Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року

Київ

справа №825/620/16

провадження №К/9901/12082/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 825/620/16

за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, за участю третьої особи - Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування наказу в частині та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду прийняту 09 червня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Шурка О.І.,

в с т а н о в и в :

У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, за участю третьої особи - Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просив:

- скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Альохіна Е.В. від 11 березня 2016 року №11 о/с в частині звільнення позивача у запас Збройних Сил згідно п.10 та п. 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», з 06 листопада 2015, за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- поновити тримісячний термін для забезпечення реалізації прав позивача відповідно до пунктів 8, 9 та 10 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», в частині попередження у встановленому порядку про можливе вивільнення, виявлення бажання проходити службу в поліції та прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, прав передбачених частиною п'ятою статті 43 Конституції України;

- з метою забезпечення реалізації прав відповідно до пунктів 8, 9 та 10 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», в частині попередження у встановленому порядку про можливе вивільнення, виявлення бажання проходити службу в поліції та прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, в повній мірі, реалізації прав передбачених частиною п'ятою статті 43 Конституції України, з метою не допущення узурпації з боку УМВС України в Чернігівській області тримісячного терміну потрібного для реалізації прав позивача, передбачених вище п.п. 8, 9 та 10 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», позивач просив суд тримісячний термін рахувати з дня набрання постанови законної сили.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом від 11 березня 2016 року №11 о/с, згідно пунктів 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», його було звільнено в запас Збройних Сил за підпунктом «г» пункту 64 (через скорочення штатів).

Позивач вважає вказаний наказ в частині його звільнення протиправним, оскільки при складанні наказу в частині поновлення позивача на службі, його не попереджено у встановленому порядку про можливе майбутнє вивільнення, чим порушено п. 8 розділу XI Закону України «Про національну поліцію».

ОСОБА_1 зазначає, що він 20 січня 2016 року та 10 лютого 2016 року він звертався на адресу УМВС України в Чернігівській області та до начальника ГУ Національної поліції в Чернігівській області із заявами, в яких просив зарахувати його до лав Національної поліції, але вказані заяви не були прийняті до уваги.

Також позивач посилається на те, що при його звільненні було проігноровані вимоги п. 3, 5 частини другої статті 42 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідно до якої уразі скорочення чисельності чи штату працівників через зміни в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з вищою кваліфікацією і продуктивністю праці. За однакових умов продуктивності праці та кваліфікації, надання позивачу переваги взагалі не розглядалась, не дивлячись на те, що він має спеціалізовану освіту, один із найвищих освітніх рівнів «магістр права» серед працівників ОВС і Чернігівській області, має великий безперервний стаж роботи (враховуючи стаж на керівній посаді з 2010 року), та є учасником бойових дій на Сході.

Крім того, мають місце порушення статті 49І КЗпП України, відповідно до якої одночасно з попередженням про звільнення через зміни в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівнику іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Тому позивач вважає, що наказ голови ліквідаційної комісії Альохіна Е.В. від 11 березня 2016 року №11 о/с в частині його звільнення у запас Збройних Сил згідно п.10 та п. 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», з 06 листопада 2015 року, за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ є таким, що підлягає скасуванню.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 14 квітня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 9 червня 2016 року скасував постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року та прийняв нову, якою позовні вимоги задовольнив частково.

Скасував наказ Голови ліквідаційної комісії Альохіна Е.В. від 11 березня 2016 року №11 о/с 6 в частині звільнення ОСОБА_1 у запас Збройних Сил згідно п. 10 та п. 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», з 06 листопада 2015 року відповідно п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

В решті позовних вимог відмовив.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 січня 2018 року касаційна скарга Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 2 лютого 2018 року прийнята до провадження.

У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач зазначає, що звільнення позивача відбулось на підставі Закону України «Про Національну поліцію», а тому підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного наказу немає.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки з матеріалів касаційної скарги вбачається, що відповідачем оскаржується рішення суду апеляційної інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, тому оскаржуване рішення судом касаційної інстанції перевіряється лише в цій частині в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, на посаді першого заступника начальника відділу - начальника слідчого відділення Носівського районного відділу УМВС України в Чернігівській області та мав спеціальне звання майор міліції.

Наказом начальника УМВС України в Чернігівській області від 22 травня 2015 року № 187 о/с позивача було звільнено з органів внутрішніх справ України на підставі висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених Законом України «Про очищення влади» Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області від 15 травня 2015 року, довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

Вказаний наказ позивач оскаржив до суду.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2016 року, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України в Чернігівській області від 22 травня 2015 року № 186 о/с та поновлено позивача на посаді першого заступника начальника відділу - начальника слідчого відділення Носівського районного відділу УМВС України в Чернігівській області з 23 травня 2015 року.

Наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Чернігівській області від 11 березня 2016 № 11о/с позивача поновлено на посаді першого заступника начальника відділу - начальника слідчого відділення Носівського районного відділу УМВС України в Чернігівській області.

Тим же наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Чернігівській області від 11 березня 2016 року № 11о/с згідно з пунктами 10 та 11 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, позивача звільнено з ОВС України з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил України за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

Вважаючи наказ голови ліквідаційної комісії УМВС України в Чернігівській області Альохіна Е.В. від 11 березня 2016 року №11 о/с в частині звільнення таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що голова ліквідаційної комісії УМВС України в Чернігівській області Альохін Е.В. при прийнятті оскаржуваного наказу, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про скасування наказу від 11 березня 2016 року №11 о/с в частині звільнення позивача у запас Збройних Сил згідно п.10 та п. 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», з 06 листопада 2015 року, відповідно за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та про поновлення трьох місячного терміну, для забезпечення реалізації прав позивача відповідно до пунктів 8, 9 та 10 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції, та частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що позивача було звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, а тому позовні вимоги у частині визнання протиправним і скасування наказу голови ліквідаційної комісії УМВС України в Чернігівській області Альохіна Е.В. від 11 березня 2016 року №11 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пп. «г» п. 64 (через скорочення штатів) Положення № 114 підлягають задоволенню.

Верховний Суд висновки суду апеляційної інстанції вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», зокрема, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Вказаний Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в Голосі України 06 серпня 2015 року № 141-142, і відповідно, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

Так, пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Приписами пунктів 9, 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

При цьому Національна поліція України не є правонаступником міліції в силу закону.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у встановлений термін виявив згоду на проходження служби в поліції, що, відповідно до пункту 9 розділу XI «Прикінцевіта перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» є підставою для прийняття його на службу до поліції, за умови, що він відповідає передбаченим цим Законом вимогам.

Однак, позивач був позбавлений права реалізувати вказаний у п. 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» трьохмісячний термін з дня опублікування Закону, для написання відповідної заяви, так як Наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Чернігівській області від 11 березня 2016 року на виконання рішення суду його поновлено на посаді та тим же днем звільнено у запас Збройних Сил України за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції і ці обставини підтверджуються матеріалами справи, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Відповідно до п. 13 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

Таким чином, позивач має переважне право на залишення на роботі при скороченні штату, однак, відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що особи які були прийняті (переведені) на роботу мали переважне право на залишення на роботі (з урахуванням наявності у позивача пільг визначених п. 13 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Колегія суддів також зазначає, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене.

Аналізуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду що позивача було звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, а тому позовні вимоги у частині визнання протиправним і скасування наказу голови ліквідаційної комісії УМВС України в Чернігівській області Альохіна Е.В. №11 о/с від 11.03.2016 в частині звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пп. «г» п. 64 (через скорочення штатів) Положення № 114 підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду прийняту 09 червня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець