Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2018 року

Київ

справа №815/2309/17

адміністративне провадження №К/9901/1010/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду(далі - Суд):

судді-доповідача - Бевзенка В.М.,

суддів - Данилевич Н.А., Шарапи В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду прийняту у складі судді Завальнюка І.В., від 23 травня 2017 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду постановлену у складі колегії суддів Косцової І.П., Кравченка К.В., Лук'янчук О.В., Стефанцевої Ю.П., від 21 вересня 2017 року

у справі за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа - Публічне акціонерне товариство «ЕРДЕ БАНК»

про визнання дій протиправними,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2017 ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України) про визнання дій протиправними.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Суду, в якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, а також ухвалити нове рішення по справі, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Свою скаргу відповідач мотивує тим, що судами першої та апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, дослідивши доводи заяви та рішення попередніх інстанцій, Суд робить висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляції - без змін, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, якою володів на підставі Свідоцтва про право власності, серії НОМЕР_1 виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 13 липня 2011 року на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

07 квітня 2017 року позивачу стало відомо, що 24 листопада 2015 року Приморським РВ ГУ ДМС України в Одеській області його було знято з реєстрації за вказаною вище адресою на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2014 року по справі №522/1897/14-ц.

Законність дій відповідача при знятті з реєстрації місця проживання позивача є предметом спору у даній справі.

У касаційній скарзі відповідач, як підставу для скасування рішень судів попередніх інстанцій зазначає, що при знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 процедура зняття не була порушена.

Задовольняючи адміністративний позов, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що оскільки заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси не вирішено питання про виселення позивача з відповідної квартири, відповідач не мав законних підстав для зняття останнього з реєстрації за вказаною адресою.

Суд, такий висновок судів першої та апеляційної інстанції вважає правильним, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (який діяв на момент прийняття судом оскаржуваного рішення, далі - ЦК) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Також, за змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Крім того, аналізуючи норми цивільного законодавства, Суд робить висновок, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас, відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382-VI від 11 грудня 2003 року (в редакції, що діяла в період виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1382 - VI) зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть тощо.

Таким чином, Суд робить висновок, що зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон № 1382 -VI є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону застосовуються до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну з таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2014 року у справі №522/1897/14-ц, судом було визнано лише право власності Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» на вказану вище квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, а отже, суди першої та апеляційної інстанції правильно зазначили, що дане рішення не може бути підставою для зняття позивача з зареєстрованого місця проживання.

Враховуючи викладене, Суд робить висновок, що суди першої та апеляційної інстанції правильно застосували норми процесуального права.

Відповідно до частини другої та четвертої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Враховуючи положення цієї статті, Суд вважає всі інші доводи позивача безпідставними.

Доводи касаційної скарги не спростовують доводів рішень судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, судами першої та апеляційної інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, Суд робить висновок, що касаційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції- без змін.

Керуючись статтями 242, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М.Бевзенко

Судді Н.А.Данилевич

В.М.Шарапа