Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.10.2018 року у справі №826/11968/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2018 року

Київ

справа №826/11968/16

провадження №К/9901/13572/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Гриціва М.І., провівши в касаційному порядку попередній розгляд справи за позовом Компанії "Віта Полімерз Поланд сполка з органічона одповедзіальносціа" до Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-Захід", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-Дніпро", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-М", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерформ" про скасування повідомлення-рішення, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-Дніпро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-М" на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі судді Шурка О.І. від 28 жовтня 2016 року,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Компанія «Віта Полімерз Поланд сполка з органічона одповедзіальносціа» з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, у якому просила:

- визнати протиправними дії Міністерства економічного розвитку і торгівлі України під час проведення спеціального розслідування щодо імпорту в Україну гнучких пористих плит, блоків та листів з пінополіуретанів не залежно від країни походження та експорту, порушеного на підставі рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі № СП-332/2015/442-06 від 03.07.2015, які полягають у неналежному проведенні дослідження всіх факторів об'єктивного та кількісного характеру, що впливають на національного товаровиробника;

- визнати протиправним та скасувати рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі № СП-356/2016/4411-05 від 26.05.2016 «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну гнучких пористих плит, блоків та листів пінополіуретанів незалежно від країни походження та експорту».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі за вказаним позовом.

3. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2016 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом-Дніпро» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року.

4. Рішення суду мотивовано тим, що апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не перешкоджає подальшому провадженню у справі, а тому не підлягає апеляційному оскарженню згідно з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-Дніпро" подало касаційну скаргу, до якої приєдналось Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-М", в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить його скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-Дніпро" просило скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року про відкриття провадження у справі.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. Касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-Дніпро" обґрунтована тим, що судом не враховано та не застосовано положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, яка передбачає право на апеляційне оскарження судового рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини це є обмеженням права доступу до суду.

8. Інші особи, які беруть участь у справі, своїх доводів відносно касаційної скарги не висловили.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

9. За змістом частини другої статті 185 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених цим Кодексом. Заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції.

10. Відповідно до частини першої та пункту першого частини п'ятої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, отримавши апеляційну скаргу, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її відповідність вимогам статті 187 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження

Суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі також у випадках, якщо справа не підлягає апеляційному розгляду у порядку адміністративного судочинства.

11. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

12. Кодексом адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, встановлювалися наступні випадки, коли ухвали суду першої інстанції могли бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду: 1) про залишення позовної заяви без руху (частина п'ята статті 108); 2) про повернення позовної заяви (частина п'ята статті 108); 3) про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі (частина четверта статті 109); 4) щодо передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого (частина третя статті 22); 5) щодо забезпечення доказів (частина п'ята і сьома статті 75); 6) про відмову в поновленні чи продовженні пропущеного процесуального строку (частина третя статті 102); 7) щодо забезпечення адміністративного позову (частина шоста статті 118); 8) про залишення позовної заяви без розгляду (частина друга статті 155); 9) про зупинення провадження у справі (частина четверта статті 156); 10) про закриття провадження у справі (частина третя статті 157); 11) щодо судових витрат (частина друга статті 98); 12) про відмову в ухваленні додаткового судового рішення (частина п'ята статті 168); 13) щодо внесення виправлень у судове рішення (частина третя статті 169); 14) щодо роз'яснення судового рішення (частина шоста статті 170); 15)щодо звернення постанови до негайного виконання (частина четверта статті 256); 16) щодо виправлення помилки у виконавчому листі, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим листом (частина п'ята статті 259); 17) щодо видачі дубліката виконавчого листа (частина третя статті 260); 18) щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання (частина четверта статті 261); 19) щодо визнання мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення (частина п'ята статті 262); 20) щодо прийняття відмови стягувача від примусового виконання (частина п'ята статті 262); 21) щодо відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення (частина третя статті 263); 22) щодо заміни сторони виконавчого провадження (частина третя статті 264); 23) щодо повороту виконання судового рішення (частина п'ята статті 265); 24) окремі ухвали (частина третя статті 166); 25) додаткові ухвали (частина п'ята статті 168), однак лише стосовно питань, ухвали з яких може бути оскаржено.

13. Отже, ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

14. Таким чином, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-Дніпро" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року, дійшов правильного висновку, що вона не підлягає апеляційному оскарженню.

15. Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

16. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17 липня 1997 року встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

17. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, як зазначено у частинах першій, другій статті 55 Конституції України.

18. Саме суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості звернутися з відповідною заявою до компетентного суду.

19. Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини (далі - Суд) зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

20. У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

21. У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

22. У справі «Скорик проти України» Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

23. Таким чином, не узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини доводи, викладені у касаційній скарзі відносно того, що ухвалою про відмову у відкритті апеляційного провадження позбавлено право на доступ до суду, оскільки чинний на час прийняття оскаржуваного рішення Кодекс адміністративного судочинства України визначав вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які могли бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду, у якому ухвала про відкриття провадження у справі не міститься.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

24. Колегія суддів приходить до висновку про те, що прийняте у справі судове рішення є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновок суду є правильним, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Керуючись статтями 341,343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-Дніпро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом-М" залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі судді Шурка О.І. від 28 жовтня 2016 року - без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Коваленко

Суддя Я. О. Берназюк

Суддя М. І. Гриців