Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.09.2018 року у справі №826/5624/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2019 року

Київ

справа №826/5624/15

адміністративне провадження №К/9901/60828/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» Оберемка Р.А., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» Савельєвої А.М. на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Амельохіна В.В. від 28 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., Кучми А.Ю. від 31 липня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк» Оберемка Романа Анатолійовича (далі - Уповноважена особа Фонду, відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 2), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів Фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк» щодо включення ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами ПАТ «Європейський газовий банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з належною сумою у розмірі 192000,00 грн на підставі договору банківського вкладу з фізичною особою № 349677 від 18 червня 2014 року;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк» Оберемка Р.А. включити ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Європейський газовий банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з належною сумою у розмірі 192000,00 грн на підставі договору банківського вкладу з фізичною особою № 349677 від 18 червня 2014 року у порядку, визначеному чинним законодавством;

- визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо не включення до Загального реєстру вкладників ПАТ «Європейський газовий банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відомостей про ОСОБА_2 щодо відшкодування коштів за вкладами ПАТ «Європейський газовий банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з належною сумою у розмірі 192000,00 грн на підставі договору банківського вкладу з фізичною особою № 349677 від 18 червня 2014 року;

- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Європейський газовий банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_2 щодо відшкодування коштів за вкладами ПАТ «Європейський газовий банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з належною сумою у розмірі 192000,00 грн на підставі договору банківського вкладу з фізичною особою № 349677 від 18 червня 2014 року;

- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб затвердити Загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Європейський газовий банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який повинен містити відомості про ОСОБА_2 щодо відшкодування коштів за вкладами ПАТ «Європейський газовий банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з належною сумою у розмірі 192000,00 грн на підставі договору банківського вкладу з фізичною особою № 349677 від 18 червня 2014 року;

- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вчинити дії щодо виплати грошових коштів у розмірі, визначеному частиною першою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що розміщені за договорами банківського рахунку у ПАТ «Європейський газовий банк» на користь ОСОБА_2

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було протиправно прийнято рішення, яким визнано нікчемним договір банківського вкладу позивача, оскільки даний правочин є загально прийнятим та розповсюдженим публічним договором (правочином) щодо надання одного з видів банківських послуг, не був спрямований на порушення публічного порядку, та не містить ознак нікчемного правочину визначених у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково, зокрема: визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів Фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк» щодо включення ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами ПАТ «Європейський газовий банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з належною сумою у розмірі 192000,00 грн на підставі договору банківського вкладу з фізичною особою № 349677 від 18 червня 2014 року; зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк» Оберемка Р.А. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_2 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Європейський газовий банк» за договором банківського вкладу з фізичною особою № 349677 від 18 червня 2014 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів та не доведено наявності, передбачених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», підстав для визнання договору банківського вкладу нікчемним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду Оберемко Р.А. звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 30 серпня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 вересня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2018 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк» Оберемка Р.А. у справі № 826/5624/15, витребувано матеріали адміністративної справи та запропоновано учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18 червня 2014 року між ПАТ «Європейський газовий банк» та ОСОБА_2 укладено договір № 349677 банківського вкладу з фізичною особою, за умовами якого банк відкриває вкладнику депозитний рахунок № 2630400032146 та приймає від вкладника грошові кошти у національній валюті на строк 30 днів (тобто до 18 липня 2014 року). Вкладник вносить готівкою або перераховує безготівковим шляхом з відкритих в банку власних поточних та/або депозитних рахунків, а банк приймає на відкритий вкладнику рахунок грошові кошти у розмірі 192000,00 грн.

Згідно з квитанцією від 18 червня 2014 року позивачем через касу було перераховано суму у розмірі 192000,00 грн з призначенням платежу «залучення коштів по договору банківського вкладу № 349677 від 18 червня 2014 року».

Постановою Правління Національного банку України від 16 липня 2014 року № 424 ПАТ «Європейський газовий банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16 липня 2014 року № 57 розпочато процедуру виведення ПАТ «Європейський газовий банк» з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 17 липня 2014 року по 17 жовтня 2014 року та призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Європейський газовий банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ковальова В.М..

13 жовтня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 111 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Європейський газовий банк», відповідно до якого продовжено строки повноважень Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Європейський газовий банк» на один місяць до 17 листопада 2014 року.

Постановою Правління Національного банку України від 17 листопада 2014 року № 725 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк» та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 листопада 2014 року № 121 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Європейський газовий банк» та призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» відкликано банківську ліцензію ПАТ «Європейський газовий банк», розпочато процедуру ліквідації банку строком на один рік з 18 листопада 2014 року по 17 листопада 2015 року. Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ковальова В.М..

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2014 року № 150 «Про призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк»» призначено з 19 грудня 2014 року Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк» провідного юрисконсульта відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Оберемка Романа Анатолійовича.

Звернувшись до ПАТ «Банк «Київська Русь» (банку-агента), йому було усно повідомлено про відсутність його Загальному реєстрі вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування вкладів.

У подальшому, позивач звернувся з заявами до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (06 листопада 2014 року) про виплату гарантованої суми відшкодування за його вкладом та до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк» (21 листопада 2014 року) про визнання його кредитором та виплати йому гарантованої суми відшкодування за його вкладом. Відповіді на вказані звернення не отримав.

10 грудня 2014 року позивач повторно звернувся із заявою до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк» щодо повідомлення його про причини не включення до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонд, однак відповіді на час звернення до суду також не отримав.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що договір банківського вкладу, укладений між позивачем та ПАТ «Єврогазбанк», має ознаки нікчемного правочину, оскільки є таким, що порушує публічний порядок та спрямований на заволодіння державними коштами. Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що фактично грошові кошти до каси банку не вносились, а договір банківського вкладу було відкрито у період дії заходів впливу за порушення банківського законодавства, зокрема, встановлення обмеження щодо залучення вкладів від фізичних осіб.

ФГВФО подано заяву про підтримання вимог касаційної скарги з підстав, визначених у касаційній скарзі.

Від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк» Оберемко Р.А., у якому вказується на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, які прийняті на підставі правильних висновків відносно відсутності в Уповноваженої особи Фонду підстав, визначених частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для застосування наслідків нікчемності до договору, укладеного між позивачем та ПАТ «Європейський газовий банк» та відповідно, для не включення ОСОБА_2 до Переліку вкладників банку, які мають право на відшкодуванні суми вкладу та відсотків за ним, нарахованих на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних, за рахунок коштів ФГВФО.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Неправомірна бездіяльність відповідача призвела до того, що позивач був позбавлений власності, а саме, право на 200 тис. грн, які були передані банку відповідно до договору банківського вкладу № 348906 від 17 червня 2014 року.

Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).

Системний аналіз положень Закону № 4452-VI дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.

Отже, Закон № 4452-VI пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 16 липня 2014 року № 424 «Про віднесення ПАТ «Єврогазбанк» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_2, відкритому відповідно до укладеного договору банківського вкладу № 349677 від 18 червня 2014 року, знаходилась сума 192000,00 грн.

Кошти на депозитний рахунок позивача були зараховані шляхом внесення готівки до каси банку, що підтверджується копією квитанції від 18 червня 2014 року.

Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не поширює свою дію на договір, укладений між позивачем та ПАТ «Єврогазбанк». Зокрема, зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладену, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивач на момент укладення договору не знав і не міг знати, що ПАТ «Єврогазбанк» віднесено до проблемних та у ньому запроваджено обмеження щодо здійснення окремих видів банківських операцій, зокрема, залучення вкладів від фізичних осіб, оскільки у силу частини третьої статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею, а рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних на дату укладення правочину прийнято не було.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип «для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом», який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ «Єврогазбанк» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував у чому така перевага полягала.

При виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15. Верховним Судом також постановами від 10 травня 2018 році у справі № 826/20429/14, від 21 червня 2018 року у справі № 802/4016 та від 21 червня 2018 року у справі № 821/3601/15-а відмовлено у задоволенні заяви Уповноваженої особи ФГВФО про перегляд рішень суду касаційної інстанції 2016 та 2017 року, якими було задоволено позови фізичних осіб у відносинах, що є аналогічними до відносин у справі № 804/6992/15.

Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійснення власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Крім того, суд виходить з того, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорюванні дій працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.

Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАСУ є обов'язковими для адміністративних судів.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонд.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу № 349677 від 18 червня 2014 року нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення ОСОБА_2 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, твердження скаржника про те, що даний правочин спрямований на заволодіння державними коштами, є безпідставним, враховуючи також і те, що загальний обсяг зобов'язань банку не змінився.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» Савельєвої А.М. залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко