Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.09.2018 року у справі №810/1229/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2019 року

Київ

справа №810/1229/17

адміністративне провадження №К/9901/60344/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 (суддя - Виноградова О.І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2018 (головуючий суддя - Парінов А.Б., судді: Беспалов О.О., Губська О.А.) у справі №810/1229/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд-М» до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євробуд-М» звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.03.2017 №009111405 та №0009121405.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2018, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2018 у справі №810/1229/17 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, доводи Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області зводяться до того, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятих податкових повідомлень-рішень. При цьому, відповідач посилається на безпідставність формування позивачем валових втрат та податкового кредиту за результатом договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Конструктив Компані» з огляду на безтоварний характер проведених операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди третім особам з метою несплати податків до бюджетів, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних правових наслідків. Відповідач також зазначає, що судами попередніх інстанцій не було надано оцінку матеріалам кримінального провадження, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №32015100050000084 від 28.10.2015 за ознаками кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 205, частиною першою статті 212, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України; судами не перевірено доводи відповідача щодо наявності протоколу обшуку та протоколів допиту свідків в рамках даного кримінального провадження, зокрема, пояснень щодо господарської діяльності контрагента позивача. А тому, на думку суб'єкта владних повноважень, прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є правомірним, підстави для їх скасування - відсутні.

Натомість, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євробуд-М» у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що твердження податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «Конструктив Компані» з огляду на штучність формування показників податкової звітності є необґрунтованими та безпідставними, оскільки належними первинними документами підтверджено рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання останнім реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом. Також позивач зазначає, що відповідачем не доведено наявність складу порушення Товариство з обмеженою відповідальністю «Євробуд-М» вимог податкового законодавства; не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано доказів, які б свідчили про правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Стверджує, що посилання на недоліки в оформленні первинних документів, як на підставу неправомірності формування показників податкової звітності, є неправомірним, оскільки вказані технічні недоліки в оформленні та заповненні первинної документації не є беззаперечним свідченням відсутності реальності проведених операцій. Позивач також зазначає, що посилання на матеріали кримінального провадження порушеного за фактом фіктивного підприємництва, зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктив Компані», як на підставу для відмови у задоволенні позову, є неправомірним, оскільки доказів щодо наявності обвинувального вироку суду відносно посадових (службових) осіб засновника останнього податковим органом не надано; а оцінювати докази, в тому числі, показання свідків, в кримінальному провадженні може тільки суд у порядку кримінального провадження. Тому, позивач просить відмовити Головному управлінню Державної фіскальної служби у Київській області у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 07.09.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2018 у справі №810/1229/17.

Ухвалою Верховного Суду від 18.01.2019 справу №810/1229/17 призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 22.01.2019 о 12.00 год.

Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні без повідомленням сторін в поряду спрощеного позовного провадження у відповідності до положень статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд-М» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вілс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Тарсан ЛТД», Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Седес», Товариством з обмеженою відповідальністю «Продінвест ЛТД», Товариством з обмеженою відповідальністю «Прод Опт Продукт», Товариством з обмеженою відповідальністю «Конструктів Компані», Товариством з обмеженою відповідальністю «Кепіталс Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Бігпікс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Блюбері Продакшн», Товариством з обмеженою відповідальністю «Лерос», Товариством з обмеженою відповідальністю «Штовар Україна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Автозапчастина Ойл», Товариством з обмеженою відповідальністю «Апреліус» за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

В ході проведення перевірки, згідно наданих пояснень та первинних документів, за вказаний період встановлено лише взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Конструктив Компані».

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 173122,00грн. та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за листопад 2015 року у сумі 16447,00грн.; підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 2015 рік на загальну суму 158810,00грн.

За результатами проведення перевірки відповідачем складено акт від 15.02.2017 №45/10-36-14-05/37771834 та прийнято податкові повідомлення-рішення №0009121405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 216402,50грн., з яких 173122,00грн. за основним платежем та 43280,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0009111405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 155810,00грн.

Фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошових зобов'язань став висновок податкового органу про безпідставність формування останнім валових витрат та податкового кредиту за результатом взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Конструктив Компані» з огляду на штучність укладених правочинів та безтоварний характер проведених господарських операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди з метою несплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на документи досудового розслідування щодо організації групою осіб схеми ухилення від сплати податків шляхом використання підконтрольних фіктивних суб'єктів господарювання, в тому числі і Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктив Компані». Також відповідач зазначає про недоліки в оформленні первинної документації складеної за результатом спірних операцій та відсутність у вказаного контрагента позивача умов для ведення господарської діяльності, матеріально-технічних та трудових ресурсів. А відтак, на думку податкового органу, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний адміністративний суд, виходив з безпідставності тверджень відповідача про неправомірність формування Товариством з обмеженою відповідальністю «Євробуд-М» показників податкової звітності з податку та додану вартість та податку на прибуток, оскільки належними первинними документами підтверджено рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання останнім реального результату в процесі господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю «Конструктив Компані». Судами встановлено, що придбаний товар (роботи/послуги) у вказаного контрагента було використано позивачем у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, що є свідченням добросовісності платника податків при здійсненні вказаних операцій.

Проте, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалено без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

При цьому, відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Конструктив Компані», з огляду на доводи відповідача, що зазначене підприємство створено без наміру здійснювати господарську діяльність.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

На обґрунтування того, що документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування ним даних податкового обліку за оспорюваними операціями, не є достатніми та достовірними, відповідач посилався, зокрема, на матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №32015100050000084 від 28.10.2015 за ознаками кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною другою статті 205, частиною першою статті 212, частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України та пояснення надані засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктив Компані» оперативним працівникам в ході досудового розслідування.

В свою чергу, суди, задовольняючи заявлені позовні вимоги, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи не перевірили дані щодо участі директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктив Компані» Мірошникова Г.П. в діяльності очолюваної юридичної особи, що має істотне значення для правильного вирішення спору.

Зокрема, судами попередніх інстанцій не з'ясовано, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євробуд-М» та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, не допитано посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктив Компані», задіяних в такому процесі, як свідків, з метою з'ясування достовірності пояснень, наданих у рамках досудового розслідування.

З наведеного вбачається, що у справі також залишилися недослідженими обставини про те чи контрагент позивача був спроможним виконати умови спірного договору; чи міг поставити/виконати обсяг товарів (робіт/послуг) в обумовлені сторонами строки; чи мав контрагент позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.

Суди також залишили поза увагою, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктив Компані» не було постановлено вироку, не може спростовувати достовірність його пояснень стосовно характеру укладеної угоди і фактичного здійснення за цією угодою операцій. Ці обставини входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на формування даних податкового обліку за розглядуваними поставками.

Слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з вищезазначеним контрагентом судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; перевірити факт реального руху активу по всьому ланцюгу учасників схеми; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладених в акті перевірки або підтверджених іншими доказами.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2018 у справі №810/1229/17 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду