Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 травня 2018 року

Київ

справа №752/19357/17

адміністративне провадження №К/9901/36099/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Карпушової О.В., Губської Л.В., Федотова І.В. від 05 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії та просив: визнати протиправними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_2 у виплаті раніше призначеної пенсії; зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату призначеної ОСОБА_3 у 2005 році пенсії на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року та виплатити неотриману пенсію з 15 лютого 2017 року; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватись норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано протиправними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_2 у виплаті раніше призначеної пенсії, зобов'язано Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату призначеної ОСОБА_2 у 2005 році пенсії на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та виплатити не отриману пенсію з 15 лютого 2017 року, стягнуто з Правобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 640 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що зміст та обсяг соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, отже, позивач має достатній стаж для призначення пенсії за вислугу років та додаткові гарантії соціального захисту з боку держави як працівник прокуратури відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2017 року скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що статтею 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII викладено у новій редакції частину четверту статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення»: тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених, зокрема, Законам України «Про прокуратуру», призначені пенсії не виплачуються.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що згідно з приписами статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Звуження змісту та обсягу права на пенсійне забезпечення шляхом прийняття нових законів або шляхом внесення змін до чинних законів, відповідно до вимог статті 22 Конституції України, не допускається.

Від Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у встановлений касаційним судом термін (до 13 квітня 2018 року) відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 з 01 червня 2005 року перебуває на обліку в Правобережному об'єднаному управління Пенсійного фонду України як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

З 01 квітня 2015 року виплата пенсії за вислугою років позивачу була припинена відповідно до статті 12 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року, статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

15 серпня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про поновлення раніше призначеної пенсії за вислугу років та виплату невиплаченої частки пенсії.

Листом від 13 вересня 2017 року відповідачем відмовлено у задоволенні вищевказаної заяви позивача, посилаючись на те, що відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом пенсія, призначена відповідно до цієї статті, не виплачується. Відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 № 1697-VII, тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, призначені пенсії не виплачується.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII в редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

У рішенні Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 року № 4-зп зазначається, що загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

02 березня 2015 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру»: тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, пенсія, призначена відповідно до цієї статті, не виплачується.

Статтю 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII викладено у новій редакції частину четверту статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення»: тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених, зокрема, Законом України «Про прокуратуру» призначені пенсії не виплачуються.

Відповідно до пункту 44 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774- VIII - тимчасово, по 31 грудня 2017 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених, зокрема, Законом України «Про прокуратуру» призначені пенсії не виплачуються.

Оскільки вказаний Закон не скасовано, його положення не визнано неконституційними, то з 01 квітня 2015 року ОСОБА_2 втратив право на отримання пенсії, призначеної згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, суд апеляційної інстанції, прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідач правомірно відмовив у задоволенні заяви позивача про поновлення виплати пенсії за вислугу років, призначеної згідно зі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 01 квітня 2015 року.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 265/4497/17.

У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини" (Case of Rees v. The United Kingdom, № 9532/81).

У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Case of Airey v. Ireland, № 6289/73).

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат - рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії" (Case of Kjartan Asmundsson v. Iceland, № 60669/00).

Європейський суд з прав людини у рішенні "Великода проти України" від 03 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (Case of Velikoda v. Ukraine, № 43331/12).

При вирішенні спірних правовідносин колегія суддів також врахувала правову позицію Суду Європейського Союзу в рішенні від 13 червня 2017 року у справі № C-258/14 "Флореску та інші" про співвідношення права власності й заходів жорсткої економії, прийнятими Румунією з метою реалізації умов, виконання яких вимагалося Європейським Союзом у межах надання фінансової допомоги цій державі. Суд визнав, що необхідність раціоналізації державних витрат у винятковому контексті світової фінансово-економічної кризи є законною підставою для обмеження здійснення права власності (Eugenia Florescu and Others v Casa Judeteane de Pensii Sibiu and Others, Case C-258/14, 13 June 2017). При цьому Суд Європейського Союзу взяв до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іонель Панфіл проти Румунії" (Case of Ionel Panfile v. Romania, № 13902/11).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко