Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2019 року

Київ

справа №803/926/17

касаційне провадження №К/9901/42336/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Управління) на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14.08.2017 (суддя - Плахтій Н.Б.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 (головуючий суддя - Обрізко І.М., судді - Нос С.П., Сапіга В.П.) у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до Управління, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення про застосування фінансових санкцій від 24.01.2017 №00000249-40.

На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_2 послалася на те, що нею не було допущено порушення вимог статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» в частині реалізації алкогольних напоїв без наявності ліцензії, оскільки реалізація підакцизного товару була здійснена 25.01.2015 - в останній день дії відповідної ліцензії.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 14.08.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував рішення Управління про застосування фінансових санкцій від 24.01.2017 №00000249-40.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди виходили з того, що дата 25.01.2015 входить до ліцензійного терміну, з оглядку на що позивачем не були порушені вимоги статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Управління оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 14.11.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки згідно з положеннями статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами видаються терміном на один рік, а в силу положень статті 254 Цивільного кодексу України строк, визначений роками, спливає у відповідний місяць та число останнього року строку, що свідчить про те, що суб'єкт господарювання має право здійснювати торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами до дати, зазначеної у відповідній ліцензії, при цьому, останнім днем торгівлі буде дата, що передує даті, зазначеній у такій ліцензії, тобто 24.01.2015.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.01.2019 прийняв касаційну скаргу Управління до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 22.01.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець та з метою здійснення підприємницької діяльності отримала ліцензії (для місця торгівлі: торговий павільйон, що розташований за адресою: АДРЕСА_1): на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями реєстраційний №242844 із терміном дії з 25.01.2015 до 25.01.2016, № 004320 із терміном дії з 29.01.2016 до 29.01.2017.

06.10.2016 посадові особи Управління провели фактичну перевірки з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, а саме - торгового павільйону (що розташований за адресою: АДРЕСА_1), у якому здійснює господарську діяльність ОСОБА_2, результати якої оформлені актом №03/160/40-01-2270012440 від 07.10.2016, за висновками якого підприємцем були порушені вимоги статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», які полягали у реалізації позивачем 25.01.2015 алкогольних напоїв без наявності відповідної ліцензії.

На підставі вказаного акту перевірки Управління прийняло рішення про застосування фінансових санкцій від 24.01.2017 № №00000249-40, яким на підставі абзацу п'ятого частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» застосувало до ОСОБА_2 фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. за роздрібну торгівлю алкогольними напоями без ліцензії.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ліцензія (спеціальний дозвіл) - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Згідно частини 12 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.1996 № 493 був затверджений Тимчасовий порядок видачі ліцензій на право імпорту, експорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, відповідно до пункту 25 якого (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у ліцензії зазначається, зокрема, термін дії.

Відповідно до положень частини другої статті 251, частини другої статті 252 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Частиною першою статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 встановлено, що строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem. За змістом статті 2 цієї Конвенції термін «dies a quo» означає день, з якого починається відлік строку, а термін «dies ad quem» означає день, у який цей строк спливає.

Виходячи з викладеного, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що дата 25.01.2015 входить до ліцензійного терміну, з оглядку на що позивачем не були порушені вимоги статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність застосування до позивача штрафних санкцій згідно спірного рішення ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Таким чином, доводи Управління, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Волинського окружного адміністративного суду від 14.08.2017 та ухвалі Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а постанова Волинського окружного адміністративного суду від 14.08.2017 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14.08.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна