Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.03.2018 року у справі №820/1328/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

23 квітня 2019 року

справа №820/1328/16

адміністративне провадження №К/9901/31499/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року у складі судді Мар'єнко Л.М.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2016 року у складі суддів Макаренко Я.М., Мінаєвої О.М., Шевцової Н.В.

у справі № 820/1328/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес-Пріор»

до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправними дій, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

22 березня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес-Пріор» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (після реорганізації - Центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області), (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило (з урахуванням уточнення позовних вимог) визнати протиправними дії податкового органу щодо невизнання податкових декларацій з податку на додану вартість та скасувати рішення про невизнання податкових декларацій, визнати податкові декларації поданими датою їх фактичного отримання, зобов'язати відобразити показники податкових декларацій, визнати протиправними дії щодо розірвання договору про визнання електронних документів та зобов'язати поновити вказаний договір.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2016 року, позов задоволено:

- визнано протиправними дії податкового органу щодо невизнання податкової декларації Товариства з податку на додану вартість за січень 2016 року;

- скасовано рішення податкового органу від 22 лютого 2016 року №2378/10/20-33-11-03-06 про невизнання податкової декларації Товариства з податку на додану вартість за січень 2016 року;

- визнано протиправними дії податкового органу щодо невизнання податкової декларації Товариства з податку на додану вартість за лютий 2016 року;

- скасовано рішення податкового органу від 17 березня 2016 року №3434/10/20-33-11-03-06 про невизнання податкової декларації Товариства з податку на додану вартість за лютий 2016 року;

- визнано податкові декларації Товариства з податку на додану вартість за січень 2016 року та лютий 2016 року з додатками поданими датою їх фактичного отримання 16 лютого 2016 року та 15 березня 2016 року, відповідно;

- зобов'язано податковий орган відобразити показники (дані) податкових декларацій Товариства з податку на додану вартість за січень 2016 року та лютий 2016 року з додатками в інформаційних базах ДФС;

- визнано протиправними дії податкового органу щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів від 16 вересня 2015 року № 160920151;

- зобов'язано податковий орган поновити договір про визнання електронних документів від 16 вересня 2015 року № 160920151.

Приймаючи рішення суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що при вчиненні дій щодо неприйняття податкових декларацій Товариства з податку на додану вартість за звітний податковий період січень - лютий 2016 року та додатками до них, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

У січні 2017 року податковий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що між Товариством та податковим органом укладено договір про визнання електронних документів від 16 вересня 2015 року №160920151. Згідно з пунктом 1 зазначеного договору, предметом договору є визнання податкових документів, податних платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу. Також підпунктом 4 пункту 6 зазначеного договору визначено, що орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації. Зазначений договір прийнято податковим органом, що підтверджується квитанцією № 2.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі зазначеного договору про визнання електронних документів направлено податкову декларацію з ПДВ за січень 2016 року, яка прийнята податковим органом, що підтверджується квитанцією № 2.

Листом від 22 лютого 2016 року № 2378/10/20-33-11-03-06 повідомлено Товариство, що надана податкова декларація з ПДВ за січень 2016 року заповнена з порушенням пункту 48.3 статті 48 Податкового кодексу України, а саме вказана в декларації податкова адреса не відповідає дійсності, у зв'язку з чим невизнана податковим органом як податкова звітність.

Крім того, податковим органом відмовлено у прийнятті вказаної накладної, оскільки Товариством порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, яка затверджена наказом ДПА України від 10 квітня 2008 № 233, а саме можливо розірвано договір про визнання електронних документів, що підтверджується відповідною квитанцією.

Товариством направлено на адресу податкового органу поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення податкову декларацію з ПДВ за лютий 2016 року, що підтверджується матеріалами справи.

Листом від 17 березня 2016 року № 3434/10/20-33-11-03-06 повідомлено Товариство про те, що надана 15 березня 2016 року податкова декларація з ПДВ за лютий 2016 року заповнена з порушенням пункту 48.3 статті 48 Податкового кодексу України, а саме вказана в декларації податкова адреса не відповідає дійсності, у зв'язку з чим невизнана як податкова звітність.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 вересня 2015 року між Товариством та податковим органом укладено договір, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису.

Договір укладено в електронному вигляді. Підтвердженням укладення договору є квитанція № 2.

Відповідно до розділу 6 договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

З моменту укладання договору усі попередні домовленості та укладені правочини між платником податків та органом ДПС з питань електронного обміну інформацією втрачають чинність.

Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо платник податків подає до органу ДФС нові посилені сертифікати ЕЦП, договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів.

Орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

У разі припинення дії договору надісланий платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.

Згідно з частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тобто, з вище викладених норм вбачається, що договір може бути розірвано або за згодою сторін, або за рішенням суду, або у випадках, встановлених у самому договорі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не поставлено під сумнів доводами касаційної скарги, що Товариство своєї згоди на розірвання договору не надавало, відповідне судове рішення не приймалось. Договір розірвано відповідачем в односторонньому порядку.

Умовами договору визначено, що контролюючий орган має право розірвати договір в односторонньому порядку у двох випадках: ненадання позивачем нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих; зміна позивачем місця реєстрації.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачем не надано жодного доказу щодо ненадання позивачем нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або зміни Товариством місцезнаходження, що слугувало б підставою для одностороннього розірвання договору про визнання електронних документів.

Пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) встановлено обов'язок прийняття податкової декларації контролюючим органом.

Податковим кодексом України визначено, що під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Відповідно до пункту 49.9 статті 49 Податкового кодексу України за умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою: у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

Пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови, зокрема, підпункт 49.11.1 у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Товариства визначено - 61125 Харківська область, м. Харків, Жовтневий район, Набережна Нетіченська, будинок 14 та на момент виникнення спірних правовідносин позивачем не змінено місцезнаходження, статус відомостей про юридичну особу підтверджено.

У податкових деклараціях з податку на додану вартість за січень та лютий 2016 року позивачем зазначено місцезнаходження: Набережна Нетіченська, 14, Жовтневий район, м. Харків, Харківська область, 61125. Копії вказаних декларацій наявні в матеріалах справи.

Суд не погоджується з доводом касаційної скарги, що в податковій адресі, вказаної в декларації, не зазначений район міста, що має розбіжність з базами даних податкового органу, оскільки вказаний довід спростовується матеріалами справи.

Таким чином, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що при вчиненні дій щодо неприйняття податкових декларацій Товариства з податку на додану вартість за звітний податковий період січень - лютий 2016 року податковий орган діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2016 року у справі № 820/1328/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер