення в частині зобов'язання призначити позивача на посаду.

1.5. В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідачі не врахували передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця під час реорганізації вирішити питання переведення працівника на рівнозначну посаду.

Позивач вважає, що попереджаючи про вивільнення та пропонуючи йому посаду головного спеціаліста відповідачі порушили його трудові права.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що під час попередження позивача про вивільнення Державне агентство земельних ресурсів України та Комісія з реорганізації Державного агентства земельних ресурсів України діяли в межах та у спосіб, що передбачені вимогами чинного законодавства з дотриманням норм статті 49-2 КЗпП, а відповідне попередження, оформлене листом від 11 грудня 2015 року, є реалізацією встановленого законом обов'язку роботодавця.

ІІІ. Касаційне оскарження

3. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

3.1. Вказує, що, на його думку, оскаржувані рішення є необгрунтованими, оскільки мотивувальні частини рішень не містять дійсних обставин, підтверджених письмовими доказами, судами не надано належну оцінку доводам позивача та не перевірено належним чином письмові докази позивача, які б допомогли повно та всебічно встановити дійсні обставини публічно-правового спору.

3.2. Відповідач подав заперечення на вказану касаційну скаргу, за змістом яких зазначив про свою незгоду з її вимогами, вказав на необґрунтованість доводів касаційної скарги та просив залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. Наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 11 листопада 2013 року №379-кт/а ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника Управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області в порядку переведення з Головного управління Держземагентства у Черкаській області.

5. Позивача звільнено із займаної посади за порушення присяги державного службовця, проте в подальшому, на виконання постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2014 року у справі №823/2913/14, яка набрала законної сили 26 травня 2015 року, поновлено.

6. У зв'язку з реорганізацією Управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області шляхом приєднання до Управління Держгеокадастру у Золотоніському районі Черкаської області, 11 грудня 2015 року позивачу було вручено попередження про його вивільнення за пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста з державного геодезичного нагляду новоутвореного органу.

7.24 серпня 2015 року Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру видано наказ №138-ок про проведення конкурсних процедур на заміщення вакантних посад начальників Головних управлінь Держгеокадастру в областях та начальників територіальних органів Держгеокадастру в областях нижчого рівня, у тому числі й на посаду, на яку претендує позивач.

8. Позивач був допущений до участі в конкурсі на посаду керівника, результат якого визначався 9 членами конкурсної комісії, які прийняли спільне рішення щодо оцінки відповідей на кожне з питань екзаменаційних білетів.

9. За результатами конкурсу позивач набрав 15 балів із 25 максимальних. Тому конкурсна комісія проведення відбору кандидатів на заміщення вакантних посад начальників територіальних органів Держгеокадастру у Черкаській області прийняла рішення, оформлене протоколом від 20 липня 2015 року №28, яким не рекомендувала позивача на зайняття вакантної посади начальника Управління Держгеокадастру у Золотоніському районі Черкаської області.

10. Позивач вважаючи вищевказані дії відповідачів протиправними, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

11. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

12. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

13. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

14. За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

15. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Відповідно до статті 30 Закону України "Про державну службу", до державних службовців можуть бути застосовані як загальні підстави припинення державної служби, визначені Кодексом законів про працю України, так і підстави, визначені статті 30 Закону України "Про державну службу".

17. Згідно зі статтею 51 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

18. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, звільнення з підстав, зазначених у п.1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

19. Згідно зі статтею 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

20. Відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами), розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом законодавства, що регулює вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу та тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

21. Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

22. Згідно зі статтею 59 Господарського кодексу України, припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.

23. Відповідно до частини 3 статті 64 Господарського кодексу України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

VI. Позиція Верховного Суду

24. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

25. Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом цього спору є правомірність дій та бездіяльності відповідача щодо вивільнення позивача з посади та не переведення його внаслідок реорганізації на рівнозначну посаду.

26. При цьому судами встановлено, що відповідно до постанови Кабінетом Міністрів України 10 вересня 2014 року №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", постанови від 14 січня 2015 року №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" та від 20 жовтня 2011 року №1074 "Про затвердження порядку здійснення заходів пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади", наказу Комісії з реорганізації Державного агентства земельних ресурсів України від 21 вересня 2015 року №432 "Про реорганізацію Управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області", Управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області реорганізовується шляхом приєднання до Управління Держгеокадастру у Золотоніському районі Черкаської області.

27. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади та відповідно до пунктів 9 та 91 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України постановив: утворити державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення; установив, що центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади є правонаступниками органів, які реорганізуються, права та обов'язки центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються, передаються відповідним центральним органам виконавчої влади, на які цією постановою покладено функції з реалізації державної політики у відповідній сфері; центральні органи виконавчої влади, що припиняються згідно з цією постановою, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах до завершення здійснення заходів з утворення центральних органів виконавчої влади, яким передаються повноваження та функції центральних органів виконавчої влади, що припиняються.

28. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" Кабінет Міністрів України постановив: утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1; установити, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

29. Відповідно до наказу Комісії з реорганізації Державного агентства земельних ресурсів України від 21 вересня 2015 року №432 "Про реорганізацію Управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області" наказано реорганізувати Управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області шляхом приєднання до Управління Держгеокадастру у Золотоніському районі Черкаської області.

30. Пунктом 3 додатку 3 до даного наказу передбачено попередження працівників Управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області про майбутнє вивільнення не пізніше ніж за 2 місяці до вивільнення.

31. Виходячи з викладеного, судами правильно встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку зі зміною в організації праці, сфері підпорядкування державного органу, очолюваного позивачем. До часу прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року №442 цей державний орган перебував під сферою управління Міністерства аграрної політики та продовольства України, а державний орган, до якого його за рішенням Уряду України приєднано - Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.

32.11 грудня 2015 року начальнику Управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області ОСОБА_1 було вручено попередження про вивільнення у зв'язку з реорганізацією Управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області.

33. Приписами пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

34. пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

35. Згідно з частинами 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

36. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або ерепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

37. Судами було встановлено, що позивачу 11 грудня 2015 року під час попередження про вивільнення у зв'язку з реорганізацією було запропоновано посаду головного спеціаліста з державного геодезичного нагляду Управління Держгеокадастру у Золотоніському районі Черкаської області.

38. При цьому, Верховний Суд зауважує, що матеріали справи містять відповідь в. о. начальника управління Держгеокадастру у Золотоніському районі Черкаської області Кисіля А. М. від 06 січня 2016 року, надану позивачу на його заяву, про те, що станом на 06 січня 2016 року в Управлінні наявні вакантні посади начальника управління, заступника начальника управління - начальника відділу державного земельного кадастру, головного спеціаліста з державного геодезичного нагляду, головного спеціаліста юридичного сектору (декретна посада), завідувача сектору бухгалтерського обліку, фінансів та звітності (декретна посада).

39. Однак, судами не перевірялись обставини щодо пропозиції позивачу всіх вакантних посад.

40. Судами було зроблено передчасний висновок про те, що у зв'язку із впровадженням нової структури, штатної чисельності та збільшення обсягу функцій управління Держгеокадастру на підставі постанови Кабінетом Міністрів України 10 вересня 2014 року №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", постанови від 14 січня 2015 року №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" та від 20 жовтня 2011 року №1074 "Про затвердження порядку здійснення заходів пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади", наказу Комісії з реорганізації Державного агентства земельних ресурсів України від 21 вересня 2015 року №432 "Про реорганізацію Управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області" фактично відбулася реорганізація Управління Держземагентства у Золотоніському районі Черкаської області, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо кількості та найменування штатних посад Управління Держгеокадастру у Золотоніському районі Черкаської області до спірної реорганізації.

41. Вказана обставина унеможливлює проведення порівняльного аналізу посад, що існували в структурі органів, які реорганізуються, та посад, перелік яких затверджений у штаті новоствореного державного органу.

42. Також, у зв'язку з наведеним, неможливо перевірити чи дійсно у відповідача відбулась реорганізація, що пов'язана зі зміною в організації праці, сфері підпорядкування; чи дотримано відповідачем вимоги статті 49-2 КЗпП України в повній мірі.

43. Крім вказаного, суди не надали належної оцінки заявленим позивачем вимогам, зокрема щодо визнання попередження про вивільнення протиправним. Не здійснили аналіз правової природи цього повідомлення як документа на предмет того чи створює він юридичні наслідки для позивача та чи має ознаки рішення суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, чи тягне за собою попередження про вивільнення обов'язкове припинення трудового договору через два місяці.

44. Поза межами судового дослідження залишилась і вимога позивача про переведення його на рівнозначну посаду шляхом переведення.

45. Верховний Суд наголошує, що частиною 5 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла нас розгляду справи судом) визначено обов'язок суду збирати докази, інакше таке рішення не відповідає критеріям законності та обґрунтованості.

46. Судом першої інстанції не було дотримано цих вимог процесуального законодавства. Всупереч вимог частини 3 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла нас розгляду справи судом) зазначені порушення не були виправлені судом апеляційної інстанції.

47. У зв'язку з цим, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

48. Відповідно до частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

49. Згідно з частиною 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених частиною 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

50. За змістом частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

51. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

52. Аналіз вищенаведених норм процесуального права свідчить, що Кодексом розподілено обов'язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі, та передбачено активну роль суду в процесі збирання доказів.

53. Вищенаведені норми спрямовані на забезпечення повного з'ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.

54. Для правильного встановлення фактичних обставин справи суд наділений повноваженням збирати та оцінювати докази, а також сприяти реалізації прав сторін по справі в частині доказування обставин справи, шляхом витребовування необхідних доказів у разі такої необхідності.

55. Виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України покладено на суд обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, на скільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

56. Однак, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій не врахували, що в матеріалах справи відсутні докази, які б надали судам можливість надати правову оцінку спірним правовідносинам на предмет дотримання відповідачем вимог трудового законодавства під час проведення процедури вивільнення працівників.

57. Водночас, відповідно до частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

58. Таким чином, Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості ухвалити нове рішення, навіть з урахуванням наявності в матеріалах справи необхідних доказів, оскільки їм не була надана оцінка компетентним судом.

59. Втім, вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору.

60. Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, є підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

61. Таким чином, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та допущене порушення норм процесуального є підставою для скасування вказаних судових рішень у зазначеній вище частині та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

62. Отже, зважаючи на приписи статей 349, 353 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд доходить висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

VII. Судові витрати

63. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року задовольнити частково.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року та направити справу на новий судовий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М. В. Білак

В. М. Соколов